Протягом тривалого часу у Радянському Союзі здійснювалося державне адміністрування господарських процесів, що не враховували об'єктивних економічних закономірностей. Безмежний монополізм та державний диктат, відносна замкнутість товарних відносин в рамках однієї форми власності виключав конкурентні змагання і не сприяв прогресу. Законодавча неврегульованість прав власника на засоби виробництва, отримання прибутків, відсутність ринкової інфраструктури і конкурентно-ринкового режиму господарювання, нерозвиненість сфери послуг і вільного ціноутворення, часто призводило до дефіциту і "перебоїв" товарів широкого вжитку серед населення.

За даними експертів, фіктивне підприємництво в СРСР до 1990 р. існувало в вигляді "тіньової економіки." В тіньовій сфері в 80-х на початку 90-х років працювало 20 % працездатного населення. Послугами тіньовиків користувалися до 70 % тих, хто купував одяг, 57 % - продукти харчування, 35 % - ліки тощо. Загальна сума тіньових послуг населенню в СРСР наприкінці 80-х років становила 22 млрд. крб. при річному обігу тіньового капіталу 70-80 млрд. крб. [22, с. 190].

Отже, фіктивне підприємництво нерозривно пов'язане з підприємницькою діяльністю, яка розвивалася залежно від державного устрою і ставлення держави до приватної власності. У зв'язку з категоричною забороною і неврегульованістю соціалістичною державою приватної власності, підприємницької діяльності і ринкових відносин, фіктивне підприємництво розвинулось у формі фіктивних кооперативів.