Соціально-економічні реформи, які здійснюються в Україні після проголошення незалежності, спрямовані у першу чергу на відродження підприємницької діяльності. Стратегічним курсом соціально-економічної політики України і держави почалося формування соціально спрямованої економічної системи з розвиненим приватним сектором як основи становлення і зміцнення громадянського суспільства і підприємницьких відносин.

 Правовою основою управління цією сферою становлять Конституція  України, закони України "Про власність", "Про підприємництво" від 07.02.19991р., "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991р., "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р., "Про селянське (фермерське) господарство", "Про колективні сільськогосподарські підприємства", "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.11.2000 р. та "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні" від 20.12.2000 р. та укази Президента України: "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих об'єктів у сфері природних монополій", Про затвердження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності", "Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності", постанови КМУ: "Про впровадження механізму по недопущенню монополізації товарних знаків", "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності", "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності" інші законодавчі акти [23].

Приватна власність, господарська (підприємницька) діяльність набула чітких юридичних норм після ухвалення Верховною Радою Конституції України та прийняття Господарського та Цивільного кодексів України. Конституція України (ст. 41), закріплює власність і на її підставі підприємницьку діяльність як найважливіше право людини і громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності на свій розсуд. Згідно Конституції України право приватної власності є непорушним, воно набувається в порядку визначеному законом, і його використання не повинно завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян та інтересам суспільства [24, с.24].

Центральне місце в системі правових актів, що регламентують підприємницьку діяльність та розвивають і конкретизують відповідні положення Конституції України було прийняття Господарського кодексу України. З набуттям чинності нового Господарського кодексу України з 01.01.2004 р. і припинення дії Законів України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про власність" правові основи господарської комерційної діяльності базуються на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Прийняття Господарського кодексу України спрямоване на забезпечення зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвинення підприємництва і на цій підставі підвищення ефективності суспільного виробництва відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільно-господарського порядку в економічній системі України, сприяння її гармонізації з іншими економічними системами .

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічного і соціального результату з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Як правова категорія "підприємництво" отримало визначення у Господарському кодексі України (ст. 42) де зазначено, що підприємництво, як вид господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) самостійно, ініціативно, систематично на власний ризик з метою досягнення економічного і соціального результату та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно на будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом [25, 30].

Суб'єктами господарювання згідно з п. 1-5 ст. 53 Господарського кодексу України та ст. 80-83 Цивільного кодексу України є господарські (підприємницькі або непідприємницькі) організації - юридичні особи або без статусу юридичної особи всіх форм власності, в тому числі й об'єднання підприємств зареєстровані в установленому порядку [26,  с. 135 ].

Господарським і Цивільним кодексами України зазначається, що господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна, непідприємницька господарська діяльність).

Господарським кодексом України (ст. 63) визначаються підприємства, його види і право власності на них. Згідно з цим законом підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Закон розділяє види підприємств на приватне, колективне, комунальне, державне підприємство, а також підприємство засноване на змішаній формі власності та ін. Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законами України і передбачені статутом підприємства. А це означає, що підприємницька діяльність є підзаконною, тобто повинна здійснюватися виключно в межах правових приписів. Законодавець встановлює два типи обмежень: обмеження на певні види діяльності; обмеження на право власності на ряд об'єктів.

Обмеження на певні види діяльності передбачає з одного боку, заборону деяких видів діяльності, а з іншого, - надання конкретним суб'єктам підприємництва права займатися тільки такою діяльністю, яка дозволена їм особисто через надання дозволів, ліцензій та патентів. Обмеження права власності передбачає неможливість для суб'єкта підприємницької діяльності володіти на правах власності окремими об'єктами з урахуванням загальнодержавних інтересів.

У всіх інших випадках підприємці мають право без будь-яких обмежень приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Свою діяльність підприємці організаційно, матеріально, методично забезпечують самостійно. Вони користуються певною свободою у виборі сфер, методів, форм, характеру підприємницької діяльності. На власний розсуд обирають партнерів і клієнтів а взаємовідносини з ними будують виходячи із взаємних інтересів.

Авторський колектив навчального посібника "Адміністративне право України" за загальною редакцією Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулєвської розглядають підприємництво або як зовнішнє вираження (форму) економічної діяльності, або як окремий вид діяльності господарюючих суб'єктів. Водночас підприємницька діяльність розглядається крізь ознаки комерційності. Так за колом суб'єктів підприємництва розділяють на: індивідуальне (колективне) підприємництво громадян (фізичних осіб) і підприємництво у складі юридичної особи. За роллю у суспільному виробництві: виробниче (промислове), комерційне (торгове), фінансове. За розміром (масштабом): мале, середнє, велике. Існують інші класифікації підприємництва [27, с. 136 -137].

Професор Битяк Ю.П. розглядає підприємства та їх об'єднання як основні ланки промисловості. Промисловість як провідна галузь господарського комплексу держави, яка має за мету добування та переробку природних багатств, поділяється на різні дрібні субгалузі (підгалузі) до яких відносяться підприємства. Система органів управління промисловістю складається із промислових міністерств та відомств [28, 302]

Важливе місце серед адміністративно-правових засобів регулювання підприємницької діяльності належать: Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, рішення Ради Національної безпеки і оборони України, розпорядження, інструкції, директиви, листи міністерств, інших органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво встановлюються Конституцією України та законами України.

Важливе значення під час здійснення державного регулювання підприємницької діяльності має державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності. Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11 вересня 2003 року врегульовує напрями державної політики, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарських відносин  між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

До суб'єктів адміністративно-правового регулювання в сфері підприємницької діяльності відносяться організаційно-структурні формування [29, 301].

Серед організаційно-структурних формувань що відносяться до виконавчо-розпорядчих органів, держави, які наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та Міністерство внутрішніх справ України.

 Державний комітет України з питань регуляторної політики створений Указом Президента України від 25.05.2000 р., забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва та є спеціальним уповноваженим органом з питань координації діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробленням й реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування та державної реєстрації підприємництва, сприяє формуванню системи фінансово-кредитної, консультативної та інформаційної підтримки підприємництва.

Міністерство внутрішніх справ України виконує регулюючі функції у сфері підприємництва, поряд з іншими функціями державного управління, здійснює видачу ліцензій на такі види підприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація спеціальних засобів, споряджених речовинами сльозоточивої дії; виготовлення, ремонт і реалізація спортивної вогнепальної зброї та інше. Головне завдання ліцензування це захист економічних та інших інтересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

Важливим напрямом адміністративно-правового забезпечення державою підприємницької діяльності стало вжиття заходів щодо ліквідації різного роду обмежень і бар'єрів. Найхарактернішим у цьому розумінні є укази Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" від 03.02.1998 р. і "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23.07.1998 р.

Указ Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" прийнятий  з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва [30].

 Указ Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" визначає запровадження нових підходів до державного регулювання підприємництва, забезпечення економічного зростання України. У ньому наголошується, що дерегулювання є одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління економікою [31].