Історичний розвиток підприємницької діяльності пов'язаний з придбанням, володінням, використанням і втратою власності. Власність, як матеріальний еквівалент, асоціюється у свідомості людей з багатством, що набувається в процесі життя, на майно, доходи, інші цінності з правом вільного його використання та розпорядження [1, с.194]. Дослідники стародавнього світу розглядати багатство як економічну науку (від грець. oikonomia - житло і закон) у розумінні умілого ведення домашнього господарства. Арістотель (III ст. до н.е.) поділяв багатство на економіку (виробництво благ для людей) і хримастику (накопичення грошей). Давньогрецький філософ Ксенофонт (IV-III до н.е.) в творах "Економіка" і "Про доходи", розглядав підприємницьку діяльність у межах сім'ї [2, с. 150 -151].

 Впродовж різних етапів соціально-економічного розвитку суспільства, продуктивних сил, науково-технічного прогресу, впровадження в господарсько-економічні процеси більш ефективних засобів виробництва, грошових коштів тощо, підприємницька діяльність вийшла за рамки сім'ї (родини). Стан розвитку підприємницьких відносин досяг такого рівня, коли люди стали розглядати власність підприємств не просто ведення господарства і вироблення матеріальних благ, а як спосіб, або джерело примноження цього багатства, яке можна використати з метою отримання прибутку.

Характеризуючи приватну власність, як економічну категорію підприємницької діяльності вчені Мельник П.В. і Шакун В.І відмічають її як "історично визначену систему відносин, які складались з приводу привласнення результатів праці, і перш за все засобів виробництва, бо той хто володіє засобами виробництва має можливість здійснювати підприємницьку діяльність у будь-якій  формі  і отримувати прибуток від такої діяльностІ" [3, c.8].

У процесі підприємницької діяльності, між людьми виникали товарно-грошові та виробничі відносини, за яких власність розподілялася між ними і потребувала державного втручання. Держава, як основний розпорядник власності, хоч безпосередньо не бере участі в розподілі власності в підприємницьких відносинах між громадянами, проте виступає регулятором таких відносин створюючи спеціальні державно-правові механізми, які від імені держави здійснюють регулювання таких відносин. Порушення суб'єктами підприємницьких відносин установлених державою правових приписів (норм) призводить до відповідальності засновників суб'єктів підприємницьких відносин або зміни його статусу.

Залежно від внутрішньополітичних устроїв держав та ідеологічних мотивів, державні спеціальні державно-правові механізми, в одних випадках, створювали умови для розвитку приватної власності і підприємницьких відносин - в інших, стримували їх розвиток аж до категоричної заборони включно [4, с. 233].

Сутність підприємницької діяльності полягає в самостійності та ініціативності вибору людиною виду діяльності, що пов'язана з ризиком функціонування суб'єктів підприємницької діяльності, яка направлена на виробництво продукції, надання послуг  з метою отримання прибутку.

Сутність підприємницької діяльності і умови розвитку підприємницьких відносин досліджували ряд минулих і сучасних вчених.

Автори підручника "Адміністративне право України" В.К. Колпаков і О.В. Кузьменко, характеризуючи сутність підприємницької діяльності, зауважують, що вона зводиться до одержання максимально можливого прибутку, тобто різниці між отриманими доходами і витратами, які пов'язані з веденням справи. Для цього підприємець прагне: по-перше, заощадити якнайбільше коштів для придбання ресурсів, сировини, матеріалів тощо; по-друге, реалізувати вироблений продукт за оптимальною ціною, тобто ціною, яка і прибуток забезпечує, і відповідає можливостям споживача [5 с. 483].

Впродовж різних етапів суспільного розвитку, ставлення до людей, які займались підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку, було неоднозначним. Наприклад, в античні часи та в період феодального устрою діяльність тогочасних підприємців - купців, крамарів, лихварів характеризувалась як "негідна і мерзенна". Це виходило  із тих соціально-економічних, правових і моральних норм, якими жило суспільство.

Наприкінці Х1Х ст. вчені-економісти змінили думку про підприємця, збагнувши значення творчого підприємництва для економічного зростання на користь широких верств населення і держави. Дослідниками-економістами висловлювалася, думка, що головним орієнтиром підприємницької діяльності, за умов ринкової системи, виступає прибутковість і рентабельність самостійного підприємництва. Наприклад, Л. Мізес зазначав: "мотив прибутку - це саме той чинник, який змушує бізнесмена найефективніше забезпечувати виробництво тих товарів, які бажають використовувати споживачі" [6, с. 24].

Підприємницька діяльність є важливим чинником в розвитку економіки в цілому [7]. Розвиток економіки вдосконалювався і залежав від способів виробництва, які історично змінювались, разом із вдосконаленням виробничих відносин державного регулювання цих відносин. Економіка у загальнодержавному масштабі всього народного господарства має дві сторони вираження: по-перше, як матеріально натуральне наповнення, по друге, як сукупність виробничих відносин, що пов'язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту, тобто постійного відтворення економіки. Стабільна і міцна економіка, визначає економічну і політичну незалежність держави в світі, створює можливості для матеріального забезпечення громадян і належний рівень соціальної захищеності. У зв'язку з цим приватна власність і здійснення на її основі підприємницької діяльності сьогодні є основним видом суспільно корисної господарської діяльності людини.

Підприємницька діяльність розвинулася й економічно обґрунтовувалася в країнах Західної Європи. Там вона розвивалася еволюційним шляхом і сприяла встановленню в цих країнах правових норм, які стимулювали процеси розбудови ринкової інфраструктури і державно-правового закріплення функціонування її суб'єктів. Для більшості населення цих країн, підприємницька діяльність сьогодні вважається найкращим засобом досягнення матеріального благополуччя та реальною можливістю розкриття індивідуальних якостей та реалізації своїх життєвих планів. У кінцевому підсумку рухливий і динамічний підприємницький сектор сприяє, перш за все, вирішенню соціально-економічних проблем, пов'язаних із працевлаштуванням населення, якісним наданням послуг і виробництвом товарів, що задовольняють різносторонні потреби людей.

Про історико-правове регулювання підприємницької діяльності в нашій державі в різних історичних періодах висвітлюється в роботах Авер'янова Б. В., Бандурки О.М, Сизоненка В.М. Прутської О.О., Опалінського Ю.В. та інших. Автори поділяють розвиток підприємницької діяльності на кілька історичних періодів становлення економічного розвитку нашої держави з висвітленням правових норм і причин, що стримували розвиток підприємницької діяльності.

Про початковий етап розвитку підприємницької діяльності велику цінність представляють наукові роботи Хизрича Р. і Петерса М. [8] на які роблять посилання окремі автори. Авторський колектив підручника "Підприємницьке право України" за редакцією Р.Б. Шишки відзначає, що вперше термін "підприємець" був зафіксований (1725 р.) англійцем Ричардом Контільйоном, який досліджував особливості формування капіталістичної системи господарювання. Він зазначав, що в економічному середовищі з'явився новий прошарок людей, які на свій власний ризик здійснюють ринковий обмін товарів з метою отримання прибутку. В 1797 р. Бодо визначив підприємця як особу, що несе відповідальність за підприємницьку справу, той що планує, контролює організовує та володіє підприємством. Френсис Уокер в 1876 р. відрізняв тих, хто надає капітал та одержує від нього проценти і тих хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям [9].

 Сизоненко В.М. розвиває думку щодо мотиву  прибутку, що отримує підприємець внаслідок підприємницької діяльності. Ним наголошується, що тривалий час між вченими-економістами висловлювалися суперечливі думки. Перші розглядали прибуток підприємця як особисте збагачення з метою наживи, другі - як власника, який йде на ризик, заради результату реалізації комерційної ідеї, треті - як інвестора, який переміщує ресурси з метою отримання вищої продуктивності і прибутковості. Окремі автори вбачали в прибутку результат впровадження підприємцем нової технології, яку він застосовує для виготовлення товарів на підставі науки і техніки. Далі Сизоненко В.М. зазначає, що для нормального функціонування підприємницької діяльності необхідне узаконення державою права власника на засоби виробництва, продукт дохід і прибуток, який виникає внаслідок підприємницької діяльності, створенні державою ринкової інфраструктури і конкуренторинкового режиму господарювання а також надання державою суб'єктам господарювання певної сукупності прав і свобод, що передбачають вільний вибір підприємницької діяльності встановлення ціни на товар та ін. [10, с. 23].

Професор Авер'янов В.Б. доводить, що в часи Київської Русі, Галицько - Волинського князівства основним завданням влади було забезпечення спокою в державі, яке регулювалось звичаєвим правом і різноманітними приписами. Найвідоміша правова пам'ятка того часу Руська Правда врегульовувала окремі майнові відносини фінансово-правового характеру. В литовсько-польську добу був прийнятий Литовський Статут, який містив окрім вимог до державної служби норми, що регламентували заняття ремеслом чи торгівлею і містив відповідальність за ушкодження майнових інтересів власника землі, лісу або озера. Основи державного регулювання сільськогосподарського виробника закріплювалися іншими нормативно-правовими актами ("Устав на волоки"), торгівлі ремісництва тощо.

Далі в роботі Авер'янова В.Б. зазначається, що за часів Петра I, Катерини II в Росії діяльність державного апарату та окремі фінансові відносини також врегульовувалася різноманітними статутами. Відомі такі акти як "Статут військовий", "Генеральний регламент", "Статут благочинства", "Статут попередження та припинення злочинів". Останній вважається своєрідним аналогом сучасного Кодексу України про адміністративні правопорушення. Він мав три редакції (1842,1857, та 1876) і був чинний аж до повалення російського законодавства [11, с. 28-29].

В роботах Прутської О.О. говориться, що, за часів ранньофеодальної доби Київської Русі окремі торгові люди займалися переважно зовнішньою торгівлею і в першу чергу з країнами Західної Європи, але підприємницька діяльність на Україні не була такою поширеною, як у країнах Західної Європи. Численні, загарбницькі та спустошливі війни, які відбувалися на її території упродовж тривалого часу, часто руйнували її економіку, що призводило до втрати людських ресурсів і державності. Упродовж різних історичних періодів колонізаторська політика литовсько-польського, польського, австро-угорського і російських урядів, які діяли в інтересах своїх метрополій, усіляко перешкоджали розвитку зовнішніх торговельних відносин України з іншими державами. Вони встановлювали високі мита, що ускладнювали транзит товарів через її територію, водночас надавали привілеї і преференції своїм та іноземним купцям. Внутрішня торгівля була не в кращому становищі, оскільки обмежувалася різними регламентаціями та заборонами, що гальмували її розвиток.

 Протягом тривалого історичного часу, в Російській імперії не були нормативно врегульовані товарно-грошові та інші майнові відносини, що негативно позначалося на утворенні багатої родової знаті, яка б займалася виготовленням і обміном товарів, що сприяло б розвитку підприємницької діяльності. Крім того, тривалий час у Росії не вирішувалося питання власності землі. Будь-яка земля передавалася не в родову, а в тимчасову власність.