Вимога закону про те, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнений до кримінальної відповідальності, перебуває у певному протиріччі з вимогами статей 44-49 КК, а також статей 7, 71, 72, 8, 9, 10, 111 КПК, які передбачають звільнення від кримінальної відповідальності в окремих випадках. Крім того, зазначена вимога ст. 2 КПК суперечить нормам, передбаченим ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396, ч. 4 ст. 401 КК, які дають можливість звільнити особу від кримінальної відповідальності за певних обставин.

Як бачимо, загальною нормою, тобто ст. 2 КПК, передбачено, що кожний злочинець повинен бути притягнений до кримінальної відповідальності, а зазначеними спеціальними нормами визнано за можливе звільнення в окремих випадках від такої відповідальності. За загальним правилом, при колізії загальної і спеціальної норм права діє спеціальна норма. Таким чином, сам закон спонукає до того, щоб у слідчій і судовій практиці в колізійних ситуаціях ігнорувати загальну норму і застосовувати не ст. 2 КПК, а статті 7-10, 111 КПК та зазначені статті КК. Уже виходячи з цієї обставини вимога ст. 2 КПК про те, щоб кожний злочинець був притягнений до кримінальної відповідальності, не відповідає законам правової логіки.

Стаття 2 КПК має і внутрішню суперечність. Вона вимагає одночасно швидкого і повного розкриття злочинів. Проте швидкість і якість не завжди сумісні. Вимога швидкості і вимога повноти розкриття злочинів в окремих конкретних ситуаціях вступають у конфлікт між собою. Там, де йдеться про позбавлення людини волі, особливо на тривалі строки, у справах про господарські злочини, багатоепізодні, щодо організованих злочинних угруповань тощо, треба, як говорили древні латиняни, festina lente - поспішати поволі. І тому при колізії швидкості і повноти розкриття злочинів органам слідства, прокуратури та суду слід у першу чергу керуватися не загальною нормою, а правилами, передбаченими статтями 22, 64, 420, 433 КПК, тобто дбати про всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи. Разом з тим необхідно застерегти, що тут не йдеться про допустимість зволікань у порушенні кримінальної справи, її досудового розслідування та судового розгляду [218, с. 16-23].

Формула завдання кримінального судочинства, зазначена в ст. 2 КПК, не враховує, що кримінально-процесуальним законодавством регулюється процесуальний порядок розкриття не тільки злочинів, а й суспільно небезпечних діянь, вчинених особами, які не підлягають кримінальній відповідальності, зокрема особами віком від 11 до 14 років, а в окремих випадках - до 18 років, а також неосудними особами, до яких можуть застосовуватися лише примусові заходи виховного та медичного характеру.

Підсумовуючи наведені аргументи, слід сказати, що як і в усіх сферах людського життя, так і перед кримінальним судочинством треба ставити реальні завдання, які можуть бути виконані. Завданням кримінального судочинства, без сумніву, є притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні злочинів, та їх покарання. Але покарання повинне бути не будь-яким, а лише справедливим. Особа має одержати лише те покарання, яке відповідає тяжкості злочину та даним про неї, з урахуванням обтяжуючих та пом'якшуючих відповідальність обставин. Взагалі справедливість повинна бути в основі всієї кримінально-процесуальної діяльності правоохоронних органів та суду.

З огляду на зазначене, на нашу думку, основними завданнями кримінального судочинства, які треба закріпити у новому КПК, є: 1) регулювання  процесуального  порядку викриття осіб, винуватих у вчиненні злочинів, притягнення їх до відповідальності та справедливе покарання; 2) регулювання процесуального порядку звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, у передбачених законом випадках; 3) регулювання процесуального порядку викриття осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у неповнолітньому віці або в стані неосудності, і застосування до них передбачених законом примусових заходів; 4) захист особи від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і недопущення засудження невинуватих або застосування до них примусових заходів; 5) захист особистої свободи особи, її майна, честі, гідності, інших прав і законних інтересів, а також державних інтересів та інтересів і прав юридичних осіб. Це найбільш оптимальні, вивірені наукою і практикою завдання кримінального судочинства. Вони відповідають міжнародним стандартам, законам логіки і реаліям сьогоднішнього життя українського суспільства.

  Висловлені автором думки щодо завдань кримінально-процесуального судочинства знайшли своє відображення в проекті нового КПК України, відповідно до ст. 2 якого в редакції Комісії від 23 червня 2004 р. такими завданнями є: 1) охорона прав та свобод фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави, яким заподіяно шкоду злочином; 2) викриття осіб, які вчинили злочини, притягнення їх до відповідальності та призначення їм справедливого покарання; 3) захист особи від безпідставного і незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та необґрунтованого і незаконного засудження, звільнення від відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом; 4) забезпечення доступу особи до здійснення правосуддя у кримінальних справах; 5) сприяння зміцненню законності, запобігання злочинам, усунення причин, що породжують злочинність, та виховання громадян в дусі дотримання Конституції та законів України.

 Моделюючи в нормах КПК можливі в ході провадження у кримінальній справі суспільні відносини, кримінальний процес тим самим забезпечує реалізацію кримінальним правом охоронних функцій. Оскільки норми КК можуть бути застосовані тільки в межах і в порядку, передбачених КПК, виконання кримінальним правом охоронних функцій неможливе без кримінального процесу. Таким чином, кримінально-процесуальний закон, взаємодіючи із  кримінальним законом, здійснює охоронну функцію. Реалізуючи її, кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство поряд з іншими об'єктами охороняють життя, здоров'я, законні інтереси та свободи громадян.

Нижче ми розглянемо та проаналізуємо процесуальне законодавство України, яким регламентовано дії всіх осіб, причетних до провадження у кримінальних справах, та зупинимося на найбільш проблематичних питаннях кримінального процесу.