Традиційно вважалось, що "для підприємства як однієї із ланок народного господарства є характерним те, що воно повинно здійснювати виробничу функцію... До організацій, як правило, відносять державні органи, що здійснюють невиробничу діяльність у сфері науки, культури, спорту, а до установ - такі державні органи, основу діяльності яких складають планово-регулюючі та господарсько-розпорядчі (управлінські) функції в межах певної галузі народного господарства"[15]. Але вже в сімдесятих - восьмидесятих  роках минулого століття обґрунтовувалася ідея щодо законодавчого визначення всіх роботодавців-не фізичних осіб одним терміном -  "соціалістична організація", "підприємство". Так,  на думку Б.Ф. Хрустальова, всіх суб'єктів трудового права - роботодавців доцільно називати "підприємствами"[16], а З.К. Ільїних  пропонувала всіх колективних суб'єктів трудового права називати терміном "соціалістичні організації"[17].

Дійсно, в СРСР усі підприємства, установи, організації були державними утвореннями, і всі вони, як зазначав Л.Я. Гінцбург,  були наділені спеціальною правосуб'єктністю, тому що створювалися для досягнення певної мети і могли наймати працівників лише для виконання певних задач[18]. Яку б назву не мав  суб'єкт трудового права, як роботодавець він виконував одну  й ту саму роль, елементи його трудової правосуб'єктності були постійними, однаковими, не змінювалися.

         Проголошене  в Україні реформування відносин власності у 1991 р. знайшло своє закріплення в ряді законів ("Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні"), на підставі яких Законом УРСР від 20 березня 1991 р. "Про внесення змін та доповнень в Кодекс законів про працю Української РСР при переході до ринкової економіки" терміни "підприємство, установа, організація" і "адміністрація" були замінені на "власник підприємства, установи, організації". Як і раніше, законодавець не дав легального визначення новим термінам, структура яких була громіздкою та викликала багато питань.  Тому в правовій літературі його почали замінювати терміном "роботодавець", що згодом з'явився у трудовому законодавстві, а потім почав застосовуватися в інших галузях права.  

Сьогодні визначена в КЗпП конструкція  "власник підприємства, установи, організації" є застарілою та не відповідає новим економічним реаліям.  Цілком слушним є зауваження М. Кришталь, що сучасне легальне визначення роботодавця у Кодексі законів про працю України як власника підприємства, установи, організації, уповноваженого ним огану або фізичної особи є не тільки громіздким і незручним,а й в основі своїй формально неправильним[19]. Використання поняття "власник" у законодавстві України відображає його зовнішні взаємозв'язки у торговому обороті, які регулюються цивільним правом, але не розкриває його роль у трудовому праві. Продовжуючи використовувати цивілістичні поняття для розкриття правового статусу суб'єкта трудових та тісно пов'язаних з ними відносин, неможливо відобразити зміст останніх[20]. Але навіть тепер окремі автори вважають за потрібне  визначати суб'єктами права саме підприємства[21]. Пропонується навіть змінити як "методологічну помилкову" редакцію ст. 21 чинного КЗпП України і замість слів власник підприємства, установи організації записати "власник майна підприємств і організацій"[22]. Погоджуючись з тим, що редакція статі, що визначає сторони трудового договору (суб'єктів трудового правовідношення), потребує вдосконалення, не можна погодитися із запропонованим Д. Карпенко  і Н. Хуторян формулюванням.

          Група вчених - Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань взагалі прийшли до висновку, що термін "роботодавець" є об'єднуючим для двох суб'єктів - підприємства, установи, організації та власника (уповноваженого ним органу)[23].

         Вважаємо, у новому Трудовому кодексі України повинно бути законодавчо закріплене визначення сторони трудового договору, а також визначена юридична особистість суб'єкта, що протистоїть працівнику як другій стороні трудового правовідношення, з урахуванням реалій сьогодення та  міжнародного досвіду, зокрема досвіду країн СНД.

Проблема юридичних категорій, за допомогою яких розкривається характеристика суб'єктів трудового права, є однією із дискусійних у трудовому праві. Ця тема була предметом досліджень багатьох вчених, таких як М.Г. Александров, Л.Я. Гінцбург, С.С. Алексєєв, Б.К. Бегічев, О.В. Смирнов, А.В. Венедиктов, Є.Б. Хохлов та ін.

            Висловлювані точки зору та запропоновані критерії, елементи характеристики та змісту поняття суб'єкта трудового права різноманітні. Але, як відомо, для того, щоб стати суб'єктом конкретної галузі права, особа повинна бути суб'єктом права взагалі.

С.С. Алексєєв вказує, що суб'єкт права повинен бути наділений наступними ознаками: "По-перше, це - особа, учасник суспільних відносин (індивіди, організації), яка фактично може бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Для цього особа повинна володіти певними якостями, які пов'язані зі свободою волі людини, колективу людей, до числа яких належать:

а) зовнішня відокремленість;

б) персоніфікація ( виступ зовні у вигляді однієї особи - персони);

в) здатність виробляти, виражати та здійснювати єдину волю.

По-друге, це особа, яка реально здатна брати участь у правовідносинах, набула риси суб'єкта права завдяки юридичним нормам" [24].

Суб'єкт права - необхідний елемент правовідносин  усіх галузей права, але в кожній він має свою специфіку. Коло суб'єктів тієї чи іншої галузі права, поряд  з предметом і методом, визначають особливості цієї галузі в системі права.

Традиційно науковці під суб'єктами тієї чи іншої галузі права розуміють громадянина чи організацію, які є учасниками суспільних відносин і визнаються, відповідно до чинного законодавства, носіями певних суб'єктивних прав та відповідних обов'язків[25]. Однак,  поняття "громадянин" - не власно трудове, а більш характерне для публічно-правових галузей, таких, як конституційне чи адміністративне право, де основний наголос робиться на політико-юридичний зв'язок особи з державою. Трудове право, в свою чергу, наділене не лише публічно-, але й приватноправовими рисами, тому посилання на громадянство є не зовсім виправданим, бо не відображає специфіки галузі. Слід враховувати і той факт, що суб'єктами трудового права України можуть бути громадяни іноземних держав та апатриди - особи без громадянства. Конвенція ООН 1954 р. "Про статус апатридів"[26] поряд з іншими питаннями врегулювала також права цих осіб у сфері праці, в тому числі несамостійної (найманої). А оскільки міжнародне законодавство є складовою частиною правової системи України при дотриманні умов ратифікації, то і ми повинні визнати за апатридами можливість бути учасником трудових відносин на територій нашої держави. Отже, зазначення саме громадян як суб'єктів трудового права України дещо звужує категорію "не організацій" в межах реально існуючої соціальної бази даної галузі. Вважаємо більш доцільними визначення, які в якості суб'єктів трудового права називають юридичні та фізичні особи[27].

 У межах даного дослідження основна увага приділяється одному із основних суб'єктів трудового права (одній із сторін трудового правовідношення) - роботодавцю. Очевидно, в новому Трудовому кодексі України сторони індивідуального трудового правовідношення слід назвати "працівник" та "роботодавець". Що ж стосується терміну "підприємець", який використовується в конвенціях Міжнародної організації праці, то він не зовсім точно відображає зміст статусу суб'єкта трудових правовідносин, бо не кожен підприємець обов'язково має найманих працівників, яким він надає роботу.

Хоча І.Я. Кисельов зазначає, що "роботодавець" - термін, який застосовується в Німеччині та в ряді інших країн, а "підприємець" - термін, характерний для англосаксонських країн і конвенцій та інших актів МОП"[28] , варто звернути увагу на застосування цих термінів у різних виданнях конвенцій Міжнародної організації праці. Якщо у виданні 1991 р. російською мовою[29] у текстах конвенцій застосовується термін "предприниматель", то у виданнях українською мовою 1999 р.[30] та 2001 р.[31] вживається термін "роботодавець". Разом з тим, різниця між цими термінами очевидна, і переклад тут відбувався явно не з російської на українську, бо "предприниматель" - це не "роботодавець", а "підприємець"[32]. Зазначимо, що "підприємець" - це не тільки "той, хто володіє промисловим, торгівельним та іншим закладом", коли без найманих працівників не можна обійтися, але й "організатор вигідних справ, прибуткових операцій"[33]. А от "роботодавець" - це фізична або юридична особа, яка уклала трудовий договір (контракт) з працівником[34].

Крім вищезгаданої в науці трудового права триває дискусія щодо застосування термінів "наймач" та "роботодавець". Гадаємо, останнє визначення є більш вдалим. Не можна не погодитися з точкою зору К.Н. Гусова стосовно того, що "не існує ніяких правових основ для введення нового (вірніше давно забутого) поняття наймача та договору трудового найму"[35]. З цим погоджується  Є.Б. Хохлов:  "Введення терміну "договору найму праці" може призвести до проведення зовсім безпідставних паралелей з договором майнового найму  і, відповідно, розповсюдити на трудові відносини дію виключно цивілістичних засобів правового регулювання"[36]. Крім того, ми вважаємо, що наймач - це не лише той, що наймає працівників за трудовим договором, але і особа,  яка укладає договори цивільно-правововго характеру ( наприклад, наймач житлового приміщення).

         Ще одним аргументом на користь терміну "роботодавець" є те, що у відповідності з  Законом України  від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення"[37]  роботодавець ( у Законі - власник підприємства, установи, організації), який ще не являється наймачем, уже знаходиться у певних відносинах з громадянами, що підлягають працевлаштуванню. Так, відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону роботодавець сприяє проведенню державної політики зайнятості населення на підставі працевлаштування визначеної кількості громадян, що потребують соціального захисту. Таким чином, ще до укладення трудового договору, тобто до того моменту, коли організація наймає робочу силу, вона визнається законом роботодавцем з певними правами та обов'язками. У цьому випадку поняття "роботодавець" більш широке ніж "наймач".