Однією з передумов соціального партнерства, розвитку демократії, а відтак забезпечення соціальної злагоди в суспільстві, є наявність сильних і незалежних профспілок. Не менш важливо, щоб ці організації найманих працівників були достатньо представницькими. Ще одна умова - це визнання державою законності діяльності та сучасної ролі профспілок, адекватне ставлення до них роботодавців, суспільства в цілому. Світова історія свідчить, що в результаті кількавікового протистояння між працею та капіталом наймані працівники вибороли спочатку право на об'єднання в професійні спілки з метою захисту своїх інтересів, а згодом - на колективні переговори з власниками і право на страйк як крайній засіб захисту своїх прав та інтересів.   

          В нинішніх соціально-економічних умовах впровадження ринкових відносин, що призвело до зменшення рівня соціальних і правових гарантій працівників, важливого значення набуває діяльність державних органів і громадських організацій, які повинні забезпечити захист прав та інтересів людини праці. Під останніми маємо на увазі органи, які створені самими працівниками і які не пов'язані адміністративним підпорядкуванням ні державним органам, ні органам чи посадовим особам підприємств, установ, організацій. Такими утвореннями є професійні спілки.   

          Як об'єднання трудящих за професіями, зазначав В.Прокопенко, професійні спілки є добровільними громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, з метою представництва, здійснення та захисту їх трудових, соціально-економічних й інших прав та інтересів[49]. Профспілки, вказує О.Процевський, -насамперед об'єднання, як правило, працюючих людей на підставі професійних інтересів, суть яких обумовлює виробництво і які виникають під час дії трудових правовідносин[50].    

          Право всіх трудящих за своїм вибором створювати організації, а також вступати в них з метою висунення і захисту своїх інтересів, передбачала ще прийнята в 1948 році Міжнародною Організацією Праці Конвенція №87 про свободу асоціації і захисту права на організацію[51]. Воно знайшло своє відображення і в ч.3 ст.36 Конституції України, яка передбачає, що "громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів".

          Право на об'єднання в профспілки включає: право працівників без будь-якого дозволу державних органів створювати за своїм вибором профспілки і приєднуватися до них (за умови підпорядкування їх статутам); право утворювати федерації і конфедерації; право членів профспілки обирати своїх представників, брати участь у внутрішньому житті профспілки; право вільно здійснювати профспілкову діяльність[52].

          Право на об'єднання в профспілки - одне з найважливіших в цивілізованому суспільстві, а його реалізація є показником існування в ньому демократії. Профспілкова свобода передбачає політичну і фінансову незалежність профспілок від держави, політичних партій, підприємців, церкви, що як правило ретельно перевіряється при державній реєстрації профспілок в країнах з ринковою економікою[53]. 

          Правове становище професійних спілок закріплено в Законі "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", який визначає особливості правового регулювання, засади створення, права, та гарантії діяльності профспілок. Відповідно до ст.1 вказаного Закону, професійна спілка - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). 

          В літературі відмічається, що професійні спілки займають особливе місце серед інших громадських організацій тому, що в основному об'єднують людей праці, а праця є основним  джерелом існування людини. Одному працівнику важко відстоювати права перед роботодавцем, а об'єднані працівники взмозі протистояти незаконним діям роботодавця[54].

          Нині деякі керівники вважають недоцільним існування на підприємстві профспілкових організацій. Така позиція ґрунтується на наступних доводах: індивідуалізація оплати праці створює об'єктивну підставу для підвищення ролі індивідуального трудового контракту; колективні договори на підприємстві давно носять формальний характер, що перетворює профспілку у непотрібний інститут; наявність профкомів та звільнених профпрацівників на середніх і малих підприємствах лягає на них важким тягарем, оскільки потребує великих додаткових соціальних витрат, для регулювання відносин керівника з персоналом можна створити інші організаційні структури, які дозволять враховувати думку найманих працівників[55].                        

          Прихильники профспілок у свою чергу доводять, що соціальні конфлікти є неминучими через об'єктивний незбіг інтересів роботодавця та найманих працівників; такі конфлікти виникають на підставі колективних вимог найманих працівників, які не можуть бути врегульовані за допомогою системи індивідуальних трудових контрактів; підставою регулювання трудових відносин на підприємстві повинен бути колективний договір між роботодавцем та профспілкою; слабкість профспілок на підприємстві, а тим більше їхня відсутність веде до небезпечної дезорганізації системи трудових відносин (під час конфліктів виникають інші структури - страйкоми та ін., вимоги яких швидко виходять за межі економічних та соціальних), спонтанного розвитку соціального конфлікту. 

          Виникає ще одне питання: чи потрібні профспілки за умови, коли провідні підприємства самі здійснюють соціальну підтримку працюючих? Соціальна політика усе більше стає складовою економічної інтеграції, і провідні фірми роблять ставку на висококваліфікованих працівників. І хоча у сучасному світі окреслилась тенденція до обмеження соціальних витрат, у нових високотехнологічних галузях соціальна політика залишається сильною. За таких умов начебто знижується захисна роль профспілок. Насправді навіть на таких підприємствах неабияке значення має існування профспілки як гаранта послідовної соціальної підтримки працівників.                                                      

          На нашу думку, місце і роль профспілок в суспільстві найперше визначається їх здатністю відстоювати права та інтереси найманих працівників у відносинах з роботодавцями. А.Сіленко справедливо підкреслює, що вплив профспілок буде зростати в міру того, як їм вдасться справитися з функцією захисту прав і свобод громадян[56].

          Експерти МОП доходять висновку, що, незважаючи на відмінність у цілях та напрямках діяльності, профспілки продовжують відігравати важливу роль у трудових відносинах і жодний новий інститут, схоже, не здатний їх замінити. Інші некомерційні організації спрямовують свою діяльність на захисті громадян, які не є найманими працівниками (дітей - сиріт, осіб, хворих на СНІД та ін.). Отже, МОП, як і раніше, високо оцінює роль профспілок. 

          Як обґрунтовано відмічають спеціалісти в галузі трудового права за кордоном, щоб забезпечити ефективним чином захист працівників, відповідне соціальне законодавство є необхідним, але недостатнім. Завжди є побоювання, що воно залишиться незастосованим, якщо найманий працівник ізольовано протистоїть роботодавцю. Профспілка, як колективне об'єднання, сама своїм існуванням представляє важливу противагу владі підприємців[57].

          Російський вчений В.О.Михєєв відзначає, що з урахуванням нових соціально-економічних та політичних умов перед профспілками постають більш складні проблеми в справі захисту прав та інтересів працівників. На думку автора найбільш складними серед них є такі:  

          - адаптація профспілок до умов перехідного періоду розвитку російського суспільства, яке характеризується гострою боротьбою старим з новим і крайньою ступінню нестабільності;

          - опанування нової ролі - ролі "ринкових профспілок", що вимагає освоєння глибоких знань та умінь вирішувати по-новому численні складні завдання з врахуванням змінених обставин;   

          - встановлення нових організаційних форм і методів роботи з врахуванням особливостей підприємств в умовах різноманіття форм власності;

          - опанування сучасними технологіями соціального партнерства, формування цивілізованих взаємовідносин з об'єднаннями роботодавців та владними структурами[58].           

          Закон "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (із змінами і доповненнями) зобов'язує роботодавців завчасно надавати профспілкам інформацію з питань ліквідації, реорганізації підприємств, зміни форм власності або часткового зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. На власника покладається обов'язок не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводити консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення. При цьому профспілкам надане право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників. Зміни, внесені Законом від 5 квітня 2001 р. до ст.49 КЗпП, свідчать про часткову реалізацію у національному трудовому законодавстві положень ст.29 Європейської соціальної хартії (переглянутої), якою передбачено право працівників на інформацію та консультації під час колективного звільнення, а також норм Директиви Ради Європейського Союзу про колективні звільнення від 17 лютого 1975 р. (№75/129), на якій безпосередньо заснована ст.29 ЄСХ (п).