Для характеристики  становища суб'єкта трудового права взагалі і роботодавця зокрема, велике значення мають не тільки правові, але і соціально-економічні, і навіть політичні гарантії. До соціально-економічних гарантійроботодавця можна віднести: функціонування різних форм власності; можливість займатися підприємницькою та іншою діяльністю не забороненою законом; здійснення органами влади програм соціально-економічного розвитку країни; розвиток соціального партнерства та інші.

Під юридичними (правовими) гарантіями розуміються встановлені чинним законодавством організаційно-правові засоби, за допомогою яких забезпечується здійснення суб'єктивних прав[114]. Стосовно статусу роботодавця їх умовно можна розділити на три групи: 1) гарантії, що забезпечують вступ у трудові правовідносини, зокрема, відповідно до ч.3 ст. 44 Господарського кодексу України одним із принципів підприємництва (діяльності господарюючих суб'єктів) є можливість вільного найму працівників; 2) гарантії, що забезпечуюють безпосереднє виконання прав роботодавців, наприклад, продумана податкова політика, зокрема встановлення лояльних норм податкового законодавства; 3) гарантії, що забезпечують поновлення порушених прав, а саме, судовий захист (матеріальна відповідальність працівника, визнання страйку незаконним).      

Враховуючи, що керівник господарюючого суб'єкта наділяється низкою повноважень роботодавця, а у приватних підприємствах він часто виступає і керівником і власником одночасно, слід звернути увагу на гарантії його прав. Такими виступають: дієвий механізм договірного регулювання умов праці; контрактна форма трудового договору; можливість встановлення стимулів для підвищення ефективності праці. Гадаємо, для підвищення рівня  гарантій стабільності трудових правовідносин з керівником потрібно встановити, що їх дострокове припинення необхідно обумовлювати значною грошовою компенсацією, яка була б адекватна ризику бути звільненим за підставами, які додатково встановлені у контракті[115].

                  Підсумовуючи наведене в підпрозділі, зробимо наступні висновки. По-перше, правосуб'єктність роботодавця - це організаційно та економічно забезпечена суспільно-правова властивість, яка полягає в наданні державою особі (юридичній чи фізичній) вихідних прав і обов'язків, при наявності яких вказана особа може застосовувати найману працю.

По-друге, трудова правосуб'єктність роботодавця-юридичної особи виникає одночасно з цивільною. Але одразу після їх появи вони розділяються за сферами: внутршньоівиробнича та зовнішньогосподарська - і більше не залежать одна від одної до моменту припинення організації-роботодавця.

У фізичних осіб - роботодавців цивільна і трудова правосуб'єктність виникають одночасно, однак за своїм змістом цивільна не поглинає трудову правосуб'єктність. Загальна трудова правосуб'єктність фізичних осіб-роботодавців пов'язана з набуттям ними повноліття (18 років).  Спеціальна трудова правосуб'єктність фізичних осіб - підприємців, що використовують найману працю для отримання прибутку, пов'язана з державною реєстрацією підприємництва.

         По-третє, у сфері трудового права  поняття "компетенція" і "правосуб'єктність" не є тотожними. Організація, що є носієм роботодавчої правосуб'єктності, в межах і для реалізації своєї правоздатності наділяє компетенцією виконавчі органи. Трудова компетенція проявляється в юридичних діях посадових осіб, що здійснюють волю роботодавця щодо реалізації його правосуб'єктності.

         По-четверте, такий елемент правосуб'єктності як права та обов'язки не є рівними для всіх роботодавців, тому в статтю нового Трудового кодексу України "Основні обов'язки роботодавця" слід внести наступну норму: "Роботодавець повинен забезпечити реалізацію прав працівників і виконання обов'язків, визначених у нормативних актах, що регулюють специфіку діяльності окремих видів організацій та фізичних осіб, які застосовують найману працю".

По-п'яте, у результаті проведеного аналізу правового обмеження права роботодавця на припинення трудового правовідношення визначені наступні способи  такого обмеження: встановлення у правових актах вимоги про обов'язкове обґрунтування звільнення працівника; визначення в законодавстві особливої ролі органів, що представляють інтереси працівників, і органів державної влади в здійсненні роботодавцем свого права на звільнення працівників.

По-шосте, виявлені соціально-економічні та юридичні гарантії діяльності роботодавця.