У деяких публікаціях стверджується, що об'єктом окремого провадження, на відміну від позовного, виступає юридичний інтерес, який підлягає захисту. Втім юридичний інтерес у контексті ст. 1 та ст. 3 ЦПК перш за все виступає об'єктом позовного захисту, який відбиває сферу судової юрисдикції, оскільки про судову юрисдикційність об'єктів правового захисту можна говорити лише в межах конституційно визначеної сфери судової влади^[30]. Особливістю захисту законного інтересу є те, що він виступає як такий не за загальним правилом, а лише у випадках, передбачених законом, коли законодавець безпосередньо у законі закріплює можливість захисту такого інтересу. Причому такі випадки не дуже поширені і, як правило, мова йде про позовний захист інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Крім того, відповідно до ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Ця стаття визначає однотипні цивілістич- ні способи захисту цивільних прав та інтересів - визнання права, визнання правочину недійсним тощо. Так, майновий інтерес може бути об'єктом страхування за договором страхування. Страхувальник має майновий інтерес у збереженні майна за договором страхування від страхового випадку. Цивілістичний інтерес виступає об'єктом захисту і при знищенні речі, коли йдеться про захист інтересу власника знищеної речі завдяки пред'явленню позову із відшкодування шкоди. Знищення речі унеможливлює реалізацію права власності, тому очевидно, що у власника немає можливості захистити право власності, і мова може йти лише про захист його інтересу, спрямований на поновлення майнового стану власника шляхом пред'явлення позову. Про захист інтересу йдеться і при пред'явленні позову у випадках цесії віндикаційної вимоги на майно, яке перебуває у чужому незаконному володінні. У корпоративних відносинах також існує система інтересів учасників акціонерного товариства та самого акціонерного товариства. Тут інтереси цих суб'єктів диференційовані і, незважаючи на певну кумуляцію цих інтересів, за чинним законодавством акціонер не може пред'явити позов на захист прав акціонерного товариства, оскільки інтереси акціонерного товариства і акціонера не збігаються в юридичному сенсі і є певним чином автономними.

У зазначених випадках об'єктом судового захисту виступає циві- лістичний інтерес, який функціонально впливає на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин, що є предметом судового розгляду. Та обставина, що предметом судового захисту може виступати не суб'єктивне право, а інтерес, який безпосередньо реалізується в межах цивільних правовідносин, не вимагає особливого порядку судового захисту. Провадження у даному випадку залишається позовним.

Інша справа - окреме провадження. Його непозовний характер логічно має означати наявність у ньому специфічного правового об'єкта захисту, відмінного за своєю суттю від класичного позовного провадження. І тому з'ясування природи окремого провадження як виду цивільного судочинства неможливе без диференціації об'єктів судового захисту в тому чи іншому судовому провадженні.

Саме у зв'язку з цим і виникають певні проблеми та труднощі, які мають теоретичний і практичний характер. Узагалі об'єктом правового захисту виступають і можуть виступати, незалежно від процесуальних форм їх захисту, лише права, свободи та інтереси суб'єктів права. Права, свободи та інтереси є фундаментальними елементами механізму правового регулювання і характеризують різні аспекти його функціонування з точки зору нормативного закріплення, суб'єктів, що є їх носіями, форм реалізації тощо. Їх об'єднує те, що вони за певних обставин можуть бути об'єктом правового захисту, який за законом здійснюється різними органами та передбаченими у законі способами. Якщо стосовно прав та свобод як об'єктів судового захисту не існує суттєвих розбіжностей, щодо кваліфікації інтересів у науці точаться дискусії. Перш за все виникає питання: що таке інтереси, які потрапляють у сферу правового регулювання. Окремі науковці вважають, що інтерес, який охороняється законом, - це не заборонене законом і таке, що не суперечить загальним засадам цивільно-правового регулювання, прагнення особи щодо ефективної реалізації своїх повноважень, які не визначені як суб'єктивні права. Прикладом може виступати інтерес кредитора-боржника - фізичної особи, яка тривалий час відсутня у місці її перебування, щодо встановлення режиму безвісної відсутності такої особи. Цей інтерес полягає у тому, щоб у подальшому був призначений опікун над майном безвісно відсутньої особи, який і здійснить майнове виконання із майна особи, яка в судовому порядку визнана безвісно відсутньою^[31]. У цілому наведене автором визначення юридичного інтересу є правильним, однак у теорії права, у теорії цивільного та цивільно-процесуального права висвітлюються й інші аспекти інтерпретації юридичних інтересів. Мова йде про роль категорії інтересу в правовому регулюванні суспільних відносин, співвідношення інтересу та суб'єктивного права, способи захисту суб'єктивних прав та інтересів, суб'єктивні права та інтереси як об'єкти правового, у тому числі судового, захисту тощо^[32].

Незважаючи на загальну дискусійність питання, можна зазначити, що юридичні інтереси як правова реальність можуть бути опосередковані суб'єктивними правами, але поряд з цим можуть існувати і юридичні інтереси, які не опосередковуються суб'єктивними правами. У першому випадку юридичні інтереси, так би мовити, "сховані", і мова йде про захист тих чи інших суб'єктивних прав як об'єктів правового захисту. У другому випадку, за відсутності суб'єктивних прав, безпосереднім об'єктом правового захисту виступає юридичний інтерес. У межах такого концептуального підходу тлумачення поняття інтересу дав Конституційний Суд України по справі щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України 1963 р. (справа про охоронюваний законом інтерес), дійшовши висновку, що поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається

у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який:

а)  виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; е) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним^[33].

У зв'язку з розглядом питання звертає на себе увагу точка зору Є. О. Крашеніннікова, який вважає, що інтереси як об'єкти правового захисту існують у двох видах суб'єктивних прав. Перший охоплює права, які дають можливість реалізувати односторонні дії управомоченою особою (самозахист цивільних прав, заходи оперативного впливу). Їх специфіка полягає у тому, що право на такі дії реалізується без участі уповноважених державних органів. До другого входять права, які передбачають можливість вимагати від зобов'язаної особи здійснення правових дій за допомогою уповноважених державних органів. Причому з точки зору способів захисту автор виділяє систему позовних прав, які класифікуються на виконавчі (про присудження), установчі (про визнання) та перетворювальні (конститутивні) правомочності. Об'єктом захисту в процесі реалізації виконавчих правомочностей є суб'єктивні цивільні права та охоронювані законом інтереси. Об'єктом захисту з установчих та перетворювальних правомочностей виступають охоронювані законом інтереси, оскільки суб'єктивні права є об'єктами визнання (підтвердження) та перетворювання, власне, об'єктами захисту є інтереси. Крім того, автор у цій групі виділяє таку специфічну підгрупу охоронних суб'єктивних прав, що реалізуються в порядку окремого провадження. Їх специфіка, на погляд автора, виявляється в тому, що за відсутності спору про право суд надає правовий захист також охоронюваним законом інтересам^[34].

Таким чином, на підставі наведеного можна зробити висновок, що, як правило, засобом реалізації юридичних інтересів виступають суб'єктивні права. Утім об'єктом судового захисту можуть бути і законні інтереси, оскільки судовий захист законних інтересів здійснюється в межах правовідносин, які є предметом судового розгляду в позовному провадженні. Що стосується окремого провадження, то теза, що його об'єктом є законні інтереси, достатньо обґрунтована, разом з тим, уявляється, слід розрізняти характер законних інтересів як об'єктів судового захисту в позовному та окремому провадженнях цивільного судочинства. З точки зору юридичної природи законні інтереси, що захищаються в позовному та окремому провадженнях, є тотожними за змістом та у механізмі правового регулювання, але їх суттєва різниця зводиться до того, що в позовному провадженні захист законних інтересів здійснюється в межах правовідносин, з яких виник правовий спір, і тому їх захист приводить до розгляду та вирішення правового спору. Що стосується законних інтересів, які захищаються у порядку окремого провадження, то вони існують поза межами цивільних та інших правовідносин, віднесених до юрисдикції суду. Їх специфіка полягає в тому, що такі інтереси є юридичними та з їх задоволенням (захистом) у їх носія виникає можливість реалізувати у майбутньому ті чи інші суб'єктивні права. Причому такі законні інтереси, за підходом до цього законодавця, стають об'єктом захисту як виняток із загального правила, оскільки захищаються в несудовому порядку. Виходячи з такої специфіки, швидше за все, їх слід називати як інтереси, охоронювані законом, на відміну від законних інтересів, які захищаються в позовному провадженні. Мабуть, із цього і виходив законодавець при прийнятті ЦПК 1963 р., у статті 4 якого було закріплено, що усяка заінтересована особа вправі в порядку, передбаченому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Необхідність захисту прав, свобод та інтересів, у тому числі охо- ронюваних законом, виникає не тільки у тих випадках, коли права, свободи та інтереси порушуються, не визнаються чи оспорюються. Інколи виникає потреба у встановленні таких обставин, які є підставою для здійснення різних за своєю галузевою належністю суб'єктивних прав, але правоздатна особа не може їх здійснити через те, що факти, які можуть бути підставами суб'єктивного права, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Тому в цивільному процесі за законодавчою традицією існує такий вид судочинства, який дозволяє заінтересованій особі встановлювати у судовому порядку певні юридичні факти з метою подальшого здійснення відповідних суб'єктивних прав.

Наприклад, той факт, що громадянин перебував на утриманні померлого, є підставою для одержання спадщини або призначення пенсії. Проте, якщо цей громадянин не має безспірних доказів, які підтверджують факт перебування на утриманні, даний факт може бути встановлений у судовому порядку.