Так, у 1999 р. суди через неповноту слідства, грубі порушення вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які неможливо усунути під час судового розгляду справ, запобігаючи безпідставному притягненню громадян до кримінальної відповідальності, повернули 25,7 тис. кримінальних справ (кожну десяту з розглянутих) для проведення додаткового розслідування. Значна частина цих справ після з'ясування усіх обставин закривається органами досудового слідства за відсутністю доказів[37] [59].

По-третє, при розслідуванні кримінальних справ рідко, але ще зустрічаються випадки фальсифікації доказів, застосування недозволених методів розслідування, тенденційність, зловживання службовим становищем, незаконний арешт із метою домогтися притягнення громадянина до кримінальної відповідальності.

Так, за зверненням батька трьох дітей гр. Г. Грицика з Вінницької області до Уповноваженого з прав людини було відкрито провадження і призначено перевірку, в результаті якої встановлено, що невинувата людина стала жертвою незаконного ведення слідства працівниками Бершадського райвідділу міліції П. і Б., які, запідозривши Г. Грицика у крадіжці цистерни, затримали його і в кабінеті голови правління КСП "Авангард" побили гумовим кийком, вимагаючи зізнання в крадіжці. Потім його відвезли до річки Південний Буг, де продовжували катування: наділи наручники і, сівши на ноги, почали топити у річці. Заявник пише Уповноваженому з прав людини: "Голову мою занурювали у воду. Я благав цих катів - пожалійте, у мене троє маленьких діток. Але катування продовжувались. Вони поламали мені ребра, травмували грудну клітину. Деякий час по тому я перебував на стаціонарному лікуванні. Але й до цього часу не можу прийти до тями: просипаюся серед ночі від марення, ніби мене знову б'ють..."

Вироком Чечельницького райсуду Вінницької області від 7 жовтня 1998 р. злочинців було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.166 КК України, до трьох років умовно кожного з позбавленням на п'ять років права займати посади, пов'язані з виконанням владних функцій, та сплатою винуватцями моральної шкоди у розмірі 10 тис. грн. солідарно[38] [90].

По-четверте, до незаконних дій у вигляді зловживання владою відноситься і відсутність у частини службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України бажання протистояти місцевим і відомчим впливам, байдужість до долі людей. Поступаючись місцевому і відомчому тиску і користуючись наданою їм владою, такі працівники приймають рішення про притягнення до кримінальної й адміністративної відповідальності, усувають з посади, завдаючи тим самим шкоду громадянину.

Прикладом цього можуть служити події, що сталися з громадянином Доденко. Так, до Уповноваженого з прав людини звернувся гр. А.Доденко, мешканець Бориспільського району Київської області, вчитель, раніше не судимий, який з 1994 року займається підприємницькою діяльністю, має свідоцтво про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності. Цього підприємця було затримано працівниками міліції на речовому ринку в м. Борисполі, де він має постійне місце для здійснення торгівельної діяльності. Із застосуванням насильства працівники міліції безпідставно обшукали затриманого та його квартиру. Не виявивши ніяких доказів порушень закону з боку заявника, працівники міліції направили його до Боярського приймальника-розподільника з надуманим формулюванням "за бродяжництво та жебракування", де протримали 20 діб. Районна та Київська обласна прокуратури порушень закону працівниками міліції не встановили. Генеральна прокуратура провела додаткову перевірку, якою було встановлено, що "гр. А.Доденко затриманий працівниками міліції безпідставно, а утримувався в приймальнику-розподільнику незаконно". 24 червня 1998 р. за фактом перевищення влади та посадових повноважень працівниками Бориспільського МРВ при затриманні заявника порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.166 КК України. Але прокуратурою Згурівського району Київської області кримінальна справа в листопаді 1998 р. була закрита за відсутністю складу злочину. Лише після звернення гр. А.Доденко до Уповноваженого з прав людини зі скаргою на безпідставне закриття справи та після внесення подання Уповноваженого з прав людини на ім'я Генерального прокурора 11 березня 1999 року прокуратурою скасована постанова про закриття кримінальної справи як незаконна, а прокурору Київської області доручено провести  додаткове розслідування. Але і після додаткового розслідування справу було закрито з тих же підстав, що і першого разу[39] [90].

Нерідко брак мужності визнати свою помилку приймає форму "захисту честі мундира". Незважаючи на відсутність достатніх підстав для притягнення до кримінальної відповідальності, слідчий чи прокурор виносять ухвалу про притягнення особи до кримінальної відповідальності, а потім припиняють справу за нереабілітуючими підставами. Як наслідок, громадянин позбавляється можливості найбільш повно відшкодувати завдані йому збитки і реабілітувати себе.

На необхідність суворого додержання принципу невинуватості неодноразово зверталася увага вищими судовими інстанціями. Зокрема, у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року привертається увага суддів до того, що "при розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у частині першій ст.62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинувачуваного (підсудного) доведення своєї невинуватості. Звернути увагу суддів на те, що згідно з частиною третьою зазначеної статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої".

Важливо, що принцип презумпції невинуватості визначає правовий статус обвинувачуваного не лише у кримінальному процесі, а й у суспільних відносинах. Зокрема, до набрання вироком законної сили за обвинувачуваним, який перебуває під вартою, зберігається право на участь у виборах, право користування житлом, його не можна звільнити з роботи або відрахувати з навчального закладу.

Крім зазначених, можуть бути й інші причини виникнення правовідносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові неправомірними діями органів дізнання і досудового слідства (нечіткість законодавчого провадження, протиріччя між порядком, встановленим різними законами тощо).

Поряд з причинами виникнення важливим і складним є питання про правову природу зазначених відносин.

Виявлення правової природи тих чи інших правовідносин має велике теоретичне і практичне значення. Правильне встановлення характеру правовідносин визначає законність застосування правової норми, обґрунтованість теоретичних висновків і пропозицій. Помилка, допущена при юридичній кваліфікації правовідносин, неминуче призводить на практиці до застосування закону, що регулює інше відношення, і, отже, до порушення законності; у науці - до теоретичної помилки.

Визначити правову природу відносин - це означає виявити його істотні, загальні для даного роду відносин ознаки, по яких воно підпадає під дію норм тієї чи іншої галузі права. Але цього недостатньо, тому що при реалізації суб'єктивного цивільного права застосовують не саму галузь права у цілому, а норми конкретних її інститутів. Тому необхідно, виходячи з загальних ознак, виявити особливості досліджуваних правовідносин, що визначають подальшу диференціацію даного роду правовідносин на конкретні види.

Необхідність виявлення правової природи відносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб судово-слідчих органів, викликається тим, що в літературі з цього питання немає єдності думок. Ще до прийняття Закону України від 1 грудня 1994 року була висловлена думка, що інститут відшкодування майнової шкоди, завданої потерпілому, має кримінально-процесуальну природу, і норми права, що регламентують дане відшкодування, повинні знайти своє місце в кримінально-процесуальному кодексі.