Такої думки в наш час дотримується і Л.А.Прокудіна, яка вважає, що відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального переслідування особи, невинної у вчиненні злочину, мають кримінально-процесуальну природу[40] [156].

Як основним доказом кримінально-процесуальної приналежності відносин по відшкодуванню майнової і моральної шкоди потерпілому Прокудіна Л.А. вважає ту обставину, що ці відносини є "не тільки похідними, але і невіддільними від попередніх кримінально-процесуальних відносин, що складаються з приводу переслідування громадянина"[41] [156]. Таким чином, в основу встановлення галузевої належності досліджуваних правовідносин покладено спосіб порушення суб'єктивних прав громадянина (як похідний від кримінально-процесуальних відносин) - незаконні дії службових осіб дізнання і досудового слідства, порушення ними кримінально-процесуальних норм.

Із наведеним  не можемо погодитися за таких міркувань. Поділяючи думку про те, що "система права поділяється на галузі публічного і приватного права в залежності від їх предмета та методу"[42] [24], необхідно, насамперед, визначити галузеву належність відносин, врегульованих Законом України від 1 грудня 1994 року, виявити їхні основні характерні ознаки. Так, у п. 7 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 4 березня 1996 року (далі - Положення від 4 березня 1996 року) передбачається, яка саме шкода підлягає відшкодуванню: "1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода".

Як бачимо, основним видом відшкодування є збитки, завдані потерпілому. Саме збитки підтверджують наявність майнових відносин.

Специфічними особливостями майнових відносин, урегульованих цивільним правом є те, що:

а) вони обумовлені товарно-грошовими зв'язками;

б) їхні учасники завжди виступають володільцями відособленого майна (володіють майном на праві власності, оперативного управління, повного господарського відання та інших речових правах, а також на підставі угод);

в) об'єкти цих відносин завжди можна оцінити в грошовому еквіваленті.

Водночас, зазначене Положення передбачає захист не тільки порушених майнових, але й особистих немайнових прав реабілітованого. Відповідно до ч.1 п. 24 Положення "У разі постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні  складу злочину або недоведеності участі громадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов'язані згідно з ст. 11 Закону роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування майнової шкоди, а також на його прохання в місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання".

Якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані у пресі, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті - на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакції повинні протягом одного місяця зробити повідомлення про рішення,  що реабілітує громадянина (ст.37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні")[43] [71]. За своїм змістом ці спеціальні правові розпорядження спрямовані на відновлення доброго імені громадянина, на захист його честі і гідності, що прямо передбачено ст. 7 ЦК УРСР.

З усього сказаного випливає один висновок - відносини з відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями службових осіб органів дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, відносяться за своїми ознаками до предмету цивільного права.

Отже, якщо предмет цивільно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання - на питання, яким чином відповідні суспільні відносини ним регулюються.

Чим же характеризується цивільно-правовий метод? Передусім, юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та їх майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства); особливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідальності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як самостійні, незалежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна з сторін має свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівності суб'єктів цивільно-правових відносин є те, що вони за своєю волею мають право розпоряджатися майном, яке знаходиться у їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні. Цивільне право спрямоване на те, щоб врегулювати відносини між сторонами в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-якого протиправного посягання, обмежити від зовнішнього втручання. Відносини, що засновані на владному підпорядкуванні учасників, не можуть бути цивільно-правовими. Такі відносини є найчастіше адміністративно-правовими, фінансово-правовими та ін.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива тільки тоді, коли в основі угоди лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках формувати свої права і обов'язки. Диспозитивні засади проявляються у диспозитивних правових нормах, які надають суб'єктам цивільного права можливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні їм цивільні права і обов'язки.

Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не означає, що в ньому відсутні імперативні норми. Але вони не є визначальними. В основному, цивільні правові відносини формуються під впливом диспозитивних норм.