Сьогодні систему господарських судів України становлять: місцеві господарські суди, апеляційні господарські суди, Вищий господарський суд України. За дванадцять років свого існування (з 4 червня 1991 р.) господарські суди виконали значний обсяг роботи. Щорічно на їх розгляд надходить понад 100 тисяч позовних заяв. Так, за останні три роки надійшло понад 550 тисяч таких заяв. Руйнування старих і формування нових господарських правовідносин у перехідний період викликали структурні зміни в категоріях спорів. Згадаємо економічні умови, що склалися в Україні 1992-2001 рр.: хронічна нестача грошових, матеріальних і сировинних ресурсів, різке посилення інфляційних процесів, напруженість на споживчому ринку, розбалансованість у банківській системі, проблеми приватизації, оренди і банкрутства, впровадження вексельного обігу і нового податкового законодавства. За цих умов стають зрозумілими ті об'єктивні причини, що висувають на перший план по кількості і складності невідомі досі категорії спорів. Підсумки роботи системи господарських судів України в І півріччі 2002 р. свідчать про подальше збільшення числа звернень господарюючих суб'єктів та державних органів до господарських судів за правовим захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За статистичними даними, за 6 місяців 2002 р. місцевими господарськими судами закінчено провадження 114,2 тисячі справ, що на   29 % перевищує рівень відповідного періоду 2001 р. За результатами судового розгляду підлягає поверненню до господарського обігу суб'єктів економічних правовідносин близько 9 млрд гривень.

Збільшення кількості розглянутих справ спостерігається в усіх місцевих господарських судах України.

У структурі масиву вирішених спорів традиційно домінують види майнового характеру, кількість яких зросла в І півріччі 2002 р. на 16,2 % і склала 65,9 тисячі. Більше половини таких справ пов'язані з розрахунками за продукцію, товари, послуги [536, 561][55].

Численними також є спори, пов'язані з нестачею, якістю. Наприклад, конфлікти нестач товарних та матеріальних цінностей становлять майже третину всіх майнових суперечок; на другому місці — справи, пов'язані з розрахунками. Значно (у 2,5 раза: від 2,5 до 6,5) зросла кількість спорів з відшкодування збитків. Ця категорія справ зростає в кожному господарському суді. З 1996 р. стійку першість зайняли суперечки з розрахунків, оскільки господарюючі суб'єкти практично не мали обігових коштів. Широкого розповсюдження набули бартерні операції, що спричинили негативні тенденції в розвитку ринкових економічних відносин (,вимивання" грошей, утворення тіньової економіки і, природно, невиконання податкового законодавства й ін.).

У 1,8 раза збільшилась кількість справ з вимогами споживачів щодо стягнення орендної плати (1,1 тисячі у І півріччі 2001 р., 2 тисячі у І півріччі 2002 р.). Майже вдвічі більше (1,3 тисячі проти 708 за І півріччя 2002 р.) вирішено майнових спорів, що виникли у зв'язку з невиконанням договорів купівлі-продажу.

Спостерігається подальше зростання кількості спорів, пов'язаних з обігом цінних паперів, виконанням договорів кредитування, землекористування. У 1,5 раза більше розглянуто справ зі спорів, що виникли у зв'язку з порушенням вимог законодавства з питань, які стосуються охорони навколишнього середовища.

Аналіз статистичних даних вказує на збільшення кількості розглянутих справ, порушених на вимогу позивачів щодо визнання недійсним акту того чи іншого органу державної влади, місцевого самоврядування або підприємства, установи чи організації. Так, упродовж січня — червня 2002 р. розглянуто 6 тисяч справ щодо визнання недійсними актів нормативного чи ненормативного характеру. Майже дві третини вимог позивачів задоволено місцевими господарськими судами. Загальна кількість актів, що визнані недійсними в судовому порядку, на 47 % перевищила рівень аналогічного періоду 2001 р. і становила 3,7 тисячі. Переважна більшість з них (3,4 тисячі) не відповідала вимогам чинного законодавства [561][56].

Майже половину всіх визнаних недійсними актів видано органами місцевого самоврядування (49 %, або 1,8 тисячі). 40 % (1,4 тисячі) актів видано органами державної податкової служби. При цьому слід констатувати зменшення на 9 % кількості рішень органів ДПС, що визнані недійсними у зв'язку з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Певною мірою таке позитивне зрушення є результатом спільних нарад та семінарів, обміну аналітичною інформацією щодо недоліків у застосуванні законодавства та узгодження правових позицій на регіональному рівні.

Щодо справ за позовами суб'єктів господарської діяльності із Західної Європи, інших країн, то на розгляд господарських судів України їх надходить поки що небагато. Спілкування з провідними правниками США, членами спілки адвокатів — американцями українського походження, представниками бізнесу США та інших країн (Франція, Італія) переконує, що основна причина цього — відсутність інформації про законодавство України, у тому числі про закони, що регулюють діяльність судів. На всіх рівнях (у тому числі працівниками посольств України в США,  генеральних консульств) висловлювалося побажання скоріше розпочати видання наших законів, і особливо рішень господарських судів України, щоб з ними могла ознайомитися широка світова юридична громадськість, бізнесмени.

Необхідно враховувати поширеність у суспільстві думки про те, що суди України не є незалежною владою, а виконують лише відведену їм командною системою функцію. Тому на нинішньому етапі держава повинна допомагати Вищому господарському суду і Верховному Суду України у зміцненні їх міжнародного престижу. Слід створити умови для видання не лише законів, що містять матеріальні норми (особливо законів про власність, зовнішньоекономічну й інвестиційну діяльність та ін.), а й основних законодавчих актів, що регулюють процедури розгляду спорів у судах, насамперед господарських, рішень господарських судів. Отже, варто усвідомити, що економічний розвиток невід'ємний від розвитку правової бази і популяризації нашої правової політики в інших країнах. Тому, зокрема, ,Вісник Вищого господарського суду України", зважаючи на його популярність, треба, на нашу думку, видавати українською, російською та англійською мовами.

Як ми і прогнозували, продовжує зростати кількість спорів про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві (ст. 12 ГПК України). При цьому предметом розгляду господарських судів можуть бути акти будь-якого органу виконавчої влади або представницького органу, крім актів Верховної Ради України і Президента України (ст. 16 ГПК України). Якщо в недалекому минулому ці суперечки не становили й одного відсотка, то нині їх кількість у цілому зросла в 5—6 разів (лише за 1998 р. розглянуто понад 6,5 тисячі таких справ). Понад 80 % цієї категорії спорів становлять позови щодо скасування незаконних рішень, прийнятих податковими органами України за результатами перевірок господарюючих            суб'єктів [461][57].

Цікавою є динаміка розгляду справ про банкрутство. Спочатку спостерігалось поступове збільшення цієї категорії справ, адже за 1997—1998 рр. у господарських судах України заведено понад 30 тисяч справ. Варто визнати, що найбільша кількість негараздів припадає на приватні підприємства або на підприємства, створені на спільній власності засновників. У І півріччі 2002 р. намітилася тенденція до зменшення кількості справ про неспроможність. Так, у січні — червні 2002 р. закінчено провадженням 2,8 тисячі таких справ, що на 25 % менше, ніж за І півріччя 2001 р. Така динаміка зумовлена, по-перше, введенням в дію Закону України ,Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", яким передбачено списання заборгованості з платежів до бюджету та можливість погашення податкового боргу за допомогою механізму податкової застави; по-друге, збільшенням граничної межі позовних вимог і тривалістю процедури банкрутства, тоді як стягування боргу в порядку позовного провадження є більш         ефективним [536][58]. Як бачимо, за кілька останніх років структура та кількість спорів, що розглядаються господарськими судами, різко змінилася.

Аналізуючи і порівнюючи моделі судової влади в різних країнах (США, Франція, Німеччина й ін.) [620, 656, 253, 410, 650][59], можна дійти висновку, що судова система України розвивається в правильному напрямі, спираючись насамперед на національну школу і використовуючи досягнення світового досвіду.

Економічна реформа висуває нагальну вимогу децентралізації судової влади.

Структура ринкової економіки як сукупності елементів, її складових, механізму їх функціонування, набору регулюючих важелів тощо набагато складніша і різноманітніша порівняно з планово-директивною структурою. Тому в перехідний період виникають нові категорії конфліктів у економіці, викликані зміною не лише суб'єктів, а й об'єктів спору. Наприклад, господарюючі суб'єкти здійснюють операції з цінними паперами, користуються послугами товарних бірж, чого не спостерігалося раніше. Невідомим досі феноменом економічного життя є також створення їхніх об'єднань, дії яких можуть бути обмежені відповідною державною установою (Антимонопольним комітетом та ін.).

Формування ринкової економіки об'єктивно призводить до розширення кола і категорій суперечностей між економічними інтересами господарюючих суб'єктів, до загострення спорів між ними. Отже, зміни в соціально-економічній природі господарських спорів зумовлюють нагальну потребу використання переваг спеціалізації у формуванні судової влади.

Зарубіжний досвід також переконує в обґрунтованості такого висновку. У Франції, Німеччині та деяких інших європейських країнах ефективно діють комерційні, економічні суди, тобто децентралізовані структури судової влади. Конкретні умови України найбільш сприятливі для введення саме європейської моделі судоустрою. У доповіді спеціальної проблемної групи комісії Європейських співтовариств із питань правової реформи незалежних держав, що виникли після розпаду колишнього СРСР, підкреслюється доцільність введення в цих державах європейської моделі судоустрою. При цьому наголошується на необхідності розмежування компетенції між гілками судової влади.

Питання розмежування компетенції між судовими системами пов'язане з питаннями юрисдикційності та підвідомчості спорів. Істотним ознакам господарських спорів повинна відповідати природа юрисдикційного органу, до компетенції якого входить їх вирішення.

З прийняттям Верховною Радою України Закону ,Про судоустрій України" необхідність у дискусіях щодо долі господарських судів, власне, відпала, оскільки вищим законодавчим органом України уже визнана необхідність їх існування як судового органу.