Найважливішим завданням для всіх державних інституцій України, кожної із гілок влади, науковців-теоретиків та практиків є втілення засад Конституції в реальне життя. Реалізація Основного Закону — це гарантія утвердження України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної правової держави [422][48].

Перехід до принципів соціально орієнтованої економіки потребує кардинальних змін у механізмі забезпечення правового контролю у господарській сфері. Насамперед це стосується засобів захисту прав суб'єктів господарської діяльності. Необхідний такий механізм, який здатний виконувати функції забезпечення законності та поваги до суб'єктивних прав, гарантувати правову захищеність господарюючих суб'єктів. У механізмі забезпечення законності судова діяльність посідає особливе місце і полягає у перевірці судом законності й обґрунтованості правових актів органів державного управління. Ця перевірка здійснюється у встановленій законом процесуальній формі. Суд при цьому виконує функції нагляду та контролю. Судовий контроль передбачає право суду на безпосередню відміну, зміну незаконного (необґрунтованого) акту державного управління, що має юридичне значення, на анулювання (скасування) результату правової дії (прямий контроль) або фактичне позбавлення акту юридичної сили з подальшою формальною зміною відповідним органом (непрямий контроль), а також на покарання особи, винної у порушенні законності.

Судовий нагляд означає право суду на постановку питання перед тим чи іншим органом про усунення порушень законності, виявлених при розгляді справи, право вимагати повідомлення від цього органу результатів розгляду питання [388][49].

Судова форма захисту є однією з таких гарантій, передбачених у Конституції України. Судовим органом, що має розв'язувати господарські спори, які виникають між суб'єктами господарської діяльності, є система господарських судів України.

Відомо, що нова система судів формується за принципом територіальності та спеціалізації. Устрій судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації є прогресивною формою організації діяльності судової системи, адже спеціалізація судів створює необхідні умови для незворотніх перетворень у напрямі демократизації судової влади.

Необхідність створення спеціалізованих судів на чолі з вищими спеціалізованими судами Конституцією визнана небезпідставно. Законодавством врахований як міжнародний досвід щодо децентралізації судової влади шляхом створення (у Німеччині, Франції, Польщі, інших державах) окремих спеціалізованих судів з різних судових юрисдикцій, в тому числі на рівні вищих судових інстанцій, так і інші приклади, зокрема, існування у США Верховного Суду із суттєво обмеженою судовою компетенцією, а також багаторічний досвід країн СНД [260, 257, 256]2 і України щодо відокремлення від судів загальної юрисдикції самостійної гілки судової влади — господарських (комерційних, арбітражних) судів.

Передбачаючи створення спеціалізованих судів, у тому числі шляхом розбудови системи судів загальної юрисдикції не тільки за принципом територіальності, а й за принципом спеціалізації, Конституція, крім визнання доцільності формування спеціалізованих судів з різних судових юрисдикцій, зберегла за ними автономію, передбачивши у статті 125, що вищим судовим органом спеціалізованих судів є відповідний вищий суд.

Тому спеціалізовані суди мають самостійно і в повному обсязі виконувати функцію судової влади в межах визначеної для них судової юрисдикції і становлять систему судів першої (місцеві суди), апеляційної (апеляційні суди) і вищої (Вищий господарський суд) інстанцій. Саме це і визначалося статтею 5 Закону України ,Про господарські суди". Ці суди є носіями судової влади, що реалізується з особливим порядком розгляду судових справ.

Принцип територіальності означає розбудову системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, що закріплена у статті 133 Конституції. Цей принцип зумовлений потребою здійснення правосуддя на всій території України і доступності його для всього населення. Визначальна вимога принципу територіальності полягає в тому, що мережа судових органів має рівномірно поширюватися на всі адміністративно-територіальні одиниці України. Принцип територіальності втілений в організацію чинної судової системи. Система судів загальної юрисдикції має використовувати переваги спеціалізації. Причому не лише у площині організаційної розбудови, а й у процесуальному аспекті здійснення правосуддя.

За організаційною ознакою використання переваг спеціалізації у розбудові судів загальної юрисдикції передбачає, згідно з Конституцією, утворення судово-ієрархічних ланок зі спеціалізованою компетенцією в окремих, найбільш визначних у суспільстві галузях законодавства. Такою ланкою є система господарських судів, до компетенції яких віднесено вирішення господарських спорів та розгляд справ про банкрутство [86][50].

Економічна реформа, що триває, має за мету становлення сталих ринкових відносин з автономними суб'єктами комерційного обігу, свободою договору, рівністю всіх форм власності. В цих умовах різко зросла кількість суб'єктів економічної діяльності, що призвело до збільшення числа господарських спорів [652][51].

Судова реформа і незалежність господарського суду покликані гарантувати вільну ініціативу і свободу підприємництва, мінімальне державне втручання в економічні процеси, обмеження монополізму і заохочення конкуренції, захист інтересів споживача, сприяння іноземним інвестиціям і забезпечення умов для безперешкодного переміщення товарів і капіталів.

Гарантії незалежності господарських судів у системі судів загальної юрисдикції повинні забезпечити неупередженість і об'єктивність господарського суду, комплектування його висококваліфікованими кадрами.

Отже, спеціалізованими судами є суди окремих судових юрисдикцій з особливостями основ судочинства і вимог до суддів щодо стажу, віку і фахового рівня, в тому числі з питань юрисдикції цих судів. Господарські суди посідають особливе місце серед спеціалізованих судів, визначене різними чинниками. Тому аналіз їх сутності та ролі як гаранта демократизації судової влади досить важливий.

У працях, присвячених господарському судочинству, як правило, слабо досліджені теоретичні засади арбітражу, організація та діяльність арбітражних (господарських) судів України. Недостатньо використовувалися порівняльні дані, якість законодавства зазвичай розглядалася на прикладах окремих матеріалів і господарських справ. Теоретичне осмислення проблем обмежувалося аналізом і коментарями окремих питань з прийнятих рішень. Усе це не давало можливості скласти чітке уявлення про те, що ж являє собою арбітражний (господарський) суд як правове явище, які його сутність і соціальне призначення.

Незважаючи на те, що про державний арбітраж і арбітражні суди написано чимало праць різного рівня і змісту, проблеми їх юридичної основи не з'ясовані не лише в Україні, а й в інших країнах ближнього і далекого зарубіжжя. Дотепер немає єдності в поглядах на господарські суди і концептуальні питання господарської методології.

Щоб одержати більш-менш об'єктивне уявлення про сутність господарського суду, предмет і методи його діяльності, необхідно дослідити й узагальнити найхарактерніші його риси, виявлені на основі аналізу спеціальної літератури, історичних джерел, нормативних актів і арбітражної практики, простежити, яким арбітраж був раніше, яким господарський суд є і яким стане в майбутньому.

Правова природа господарського суду вперше була визначена Законом України ,Про господарські суди", стаття 1 якого передбачала, що правосуддя в господарських відносинах відповідно до Конституції України здійснюється господарським судом.

Чинне законодавство дає чітке уявлення про конкретну нормативно-правову базу, на якій ґрунтується діяльність господарських судів. До них належать Конституція України, Закон України ,Про судоустрій України", Господарський процесуальний кодекс України, інші законодавчі акти України, а також міждержавні договори й угоди, ратифіковані у встановленому порядку.

Основними завданнями господарського суду, що визначають зміст його діяльності, є: захист прав і законних інтересів учасників господарських правовідносин [401][52]; сприяння зміцненню законності в сфері господарських відносин; внесення пропозицій, спрямованих на удосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Щоб розкрити правову природу господарського суду як особливого правового явища потрібно досліджувати не лише його завдання, а й більш глибинні явища, що мають значення для теоретичного осмислення даної категорії. До таких явищ належить сутність господарського суду як юридичного утворення.

Сутність явища господарського суду не зрозуміти, якщо аналізувати її поза змістом досліджуваного предмета, їх потрібно досліджувати в єдності, подібно до того, як при дослідженні змісту ми не можемо цілком відмовитись від одночасного дослідження форми досліджуваного явища. Тому при характеристиці сутності господарського суду як суспільного явища, слід звернутися до дослідження його змісту, конкретизованого в основних засадах і формах його діяльності.

Сутність і зміст господарського суду взаємопов'язані. Однак органічний зв'язок цих категорій не позбавляє їх відносної самостійності. Але, характеризуючи сутність господарського суду, як і будь-якого явища, не варто обмежуватись лише даною категорією, оскільки вона є відносно самостійною.

Зміст поняття господарського суду постійно змінюється,    розвивається [59][53]. Відображаючи сутність, зміст категорії господарського суду водночас визначає зміни, що відбуваються в процесі його розвитку. Цей зміст рухливіший, ніж його сутність, тому що він зазнає впливу динаміки розвитку суспільства, його потреби у русі, безпосередньо не впливаючи на сутність [85][54].

Однак сталість змісту стає можливою лише за умови незмінності основних принципів, що становлять і визначають конкретизований зміст сутності. Тому за всієї мінливості окремого, одиничного в змісті зазначеної правової категорії її сутність залишається тією самою.

Сутність будь-якого явища, передуючи його змісту, як і форма діяльності, може бути наповнена будь-яким змістом. Але, наповнившись певним змістом, сутність стає індивідуально визначеною і конкретизованою даним змістом.