Виходячи з цих доктринальних положень, виділяється головне щодо сфери адміністративно-правового регулювання господарських відносин. Ця сфера стосується функціонування управлінських інститутів публічної влади щодо створення умов для реалізації і захисту прав і свобод громадян у господарській діяльності. Тобто обов'язковими учасниками адміністративних правовідносин у сфері господарювання мають бути органи державного та самоврядного управління (управлінські інститути публічної влади), їх посадові та службові особи. Їх діяльність має реалізуватись шляхом використання приписів (встановлення обов'язків), встановлення заборон, надання дозволів. При цьому виділені групи відносин у сфері господарської діяльності, які можуть бути предметом адміністративно-правового регулювання:

• відносини щодо реєстрації, ліцензування, патентування, стандартизації, сертифікації. Вони є позитивними, управлінськими і не пов'язані із застосуванням санкцій до порушників відповідних правил;
• відносини щодо захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, забезпечення соціальної спрямованість економіки (а саме - квотування, державного регулювання цін і тарифів, застосування нормативів і лімітів, антимонопольне регулювання);
• відносини з контрольної діяльності у сфері господарювання;
• відносини адміністративної юрисдикції[53].

Узагальнення цих положень дозволяє зробити такий висновок.

Предмет адміністративно-правового регулювання відносин власності складають зовнішні державно-владні відносини, пов'язані із застосуванням заходів імперативного прямого та непрямого (економічного) впливу з метою захисту державних інтересів, забезпечення економічної безпеки.

Організаційно-господарські відносини стосуються діяльності господарської організації як суб'єкта господарювання з метою отримання прибутку.

Ці положення повною мірою можуть бути застосовані для формулювання переліку відносин у сфері державної власності, які є предметом адміністративно-правового регулювання.

Що стосується здійснення корпоративних прав держави слід зазначити таке.

У сфері здійснення корпоративних прав держави доцільно виділити дві великі групи відносин: позитивні (неюрисдикційні) та юрисдикційні.

У теорії права, а також у теоретичних дослідженнях з адміністративного права найбільш поширеним є підхід до юрисдикції як до діяльності, що пов'язана із розглядом і вирішенням спорів, притягненням винних до юридичної відповідальності[54]. Існує також "широкий" підхід щодо розуміння юрисдикційної діяльності. Так, вказується, що юрисдикцією є діяльність компетентних органів, уповноважених на розгляд юридичних справ (конкретних життєвих випадків, у відношенні яких здійснюється застосування закону) і на винесення по них юридично обов'язкових рішень[55]. Вирішення спору щодо змісту адміністративної юрисдикції виходить за межі предмету цього дослідження. Вважається, доцільно приєднатись до поглядів вчених, які розуміли юрисдикцію як діяльність щодо розгляду і вирішення спорів, притягнення винних до юридичної відповідальності.

При вирішенні питання про підхід до адміністративної юрисдикції слід обов'язково врахувати особливості суспільних відносин, у сфері яких така діяльність здійснюється. Так, адміністративно-правовим відносинам притаманні дві найважливіші ознаки: з одного боку - це форма соціальних відносин, оскільки в них обов'язково беруть участь люди чи їх об'єднання, а з іншого - це форми організаційних відносин, у процесі яких розв'язуються завдання управлінської діяльності. Адміністративні правовідносини поділяють на регулятивні і охоронні. Регулятивні правовідносини - це правове регулювання організаційних, управлінських відносин у суспільстві, пов'язаних із реалізацією позитивних завдань виконавчої влади. Охоронні правовідносини пов'язані з регулюванням правоохоронної діяльності шляхом встановлення правових заборон і застосування до порушників адміністративного примусу[56]. Разом з тим, управлінські відносини існують і поза межами виконавчої влади. Так, теорією адміністративного права визначено, що виконавча влада реалізується не тільки у формі державного управління, а й у різноманітних інших формах державної діяльності. У свою чергу, сфера державного управління не обмежується тільки діяльністю органів виконавчої влади. Зокрема, вона здійснюється у процесі управління державними корпоративними правами[57].

Порівнюючи правові позиції щодо сутності юрисдикції у теорії права та змісту охоронних відносин як складової адміністративних правовідносин, можна сформулювати підхід щодо визначення адміністративної юрисдикції. Адміністративною юрисдикцією можна вважати діяльність уповноважених державних органів щодо вирішення спорів у сфері здійснення владних управлінських функцій, а також встановленням правових заборон і застосуванням до порушників адміністративного примусу. Позитивна діяльність не стосується притягнення до юридичної, зокрема - адміністративної, відповідальності та необхідністю вирішення спорів. Вона пов'язана із створенням певних умов, тобто організаційним впливом, хоча й, певною мірою, непрямим.

Сферу управління корпоративними правами держави можна віднести до позитивної (неюрисдикційної) діяльності. Такий висновок ґрунтується на аналізі статті 168 ГК України, якою визначено здійснення корпоративних прав держави. Жодна норма цієї статті не містить вказівку щодо застосування заходів юридичної відповідальності.

У сфері здійснення корпоративних прав держави, крім відносин щодо управління корпоративними правами держави, за ознакою предмета правового регулювання необхідно виділити цивільні правовідносини. Держава володіє, користується і розпоряджається корпоративними правами у формі часток (акцій) у статутному фонді господарської організації і у частині володіння, користування і розпорядження своїми корпоративними правами держава виступає як учасник майнових відносин, які, згідно ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України[58], регулюються цивільним законодавством. Статус держави як учасника цивільних відносин не заперечує і частина 2 статті 2 Цивільного кодексу України. При цьому зазначається недоцільність розрізнення її правоздатності і дієздатності, оскільки ці поняття виступають як єдине ціле, а отже зазначається про її цивільну правосуб'єктність.

Хоча частиною другою статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлене законом. Але ця норма Цивільного кодексу України стосується інших відносин у сфері здійснення корпоративних прав держави - відносин, щодо реалізації державною своїх прав як власника.

За ознакою методу правового регулювання відносини у сфері управління корпоративними правами держави можна розділити на дві групи: організаційно-розпорядчі та організаційно-господарські.

Розпорядчий характер методу адміністративного права обумовлює доцільність віднесення до організаційно-розпорядчих відносини щодо ведення реєстру державних корпоративних прав та контролю. Зовнішніми державно-владними (організаційно-розпорядчими) відносинами у сфері управління корпоративними правами держави є також відносини щодо: стандартизації, сертифікації, цінової політики. Наявність відносин з ліцензування та патентування у сфері корпоративних прав держави потребує більш докладного вивчення, виходячи з того, що державні господарські об'єднання формуються на основі вже діючих суб'єктів господарювання і при перетворенні види господарської діяльності не зазнають принципових змін. Відносини адміністративної юрисдикції до управлінських не належать, але вони є невід'ємною частиною державної діяльності щодо здійснення корпоративних прав держави.

Усі перелічені вище відносини можна згрупувати у групу відносин тактичного змісту, оскільки відповідна діяльність спрямована на вирішення поточних, оперативних завдань держави у сфері реалізації її корпоративних прав. Відносинами організаційно-розпорядчого характеру на стратегічному рівні є відносини, пов'язані із визначенням сфер економіки, які підлягають корпоратизації державою.

Отже, за ознакою рівня управлінських завдань відносини у сфері корпоративних прав держави доцільно класифікувати на стратегічні і тактичні. За ознакою правових наслідків відносини у сфері здійснення корпоративних прав держави можна розділити на дві великі групи: позитивні (неюрисдикційні) та юридикційні. За ознакою предмету правового регулювання позитивні (неюрисдикційні) відносини доцільно поділити на управлінські та цивільно-правові. За ознакою методу правового регулювання управлінські, у свою чергу, поділяються на організаційно-розпорядчі та організаційно-господарські.

Крім вищезазначеної класифікації, необхідно враховувати головну особливість діяльності держави у сфері здійснення її корпоративних прав. Вона полягає у тому, що така діяльність є зовнішньою цілеспрямованою діяльністю уповноважених законом центральних органів виконавчої влади щодо організації, упорядкування економіки шляхом створення відповідних до закону господарських організацій з метою забезпечення економічної безпеки держави та реалізації суспільних, державних потреб.

На підставі проведеного аналізу, можна зробити висновок, що до предмету адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави конкретно належать відносини щодо:

• діяльності уповноважених державних органів з визначення сфер економіки, які підлягають корпоратизації ,
• ведення реєстру державних корпоративних прав,
• контролю діяльності господарського об'єднання,
• застосування таких адміністративно-правових заходів як реєстрація, стандартизація, сертифікація тощо,
• цінової політики,
• адміністративної юрисдикції.

Разом з тим, відносини адміністративної юрисдикції до відносин управління корпоративними правами держави не відносяться і складають окремий вид відносин, які є предметом адміністративно-правового регулювання.

Отже, адміністративно-правове регулювання відносин у сфері корпоративних прав держави стосується певної зовнішньої діяльності центральних органів виконавчої влади та уповноважених ними органів, відповідні повноваження щодо здійснення якої визначені чинним законодавством.

Структура відносин у сфері здійснення корпоративних прав держави та місце у них відносин, що є об'єктом адміністративно-правового регулювання наведені на мал.1.1.

Відносини у сфері здійснення корпоративних прав держави

Позитивні

Юрисдикційні

адміністративні

кримінально-правові

дисциплінарні

Управлінські

Цивільно-правові (майнові)

Організаційно-розпорядчі (адміністративно-правові)

Організаційно-господарські

- діяльність уповноважених державних органів з визначення сфер економіки, які підлягають корпоратизації (стратегічні)

- ведення реєстру корпоративних прав держави (тактичні)

- контроль діяльності господарського об'єднання (тактичні)

- застосування таких адміністративно-правових заходів як реєстрація, стандартизація, сертифікація тощо(тактичні)