Історико-правовий аналіз розвитку законодавства про управління корпоративними правами держави має важливе значення для визначення сучасного і майбутнього розвитку національної економіки. Оскільки значна частина корпоративних прав обліковується за акціонерними та холдинговими компаніями особливої уваги слід приділити дослідженню питання розвитку відповідних суб'єктів господарювання. Саме за допомогою такого аналізу з'являється можливість порівняти особливості господарських об'єднань минулого з тими, які існують сьогодні, і обґрунтувати доцільність збереження цієї організаційної форми у майбутньому законодавстві України та визначити організаційно-правові засади управління такими господарськими структурами.

В радянські часи питанням діяльності та управління державними господарськими об'єднаннями приділялась виключна увага, оскільки вони були монополістами в соціалістичній економіці. Після Жовтневої революції, коли радянська влада не встановила чітку та налагоджену систему централізованих органів управління промисловістю, керівництво її здійснювалось в основному на місцях.

Вирішальною ланкою в управлінні підприємствами становили главки та центри Вищої ради народного господарства (ВРНГ) як органи лінійного оперативного керівництва. Вони надавали підприємствам за кошторисами гроші, по списках - продовольство, по нарядах - предмети матеріального технічного забезпечення. Вони ж в суворо централізованому порядку розподіляли і продукцію підприємств[59].

Тому, розглядаючи джерела виникнення промислових об'єднань в СРСР, звертаємося до перших років радянської влади, де можемо бачити запровадження заходів, які допускали можливість створення спочатку групових об'єднань. Наприклад, рішення ІІ з'їзду ВРНГ від 27.12.1918 р. передбачали можливість створення малих об'єднань. При організації групи, в першу чергу, приймались до уваги виробничі та економічні зв'язки, а також територіальне розміщення підприємств. Група створювалась з метою забезпечення повного циклу виробництва.

Перехід до Нової економічної політики (НЕПу) був пов'язаний з корінною перебудовою методів державного управління промисловістю. Найважливішими елементами НЕПу було зміцнення грошової системи, переведення державних підприємств на господарський розрахунок та наділення їх певною самостійністю[60].

В умовах НЕПу було створене одне з перших об'єднань "Льноправління". Це об'єднання включало 18 фабрик із кількістю працівників 20190 чоловік[61].

З прийняттям Декретів Вищого центрального виконавчого комітету та Ради народного господарства "Про державні промислові підприємства, що діють на засадах комерційного розрахунку (трести)" від 10.04.1923 р. та від 17.07.1923р. пов'язано перехід до нового етапу створення господарських (промислових) об'єднань. Цими документами юридично були закріплені права та обов'язки, основні ознаки трестів, порядок їх виникнення та взаємовідносини один з одним. Трест розглядався як промислове підприємство, яке включало у свій склад фабрики та заводи. Окремі крупні підприємства також мали можливість створюватись на правах тресту. Передача багатьох підприємств у підлеглість трестів та інших об'єднань викликала скорочення функцій главків ВРНГ. Ці органи перетворювалися в органи планування загального керівництва та контролю над роботою створених трестів[62].

З часом, у зв'язку з посиленням планових і регулюючих засад у політиці країни, трести втрачають своє значення і з'являється така нова організаційна форма як синдикат, до яких включали трести. Синдикат представляв собою монополістичне постачально-збутове об'єднання самостійних організацій (трестів), яке наділялося правами юридичної особи, діяло на засадах госпрозрахунку відповідно до планових завдань вищих органів управління. Соціально-господарським призначенням синдикатів було обслуговування учасників у сфері торгівлі, постачання, фінансування тощо. Синдикат був добровільним об'єднанням трестів і діяв на підставі постанови уряду.

Синдикати поділялися на два види - об'єднання та конвенції. Синдикат - об'єднання наділявся статусом юридичної особи і власними обіговими коштами, що формувалися за рахунок цільових відрахувань. Синдикат-конвенція створювався на договірних засадах між трестами, де кожний трест зберігав за собою юридичну самостійність. Пізніше синдикати перетворилися на міністерства, яким через трести підпорядковувалися державні підприємства.

Починаючи з 1926 року, знов створюються главки за основними галузями промисловості, проводиться злиття системи синдикатів та главків ВРНГ у єдину систему об'єднань, які діють на госпрозрахункових засадах.

Наприкінці 19 - 20-х років виникають галузеві промислові об'єднання, які створюються Постановою Ради народних комісарів СРСР від 21.01.1930 р. Але, незабаром, в діяльності об'єднань почали виявлятися передумови, які були пов'язані з тим, що, будучи органами ВРНГ, об'єднання повинні були керувати промисловими об'єктами від імені центру і, в той же час, виступали госпрозрахунковими організаціями[63]. Загальнодержавний курс на централізацію посилюється, виникають нові народні комісаріати, в яких створюються головні виробничі або виробничо-територіальні управління. Одночасно приймаються рішення про ліквідацію в господарському апараті об'єднань, скорочення кількості трестів.

В період з 1933 по 1956р. в країні функціонувала розгалужена система всесоюзних республіканських, союзно-республіканських народних комісаріатів ( з 1946р. міністерств).

Промислові об'єднання зберігаються в цей період тільки в ряді галузей у вигляді комбінатів та трестів. Це пов'язано зі зростанням ролі адміністративних методів управління у зв'язку з умовами того часу (мобілізація ресурсів для індустріалізації оборони, відновлення зруйнованого війною народного господарства).

У ході здійснення економічної реформи у 1962-1965 роках була створена значна кількість об'єднань у різних галузях промисловості. Широкого розповсюдження отримали виробничі об'єднання в автомобільній, електротехнічній, харчовій та інших галузях промисловості.

В той період прерогатива збільшення підприємств належала саме об'єднанню, а не злиттю. На думку В.В.Лаптєва, збільшення виробничих об'єктів шляхом злиття дрібних та створення на цій базі великих підприємств має об'єктивні межі, оскільки досить громіздкі підприємства є складними в управлінні й ефективність їх роботи може навіть знизитись, а не зрости в порівнянні з дрібними підприємствами. Втрата економічної та правової самостійності підприємств, що зливаються перетворюючись в прості цехи великих та складних виробничо-господарських комплексів може привести до негативних наслідків.

Діючи в складі об'єднання, фабрики та заводи можуть приділяти увагу в основному вирішенню виробничих питань, а багато інших функцій централізуються та більш ефективно здійснюються на рівні об'єднання[64].

Центральний комітет Комуністичної партії та Рада Міністрів Радянського Союзу прийняли Постанову від 02.03.1973р. "Про деякі заходи щодо подальшого удосконалення управління промисловістю", якою було визначено шляхи переходу до дво- та триланкової системи управління промисловістю, засади створення виробничих об'єднань як первинної ланки та промислових об'єднань як середньої ланки управління. В постанові було вказано на необхідність підвищення рівня концентрації виробництва, спеціалізації та кооперування підприємств на засадах органічного з'єднання в єдиних господарських комплексах виробництва, науково-дослідних, та проектно-конструкторських організацій у цілях забезпечення значного росту продуктивності праці, підвищення якості продукції, зниження собівартості та покращення інших техніко-економічних показників.

Постанова вимагала, щоб при розробці генеральних схем управління галузями промисловості, міністерства виходили з того, що адміністративні межі та відомча підлеглість підприємств та організацій не повинні слугувати перешкодою для введення більш ефективних форм управління об'єднаннями, які створювались.

Промислові об'єднання представляли собою виробничо-господарські комплекси, де були поєднані виробництво, наука, а також розвинена спеціалізація.

У зв'язку зі створенням промислових об'єднань при переході на нову систему управління головні галузеві управління міністерств, як правило, знищувались. Їх функції брали на себе промислові об'єднання. В тих випадках, коли особливості виробництва та управління галуззю, обумовили необхідність збереження виробничих главків, вони в установленому порядку були переведені на господарський розрахунок і діяли в якості середньої ланки управління.

Перехід на нову систему управління здійснювався поступово на підставі генеральних схем, розроблених міністерствами по підвідомчим їм галузям промисловості.

Генеральні схеми після їх затвердження урядом набували сили нормативних актів, в яких у відповідності із структурою галузі була визначена система управління з перерахуванням діючих та новостворених виробничих та промислових об'єднань.

Усі союзні та республіканські промислові об'єднання створювалися по галузях промисловості і являли собою середню ланку управління. Підприємства та організації, які входили в склад промислового об'єднання, на відміну від складових виробничих об'єднань, зберігали свою юридичну самостійність. У відповідності із затвердженими генеральними схемами управління галузями промисловості в Українській РСР було створено та функціонувало понад 50 республіканських промислових об'єднань[65]. Здійснення заходів щодо удосконалення управління галузями промисловості, передбачених генеральними схемами, дозволило значно скоротити ланки та спростити структуру управління.

Створення промислових об'єднань в якості середньої ланки та знищення, у зв'язку з цим, головних галузевих виробничих управлінь (главків) суттєво вплинули на структуру, функції та компетенцію міністерств, які були центрами господарських систем. Значно скоротилася чисельність апарату міністерств, структура якого в більшій мірі стала складатися з функціональних підрозділів.

На відміну від главків, промислові об'єднання створювались не як структурні ланки міністерств, а як єдиний виробничо-господарський комплекс.

На початку 1970-х років управління хімічною, нафтовою, вугільною промисловістю, приладобудуванням було організовано за схемою: міністерство - об'єднання - підприємство. Показники діяльності таких об'єднань свідчили про їх економічну ефективність.

У процесі реформ, які почалися у другій половині 1980-х років, інституціональна структура вітчизняного господарства почала ускладнюватися. Для наступної еволюції державної власності й виникнення приватної форми власності на базі майна колишніх державних підприємств більш важливе значення мало виникнення численних структур, які створювались галузевими органами управління та альянсами державних підприємств. Так, наприклад, до початку 1992 р. в Росії існувало біля 3,1 тис. асоціацій, 227 концернів, 189 союзів і 123 консорціуми[66]. В умовах приватизації, саме ці структури були основними претендентами на управління пакетами акцій, які закріплювались в державній власності.