На початку дев'яностих років в період розбудови незалежності Україні починають створюватись об'єднання підприємств за різними галузями промисловості. Так, Декретами Кабінету Міністрів України 1993 року "Про об'єднання підприємств вугільної промисловості"[67], "Про об'єднання державних підприємств зв'язку"[68], "Про об'єднання державних підприємств транспорту і дорожнього господарства"[69], "Про об'єднання державних підприємств нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення"[70], "Про об'єднання державних електроенергетичних підприємств"[71] передбачено, що державні підприємства цих галузей входять до складу виробничих об'єднань, що створюються і ліквідуються державними органами виконавчої влади й відповідно можуть вийти зі складу об'єднань за умови погодження з цими державними органами.

Для удосконалення системи корпоративного управління у 1998 році Указом Президента України[72] було створено окремий орган виконавчої влади - Національне агентство України з управління державними корпоративними правами. Цей орган управління мав єдине функціональне призначення та нормативно регламентовану організаційну структуру та компетенцію[73]. Проте вже у 1999 році його було ліквідовано і функції з управління корпоративними правами держави знову передано Фонду державного майна України, а щодо деяких підприємств делеговано відповідним центральним та місцевим органам виконавчої влади[74]. Але у 2002 році в Проекті концепції державної програми приватизації на 2003-2008 р.р.[75] з метою формування системи управління об'єктами права державної власності знов передбачалось створення окремого органу - Агентства з управління державною власністю, підпорядкованого Фонду державного майна України.

За часів Радянського Союзу не тільки нижчестоящі органи, але й підприємства, установи були значною мірою централізованими, організаційними ланками єдиних систем міністерств та відомств. В діяльності міністерств значну вагу займало оперативне управління підприємствами та їх об'єднаннями. Самостійність та ініціатива господарських структур були вкрай обмежені.

В даний час підприємства та господарські об'єднання, які знаходяться повністю або частково в державній власності, в основному, децентралізовані. По відношенню до них вищестоящі органи наділені лише окремими елементами прямого управління, пов'язані з заміщенням посад керівників, забезпеченням виконання законів, бюджетним фінансуванням окремих заходів, які проводяться підприємством. Так, на думку Альохіна А.П., призначення та звільнення з посади керівників, вирішення питань фінансування та деяких інших - є могутніми важелями впливу вищестоящих органів на діяльність державних підприємств, установ, організацій, які не можна не до оцінювати. Більш того, із загального правила маються виключення, коли особливий характер діяльності підприємств обумовлює посилений управляючий вплив держави на різноманітні сторони його діяльності[76].

Незважаючи на проведену економічну реформу в Україні та перебудову відносин власності, ланкова система управління промисловістю зберігає свою актуальність і на сьогоднішній день.

Указом Президента України "Про Концепцію державної промислової політики"[77] з метою вдосконалення діяльності Кабінету Міністрів України передбачено перехід на дворівневе управління. Перший рівень - міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, за якими залишаються повноваження з формування і реалізації єдиної промислової політики. Передбачається завершити перехід від галузевого до функціонального принципу управління промисловістю, посилити координацію роботи суміжних секторів економіки, налагодити ефективну взаємодію центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері управління промисловістю.

Другий рівень - суб'єкти господарювання: корпорації, холдинги, фінансово-промислові групи тощо, за якими закріплюються повноваження з реалізації промислової політики на рівні підприємств. На цьому рівні має бути забезпечено налагодження ринкового менеджменту, застосування сучасних форм маркетингу, реалізація ринкових механізмів залучення інвестицій, ефективне управління державними корпоративними правами.

На даний момент правовий статус та організаційні засади діяльності державних господарських об'єднань та господарських об'єднань із державною часткою майна в Україні регулюються цілою низкою законів, а саме: Господарським Кодексом України[78], Цивільним Кодексом України[79], Законом України "Про управління об'єктами державної власності"[80], "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"[81], "Про приватизацію державного майна"[82], "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"[83], "Про холдингові компанії в Україні"[84] та цілою низкою підзаконних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, та інших центральних органів виконавчої влади.

Однак, не зважаючи на значний за кількістю перелік нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері здійснення корпоративних прав держави, не можна вказати про високий ступінь урегульованості цих відносин.

У зв'язку з зазначеним, звертає на себе увагу ситуація, що склалася з державним зовнішньоекономічним об'єднанням "Концерн "Укрзовнішторг", створення якого в адміністративному порядку (у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 1994 року № 292 "Про створення державного зовнішньоекономічного об'єднання "Концерн "Укрзовнішторг""[85]) було визнано таким, що суперечить чинному законодавству. Відповідно, зазначену Постанову Кабінету Міністрів України було скасовано Указом Президента України від 27 липня 1994 року № 412/94[86]. В Указі відзначалося порушення статті 3 Закону України "Про підприємства в Україні"[87], якою встановлено, що об'єднання діяльності підприємств здійснюється на добровільних засадах, та статті 15, якою визначено, що питання про вступ до об'єднання підприємств державного та іншого підприємства, частка державного майна в якому становить більш як 50 відсотків вирішується його трудовим колективом разом з власником майна. Створення попередніх об'єднань підприємств відповідно до Декретів Кабінету Міністрів[88], тягло зупинення дії пункту 1 статті 3 зазначеного Закону України. Оскільки щодо підприємств концерну "Укрзовнішторг" такого застереження внесено не було, його заснування було визнано незаконним.

Таким чином, існувала колізія норм Закону України "Про підприємства в Україні"[89], та вищезазначеного спільного наказу міністерств "Про затвердження примірного статуту об'єднань державних підприємств". Відповідно до примірного статуту, вхід та вихід зі складу об'єднання здійснюється за рішенням засновника, тобто центрального органу виконавчої влади. Отже, вважається, така норма передбачає владно-розпорядчий механізм створення державних об'єднань та на момент її прийняття суперечила нормам статей 3 та 15 Закону України "Про підприємства в Україні", які закріплювали можливість заснування об'єднання у добровільному порядку.

На сьогодні недостатньо урегульованими є відносини, пов'язані із заснуванням державних холдингових компаній. Важливість вирішення проблеми забезпечення належного правового регулювання їх створення та діяльності ґрунтується на тому, що холдингові компанії дозволяють не тільки управляти активами підприємства, але й є стратегічним важелем впливу на формування податкової політики та напрямків зовнішньоекономічної діяльності.

15 травня 2007 року Верховна Рада України прийняла у першому читанні внесений на початку року Кабінетом Міністрів України законопроект "Про акціонерні товариства", яким передбачається зниження кворуму на загальних зборах акціонерів із сучасних 60% акціонерів до 50% плюс одна акція. За оцінками фахівців, у разі набрання чинності запропонованих проектом змін, це призведе до катастрофічного збільшення кількості корпоративних конфліктів та рейдерських захоплень на Україні. Тільки за перше півріччя 2006 року було зафіксовано біля 500 спроб рейдерських атак. Може також кардинально змінитися вже сформовані корпоративні відносини між акціонерами у 3,9 тисяч акціонерних товариств. При цьому у 85 акціонерних товариствах, в яких держава має пакети акцій від 40 до 50% воно взагалі може втратити контроль[90].

Підсумовуючи проведений у цьому підрозділі дисертаційної роботи короткий аналіз історико-правових аспектів розвитку та діяльності господарських об'єднань в радянський період і за роки незалежності України, можна сформулювати наступні висновки.

Існування інституту державних господарських об'єднань на протязі тривалого часу супроводжувалося постійним пошуком вдосконалення форм їх організації, а також правового забезпечення. За період існування радянської влади декілька раз змінювались організаційно-правові форми таких господарських структур, їх функції. Не зважаючи на економічні перетворення в Україні, трансформацію системи форм власності і господарювання на засадах їх рівних прав, проголошений пріоритет економічних над адміністративними методами управління, перевагу приватної та колективної форми власності над державною, розвиток таких форм господарювання як господарські об'єднання, в тому числі - державні є важливим чинником формування ефективного ринку.

Однак не дивлячись на значну кількість нормативно-правових актів з питань діяльності державних господарських об'єднань та об'єднань з державною часткою майна, у національному законодавстві продовжують існувати прогалини в регулюванні організації та діяльності цих господарюючих суб'єктів, що зумовлює необхідність проведення подальшої роботи з прийняття нових та вдосконалення існуючих нормативних актів в цій сфері. Окремої уваги потребують управлінські питання, особливо на державному рівні. Їх наявність обумовлена необхідністю поєднання владного та регулюючого впливу на відносини, пов'язані із створенням та функціонуванням господарських об'єднань, які здійснюють корпоративні права держави.

Для визначення українським законодавцем ефективної моделі правового регулювання відносин у сфері здійснення корпоративних прав держави та її втілення у законодавчі акти доцільно звернутись до світового досвіду адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави. Такий досвід набуває особливого значення, оскільки наразі серед 500 найкрупніших промислових корпорацій світу 28 компаній або 5,62%, є державними[91].

Організаційною структурою управління державним майном багаточисельних акціонерних компаній, чиї контрольні пакети акцій були викуплені державою, є переважно державні холдингові компанії, які дозволяють уряду послідовно реалізовувати власну економічну політику в різних галузях господарського та соціального розвитку.