На сьогодні практично всі великі компанії США та Західної Європи мають холдингову структуру. В Англії та США, які належать до англосаксонської системи права, такі об'єднання називаються "холдингами". В континентальному законодавстві Німеччини вони отримали назву "пов'язаних підприємств" або "об'єднань підприємств", які складають основу державних фінансово-промислових об'єднань, до числа яких відносяться, зокрема, концерни.

В Італії, наприклад, це - найкрупніші державні холдинги: Інститут промислової реструктуризації (ІРІ), Національне управління рідкого палива (ЕНІ) та Управління акціонерної участі та фінансування обробляючої промисловості (ЕФІМ), які на сьогоднішній день підвідомчі Міністерству державного майна Італії. Слід відзначити, що ІРІ та ЕНІ входять до складу 50 найкрупніших за обігом корпорацій світу.

Усі державні холдингові компанії фінансуються державою, звільнені від виплати відсотків за отриманий капітал, мають право випускати облігації, які гарантуються державою. При цьому 65% річного прибутку таких компаній перераховується на рахунок державного казначейства. Державним холдинговим компаніям надана значна самостійність у розробці своєї власної ринкової стратегії. Керівники компаній мають можливість здійснювати незалежну політику, яка сприяє підвищенню ефективності роботи об'єднання та підтриманню його автономності. Ступінь державного втручання в діяльність підприємств, які управляються холдинговими компаніями визначається за такими напрямками, як призначення вищого управлінського персоналу та інвестиційна політика. Керівники ІРІ та ЕНІ призначаються урядом, а керівник ЕФІМ, крім цього, також затверджується Міністерством державного майна Італії.

Найбільш яскравим прикладом державного холдингу в Італії, який відзначив народження системи державної акціонерної участі в економіці країни, без сумніву є ІРІ. З моменту заснування у 1937 році по сьогоднішній день механізм діяльності Інституту реконструкції індустрії виглядає наступним чином. На кошти, які отримані, частково з державного бюджету (від різних державних фінансових установ, але, як правило, від емісії облігаційних позик) ІРІ придбавав за низькою курсовою вартістю досить значні, а іноді й контрольні пакети акцій крупних промислових підприємств, які знаходились у скрутному фінансовому становищі або комерційних банків, й фактично ставав їх власником. ІРІ безпосередньо контролює 300 компаній. У сфері фінансів: "Банко ді Рома", "Кредито італьяно", "Банко коммерчиале італьяно", у сфері промисловості: "Терні" та "Ільва" (металургія), "Альфа-Ромео" (автомашинобудування), "Ансальдо", "Бреда", "Далмине" (машинобудування), "Аліталія" (транспорт) тощо. В даний час у своїй діяльності ІРІ спирається не тільки на пасивні методи управління контрольними пакетами акцій, але й здійснює активну політику, виставляючи на продаж або окремі компанії цілком, або частину акцій при збереженні контрольного пакету за холдингом[92].

Аналогічні структури, які займаються управлінням державним майном, діють в інших країнах. Наприклад, в Іспанії, в першу чергу, слід відмітити Національний інститут промисловості (ІНІ) - найкрупніший державний холдинг в Західній Європі, створений у 1941 році за особистою ініціативою Франко. На долю ІНІ приходиться понад 7% національного промислового виробництва в різних галузях народного господарства, враховуючи й військовий сектор. В склад холдингу входить 50 підприємств. Доля ІНІ у власності 25 підприємств доходить до 100%, у власності 11 підприємств - від 90 до 99%, а у власності інших 14 промислових підприємств перевищує 50%. 
В цілому, розміри цих підприємств перевищують середній розмір підприємств у промисловості Іспанії[93].

У Франції прикладом державного господарського об'єднання є Національне управління заводів "Рено". Компанія, що заснована у 1899 році та представляє одну з найстаріших автомобільних фірм світу, була націоналізована у 1945 році. Обсяг продаж концерну перевищує 35 млрд. долл., сума прибутку - 200 млн. долл., чисельність зайнятих складає близько 140 тис. осіб[94].

Угорщина має досвід існування двох організацій - державного агентства і холдингової компанії. Спочатку в цій країні за доцільне вважалося існування однієї організації, яка б володіла акціями підприємств, що будуть приватизовані, та окремої організації для управління господарськими структурами, які держава хоче залишити у своїй повній чи частковій власності. Однак, у зв'язку з постійним розширенням переліку підприємств, що мали стратегічне значення для економіки країни, такий розподіл повноважень організацій, що здійснюють управління себе не виправдав. У травні 1995 року у відповідності з новим законом "Про приватизацію" ці дві організації було об'єднано.

У Польщі в 1994р. Міністерство приватизації запропонувало створення нового органу - казначейства - з метою розмежування регулятивних функцій та функцій оперативного управління. Міністерство приватизації зберегло за собою функції регулювання і формування відповідної політики. Казначейство здійснює урядову політику у сфері управління активами. Оперативну діяльність казначейство проводить через спеціалізовані регіональні агентства, які управляють активами від імені державного казначейства і безпосередньо контролюють підприємства.

Окремо, слід розглянути приклад Японії, в якій державна участь в економічній діяльності країни є традиційною та має суттєве значення. Найбільша доля державних господарських структур в Японії припадає на такі сектори економіки, як транспорт та зв'язок (більше ніж 2/3 частини сектору), та також енергетичний комплекс (понад 2/5 частини).

Державні господарські структури в Японії можна поділити на три групи. До першої входять підприємства, які знаходяться в безпосередньому або прямому державному управлінні. До них відносяться державна видавнича служба, монетний двір, національна ліснича служба, поштово-ощадна служба та державна монополія з виробництва промислового спирту. До другої групи відносяться державні корпорації, а до третьої - змішані компанії з участю як державного так і приватного капіталу[95].

Державні корпорації, за своєю формою, не є акціонерними товариствами. Не дивлячись на їх юридичну самостійність, вони створювались на підставі спеціальних парламентських постанов та законів, які визначали їх функцію та систему управління. В 80-х роках таких корпорацій було трохи більше 100. До них відносились державні, підприємницькі державні компанії, фінансові корпорації, благодійні фонди, асоціації сприяння, дослідні асоціації тощо.

Державні компанії представлені залізницями, корпорацією зв'язку та корпорацією з виготовлення та продажу товарів державної торгової монополії. Фінансова діяльність здійснюється за рахунок державного бюджету. Державні компанії мають незалежні рахунки, їх фінансування здійснюється також за рахунок позик з фонду державної програми інвестицій та позик які надаються міністерством фінансів. Бюджет компаній потребує схвалення парламенту держави.

Підприємницькі державні компанії Японії створюються з певною метою і на фіксований період. Це такі компанії, як Японська корпорація житлового будівництва, Японська корпорація будівництва залізниць, корпорація розвитку нафтопромислів тощо. Контроль за їх діяльністю здійснюють міністерства, а їх бюджет не потребує схвалення парламенту.

Суспільні фінансові корпорації виконують функцію державної підтримки малого та середнього бізнесу, а також надають фінансову допомогу в здійсненні соціальних програм держави. До фінансових корпорацій відносяться такі установи, як Корпорація фінансування малих та середніх підприємств, корпорація фінансування житлового будівництва тощо. Бюджет фінансових корпорацій, також як і щорічні плани їх роботи, затверджуються парламентом. Однак, безпосередня їх діяльність здійснюється під керівництвом міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості.

До перерахованих вище суспільних корпорацій можна приєднати різноманітні асоціації, чисельність яких в окремі роки досягала 50. Це Японська радіомовна корпорація, Японська організація зовнішньої торгівлі тощо. Спільною ознакою, що поєднує суспільні корпорації, є фінансування їх з окремого бюджету, або через програму державних інвестицій та позик, які відокремлені від центрального бюджету.

Окрім перерахованих загальнонаціональних суспільних корпорацій, на які приходиться близько 80% коштів програми державних інвестицій та позик, існує велика кількість місцевих та регіональних суспільних корпорацій, на які виділяється 20% суми з вищезазначеної програми.

До третьої групи господарських структур Японії, в яких держава бере участь, входять, як вже відмічалось, підприємства з частковою державною власністю. Такі компанії створюються та діють на підставі акціонерного та комерційного законодавств. Найбільш яскравими представниками цього напрямку державної діяльності в Японії є так звані спеціальні компанії, чисельність яких складає близько 10. До них, в першу чергу, відносяться такі компанії, як Електроенергетична компанія Окінави, 99,9% акцій якої знаходиться у власності держави, Компанія по розвитку району Тохоку - 96% акцій у державній власності, компанія Японські авіалінії - 45% належить державі.

Відмінність останніх від суспільних корпорацій полягає, перш за все, в тому, що спеціальні компанії не пов'язані з бюджетом. Бюджет є, таким чином, одним з головних інструментів та підстав для управління державними підприємствами, частина якого представлена державною програмою інвестицій та позик та знаходиться під контролем міністерства фінансів[96].

У Великобританії також, як і в інших країнах, склалася система управління державною власністю у вигляді трьох організаційно-правових форм - державні бюджетні підприємства, державні корпорації, змішані акціонерні компанії.

Кожна державна корпорація отримує особливий юридичний статус, який затверджується парламентом. Це надає їм відносну самостійність, а також деякі пільги, такі, наприклад, як гарантія отримання позик у держави. До змішаних форм - акціонерних компаній з участю як державного так і приватного капіталу, відносяться у Великобританії такі організації, як Національне управління підприємствами, яке існує у формі державного фінансового холдингу.

У Великобританії публічні (державні) корпорації управляються міністерствами. Оскільки ці корпорації діють у сфері націоналізованого сектору, вони регулюються державою. У порівнянні з цим сектор приватного підприємництва регулюється не так жорстко, хоча повноваження по регулюванню приватного сектору також, в основному, покладені на міністерства (фінансів, торгівлі і промисловості, транспорту, сільського господарства тощо). Головною функцією публічних корпорацій у Великобританії є управління націоналізованим сектором, для чого створюються спеціалізовані корпорації окремо за кожним видом промисловості.

Сьогодні багато корпорацій є ланцюгами механізму центрального уряду (наприклад, Житлова корпорація, Корпорація розвитку нових міст). Є також інші урядові корпорації, які виступають регулятивними агенціями. До установ такого роду можна віднести Незалежну телевізійну комісію, Управління цивільної авіації[97].