-         внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу";

-         забезпечити публічний характер реалізації державної політики інтеграції України до ЄС, включаючи широке інформування громадськості з цих питань;

-         забезпечити введення в навчальні програми підготовки та перепідготовки державних службовців курсів з питань європейської інтеграції;

-         забезпечити проведення наукових досліджень політичних, економічних та правових аспектів європейської інтеграції.

Під час проведення наступних парламентських слухань щодо розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом (20 листопада 2002 року), які були запропоновані Комітетом з питань європейської інтеграції Верховної Ради України, Комітет мав на меті сприяти просуванню відносин України з Європейськими структурами. Як орган, що має право контролю за діяльністю виконавчих структур, Комітет звернув увагу на недоробки виконавчої влади при розробці напрямків співробітництва з ЄС.

Для покращення вирішення поставлених перед Комітетом завдань та забезпечення конкретних напрямків діяльності було створено і функціонують п'ять підкомітетів: з питань адаптації законодавства; з питань координації співробітництва з Європейським Союзом та Світовою Організацією Торгівлі; з питань співробітництва з НАТО; по зв'язках з європейськими країнами; з питань координації відносин з Радою Європи, Організацією з Безпеки і Співробітництва в Європі.

Комітет з європейської інтеграції Верховної Ради України вважає головним в реалізації курсу України на євроінтеграцію - питання адаптації законодавства України до вимог законодавства Європейського Союзу. Усвідомлюючи те, що до 2000 року процес наближення законодавства України до законодавства ЄС мав хаотичний і несистемний характер, а також враховуючи Рішення Єврокомісії наприкінці 1999 року щодо 22 фактів порушення Українською стороною УПС, Комітет здійснює постійний моніторинг процесу адаптації. Результати моніторингу свідчать про те, що останнім часом процес адаптації набуває чіткіших обрисів, хоча проблеми і перешкоди ще залишаються. Наприклад, існує серйозне недофінансування з боку уряду програм, що стосуються приведення національного законодавства до норм законодавства ЄС. Звертає на себе увагу й неузгодженість дій структур виконавчої влади, відсутність механізму контролю і вироблення рішення в самій Верховній Раді України, контролю за процесом перевірки проектів законів, що обговорюються у Верховній Раді України, на відповідність законодавству Європейського Союзу, правилам і нормам Світової Організації Торгівлі. До речі, як вважає Голова Комітету, саме Комітет виступає "фільтром" прийняття законопроектів, які б могли суперечити нашим нинішнім і майбутнім зобов'язанням.

Комітет підготував пропозиції щодо механізму адаптації до законодавства ЄС і СОТ законопроектів та законодавчої бази України. Він також був профільний у процесі прийняття Закону України "Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу". Верховна Рада України ухвалила цю Концепцію - Закон України від 21 листопада 2002 року [72]. Тобто це концептуальний підхід до питань наближення українського законодавства до нормативної бази ЄС і СОТ. У зв'язку з відсутністю механізму впливу Верховної Ради України на прийняття законопроектів, які б відповідали зобов'язанням України стосовно ЄС, Комітет поставив питання щодо введення такого механізму до проекту Закону України "Про Регламент". Він виключає можливість прийняття нормативних актів, що мають відношення до ЄС та СОТ, без візування Комітетом з європейської інтеграції. Комітет запропонував включити до роботи з моніторингу законопроектів на їх відповідність нормам і принципам європейського права Головне юридичне управління Верховної Ради України.

Аналізуючи діяльність Комітету з європейської інтеграції Верховної Ради України, варто підкреслити, що Комітет разом із виконавчою владою працював над Програмою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Крім того, на розгляд третьої парламентської сесії було винесено більш, ніж 750 законопроектів, із яких 284 пройшли через Комітет. При Комітеті створено Науково-експертну раду, до якої увійшли народні депутати України, представники навчальних закладів, експерти з провідних неурядових організацій України, а також представники іноземних організацій в країні. Основне завдання Ради - надання рекомендацій Комітету, розробка та експертиза законопроектів, проведення наукових досліджень.

Комітет виходить з того, що процес адаптації законодавства України до норм ЄС та угод СОТ можливий лише при об'єднанні зусиль як законодавчої, так і виконавчої влади. На думку Голови Комітету Б.І. Тарасюка, дуже важливо знайти оптимальні шляхи розв'язання політичних проблем. Без вирішення і усунення серйозних проблем, які існують у співвідношенні гілок влади, годі й говорити про набуття критеріїв до членства в Європейському Союзі. Проблема української інтеграції, на його думку, у різному ставленні влади і опозиції до інститутів демократії, формування громадянського суспільства, свободи слова. Україні слід переконати Європейський Союз у тому, що Україна є кандидатом на вступ, своєю політикою, передусім економічною політикою. Не членство, як таке, для України в Європейському Союзі найголовніше, а досягнення стандартів і критеріїв членства.

У роботі пропонується до складу системи правового забезпечення інтеграції України до ЄС, що була зазначена вище, включити ще одну складову - Комітет з європейської інтеграції Верховної Ради України разом з Науково-експертною радою. На нашу думку, це сприятиме як підвищенню ефективності правового забезпечення, так і злагодженості взаємодії органів законодавчої влади та органів виконавчої влади, а також якісному керівництву Президента України Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу.

Аналіз Розпорядження Президента України від 27 червня 1999 року № 151 "Про перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу" [54] дозволяє зробити висновок, що організаційне забезпечення інтеграційного процесу покладено на Міністерство економіки України. Указом Президента України від 21 серпня 2001 року № 724 "Про перейменування Міністерства економіки України" [73] вирішено перейменувати Міністерство економіки України в Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України і вважати його правонаступником прав та обов'язків Міністерства економіки України. Наступним Указом Президента України від 21 серпня 2001 року № 725 "Про Уповноваженого України з питань європейської інтеграції" [74] Президент призначив віце-прем'єр-міністра України В.В. Рогового Уповноваженим України з питань європейської інтеграції. А Указом Президента України від 21 серпня 2001 року № 726 Державним секретарем Міністерства закордонних справ України з питань європейської інтеграції було призначено О.О. Чалого.

Міністерство економіки України здійснює економічне та соціальне співробітництво з ЄС та НАТО, а також організаційне забезпечення діяльності Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС, на яку покладено завдання щодо організації виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС), та його трьох підкомітетів - з питань торгівлі та інвестицій; з питань фінансів, економіки та статистики; з питань енергетики, співробітництва в цивільному ядерному секторі, охороні навколишнього середовища, транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання. Враховуючи багатоаспектність діяльності Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, проаналізуємо основні організаційно-правові заходи Міністерства в напрямку європейської інтеграції на основі Звіту Міністерства, наприклад, за 2002 рік та першу половину 2003 року [75]. Протягом 2002-2003 років було підготовлено та проведено:

-         П'яте засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС (11 березня 2002 року, м. Брюссель). У ході Засідання сторони погодили наступні пріоритети щодо імплементації УПС: енергетика; торгівля та інвестиції; юстиція і внутрішні справи; наближення законодавства України до норм і стандартів ЄС; охорона навколишнього середовища; співробітництво у транспортній сфері; регіональне та транскордонне співробітництво;

-         П'яте засідання Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС (27 листопада 2002 року, м. Брюссель). Офіційну делегацію України очолив Міністр економіки та з питань європейської інтеграції України;

-         Четверте засідання Підкомітету з питань фінансів, економіки, статистики Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС (6-7 червня 2002 року, м. Брюссель);

-         Четверте засідання Підкомітету з питань торгівлі та інвестицій Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС (17 липня 2002 року, м. Київ);

-         два засідання Підкомітету з питань енергетики, співробітництва в цивільному ядерному секторі, охороні навколишнього середовища, транспорту Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС (16-17 червня 2002 року, м. Київ; 20-22 листопада 2002 року, м. Брюссель);

-         П'яте засідання Української частини Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС під головуванням Прем'єр-міністра України (27 червня 2002 року, м. Київ);

-         Дванадцяте засідання Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС (24 вересня 2002 року, м. Київ);

-         розширену нараду у Голови Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС (1 листопада 2002 року, м. Київ);

-         Шосте засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС (18 березня 2003 року, м. Брюссель) під головуванням Голови Української частини Ради, Прем'єр-міністра України В.Ф. Януковича. Одним з позитивних результатів засідання Ради є затвердження Спільної доповіді про стан виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС) [30]. Засідання Ради стало першим двостороннім заходом, у рамках якого було обговорено Комунікацію Єврокомісії щодо Ширшої Європи;

-         Двосторонні консультації з представниками Європейської Комісії щодо узгодження Правил процедури врегулювання суперечок між Україною та ЄС (11 лютого 2003 року, м. Київ).