Принцип законності поширюється у рівній мірі як на суб'єктів, що здійснюють розгляд скарг, так і на інших учасників адміністративного провадження. Згідно ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Принцип законності безпосередньо пов'язаний з усіма принципами адміністративного оскарження. Порушення будь-якого принципу автоматично тягне порушення принципу законності. В адміністративно-процесуальній сфері реалізація принципу законності спирається на ряд умов, головними з яких є верховенство закону по відношенню до всіх інших правових актів, загальність законності, недопустимість протиставлення законності і доцільності, невідворотність відповідальності за правопорушення та ін. Одними із гарантій дотримання принципу законності у процесі розгляду і вирішення адміністративної скарги виступають різні форми контролю за діяльності органів виконавчої влади, нагляд органів прокуратури.

Принцип правової рівності. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Однак, як вірно відмічається у літературі, принцип правової рівності неможливо розглядати односторонньо, у контексті застосування його тільки до громадян [168, c. 34]. У повній мірі його можна віднести і до інших суб'єктів адміністративного провадження по скаргам. Вимоги закону у рівній мірі поширюються на всі без виключення державні органи, об'єднання громадян, посадових осіб, що здійснюють адміністративно-процесуальну діяльність.

Принцип об'єктивної істини. Принцип об'єктивної істини є загальним принципом юридичного пізнання. У філософському аспекті, істина розглядається як адекватне відображення об'єкта пізнання суб'єктом, який це пізнання здійснює; відтворення об'єкта таким чином, як він існує сам по собі, поза та незалежно від людини, її свідомості [169, c. 189]. У адміністративному оскарженні принцип об'єктивної істини направлений на виключення з процедури вирішення скарги проявів суб'єктивізму, однобічності в аналізі дій суб'єктів провадження, покликаний забезпечувати встановлення реальних фактів, що мають значення для прийняття обґрунтованого рішення зі скарги [170, c. 35]. Пізнання об'єктивної істини у адміністративній справі за скаргою покликані забезпечити декілька факторів: по-перше, існування ефективної процесуальної форми розгляду скарг; по-друге, діяльність суб'єктів, що здійснюють розгляд справи, направлена на всебічне, повне та об'єктивне дослідження її обставин. Б.М. Лазарєв обґрунтовано підкреслював, що від того наскільки досконала процедура прийняття органами управління рішень і наскільки точно вона дотримується, багато в чому залежить зміст прийнятих рішень, тобто, фактично, проводячи паралель між якісним рішенням (яке може бути таким, тільки якщо досягнуте пізнання істини у справі) і механізмом його прийняття, а якщо більш ширше - процедурою на підставі якої розглядається адміністративна справа [171, c. 5]. Ще більш категорично оцінює значення досконалих процедур для встановлення істини у конкретній юридичній справі М.С. Студенікіна вказуючи, що "без детально розробленої процедури розгляду справ... неможливо вирішити основне завдання адміністративного провадження - встановлення об'єктивної істини у справі" [172, c. 16]. Юридична регламентація процесуальних дій, направлених на дослідження обставин справи, по-перше, визначає правові межі (границі) дослідження, по-друге - засоби та способи такого дослідження, виступаючи, таким чином, орієнтиром у напрямку пізнання та запобігаючи використанню у даному процесі неправомірних засобів.

Принцип об'єктивної істини зобов'язує орган (посадову особу) здійснити повне, всебічне та об'єктивне дослідження всіх фактичних обставин справи. Повнота розгляду справи - це ознайомлення з усіма матеріалами, які мають значення для встановлення істини у справі. Всебічність дослідження обставин справи полягає у з'ясуванні всіх питань по справі, як на користь суб'єкта звернення так і проти. Об'єктивність характеризується, як відповідність висновків по справі її фактичним обставинам, за умови їх безстороннього та кваліфікованого дослідження.

Об'єктивну істину у справі необхідно відрізняти від суб'єктивного переконання особи, яка здійснює розгляд адміністративної справи. На підставі власного переконання, інтуїції суб'єкт розгляду скарги може бути переконаним у необхідності прийняття того чи іншого рішення, але відсутність, невідповідність чи недостатність юридичних фактів не дають підстав стверджувати, що істина у справі встановлена.

Принцип об'єктивної істини є одним із ключових принципів адміністративного оскарження: тільки у випадку його дотримання - встановлення істини у справі, можна розраховувати на правильне застосування правових норм щодо конкретних правовідносин, а отже винесення законного та обґрунтованого рішення по справі.

Принцип публічності. У літературі існують різні підходи щодо визначення змісту даного принципу. А.Ю. Якимов розглядає принцип публічності як "врахування державних інтересів у процесі адміністративного провадження" [173, c. 9]. На думку інших вчених, даний принцип полягає у тому, що адміністративне провадження здійснюється від імені держави та за її рахунок [174, c. 38]. І, нарешті, існує думка, що принцип публічності слід розглядати в контексті гласності (відкритості та прозорості) адміністративного провадження [175, c. 56].

Така ситуація, коли у зміст одного принципу різними авторами вкладаються відмінні положення, зумовлюється, головним чином, широким значенням терміну "публічний" та різними підходами щодо його аналізу.

Термін "публічний" походить від латинського слова publicus, що означає відкритий, гласний, суспільний [176, c. 474]. Таким чином, виходячи із етимології поняття "публічний" зміст однойменного принципу повинен відображати: а) відкритість та прозорість адміністративного провадження та (або) б) розкривати суспільну роль, характер даного провадження, спрямованість на забезпечення суспільних інтересів при його здійсненні.

Розглядаючи позицію А.Ю. Якимова, слід відмітити, що "врахування державних інтересів" у процесі адміністративного оскарження без зазначення ролі приватних інтересів у такому провадженні, наштовхує на думку про пріоритет перших відносно других. Однак, такий підхід є не виправданим з урахуванням положень ряду нормативних актів. Конституція України визначає пріоритет прав і свобод людини відносно будь-яких інших соціальних цінностей. Тому, що найменше, мова може іти про баланс інтересів держави та окремого індивіда.

Виходячи із аксіоматичного положення, що зміст принципу повинен відповідати його назві, не зовсім вірним, на нашу думку, є розуміння принципу публічності як "здійснення провадження від імені держави та за її рахунок". Такий підхід відображає владно-правовий аспект діяльності органів виконавчої влади і більш відповідає принципу, який можна охарактеризувати як принцип владності (імперативності) - ведення провадження від імені держави зумовлює обов'язковість рішень прийнятих вказаними органами у процесі розгляду і вирішення скарг.

На нашу думку, найбільш обґрунтованим є розгляд принципу публічності як гласності адміністративного провадження. До речі, у такому ж контексті даний принцип розглядається німецькою [177, c. 219] та естонською адміністративно-правовою доктриною. Наприклад, Закон про адміністративну процедуру Естонії у п. 1,2 ст. 7 "Доступність адміністративних проваджень. Захист даних" передбачає: "Адміністративне провадження має публічний характер. Адміністративний орган повинен піклуватися про висвітлення за місцем його знаходження важливої інформації, що стосується адміністративних проваджень (інструкції з пред'явлення документів, інструкції з заповнення типових форм, бланки, роз'яснення, передбачені ст. 36 цього Закону, і ін.), а також подавати цю інформацію на своїй сторінці в мережі Інтернет, якщо така сторінка є в адміністративного органу" [178, c. 353].

Існування принципу гласності в адміністративному провадженні за скаргами обумовлене, як вірно відмічається у літературі, необхідністю "широкої інформованості суспільства про діяльність державних органів їх посадових осіб щодо адміністративно-процесуальних функцій" [179, c. 58]. Закон України "Про інформацію" (ст. 10) передбачає обов'язок для органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення [180].

Принцип гласності в адміністративному провадженні за скаргою направлений на забезпечення відкритого характеру процесу розгляду скарги, гарантує можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи. Іншими словами даний принцип забезпечує відкритість і прозорість адміністративного провадження. Зважаючи на подібність понять "відкритість" і "прозорість" слід відмітити, що вони є не тотожними поняттями: відкритість передбачає можливість зовнішнього спостереження за адміністративними органами, а прозорість забезпечує право бути ознайомленим з усіма фактичними та юридичними підставами на основі яких орган виконавчої влади приймає те чи інше рішення чи вчиняє дію. Наприклад, англійський адміністративіст Д. Галліган зауважує, що принцип відкритості і прозорості є фундаментальним принципом адміністративного провадження з двох головних причин: "Перша: він дозволяє будь-якій особі, на яку вплинула вчинена адміністративна дія знати підстави, що сприяли вчиненню таких дій. Це важливий елемент відносин між громадянином і державою у ліберальному, демократичному суспільстві. Друга: відкритість та прозорість сприяють наглядовим інститутам, таким як суди, органи розслідування, парламентські комітети у зовнішньому контролі над адмініструванням" [181, c. 183].

Відкритість та прозорість адміністративного провадження за скаргою можуть бути досягнуті за рахунок закріплення конкретних обов'язків за органами виконавчої влади. До таких обов'язків можна віднести:

1. Інформувати усіх учасників адміністративного провадження (їх законних представників), на їх вимогу, щодо процедурних рішень чи дій які вчиняються у процесі розгляду і вирішення скарг, а також письмово повідомляти суб'єктів звернення про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення;
2. Забезпечення доступу учасникам провадження для ознайомлення з усіма матеріалами справи (за винятком таких, що містять державну та комерційну таємницю, або інших матеріалів розголошення яких не допускається законом);
3. Обов'язок обґрунтування рішення по справі;
4. Інформування громадськості щодо стану розгляду та вирішення скарг у конкретному органі чи відомстві;
5. Надання населенню послуг інформативного характеру щодо порядку здійснення адміністративного провадження за скаргою.

Однією із юридичних гарантій, направлених на забезпечення виконання даного принципу є встановлення відповідальності за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадку, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до Законів України "Про інформацію" або "Про звернення громадян" (ст. 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення) [182].