Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦПК, на відміну від позовного провадження, суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Це нормативне положення є підставою активності суду у збиранні доказів і, так би мовити, підсилює роль суду при розгляді справ окремого провадження. Якщо у позовному провадженні судочинство ведеться сторонами, а суд у доказовій діяльності є пасивним, то в окремому провадженні - навпаки. У коментованій нормі є і зворотний бік - оскільки вона має правозобов'язуючий характер для суду при реалізації його повноважень щодо витребування доказів, то, зрозуміло, це свідчить про те, що пом'якшується обов'язок заінтересованих осіб надавати докази у справі для підтвердження своїх вимог щодо встановлення певних фактів, що є предметом судового розгляду. Більше того, оскільки існує така законодавча вимога, слід зробити висновок, що невитребування доказів по справі судом і як наслідок - неповне з'ясування обставин справи має бути підставою для скасування рішення як необгрунтованого. Тому пасивність заінтересованих осіб законодавчо урівноважена активністю суду і не тягне ніяких негативних наслідків, які б впливали на долю справи.

Заявник та заінтересовані особи в окремому провадженні. Частина 4 ст. 235 ЦПК передбачає, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Заявники та заінтересовані особи, які створюють коло суб'єктів окремого провадження - специфічні суб'єкти власне окремого провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК вони мають статус осіб, які беруть участь у справі^[51].

Під заявником слід розуміти особу, в інтересах якої порушено справу в суді про встановлення будь-якої обставини або юридичного стану громадянина, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав громадян. Коло заявників, як правило, встановлено нормами цивільного процесуального права, які регулюють порядок розгляду тієї чи іншої справи окремого провадження.

Згідно зі ст. 235 ЦПК суд повинен притягувати до участі в розгляді справ окремого провадження всіх заінтересованих осіб, але вони можуть вступати у процес і з власної ініціативи. Притягнення чи допущення до процесу цих осіб оформлюється ухвалою судді.

Цивільне процесуальне законодавство не надає і не може надати вичерпного переліку суб'єктів, яких необхідно залучати під час розгляду справ окремого провадження як заінтересованих осіб. До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками заявників.

До заінтересованих осіб не можуть бути віднесені органи державної влади та місцевого самоврядування та інші організації, яким закон надає право засвідчити певний юридичний факт, але своєчасно цього не було здійснено, хоча така можливість не втрачена (наприклад, відмова нотаріальної контори засвідчити факт і час пред'явлення документа). Такі організації не є заінтересованими особами тому, що вони не визначають правових наслідків цього юридичного факту, а лише засвідчують, реєструють його.

Притягнення до участі у справах окремого провадження заінтересованих осіб - обов'язок суду. У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" вказується, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовчі дії, зокрема з'ясувати, які фізичні особи чи організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявнику та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.

Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту населення - у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці - у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ - у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування - у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва^[52].

Неправильне визначення кола осіб у справах окремого провадження призводить до скасування рішення суду. Наприклад, у лютому 1975 р. прокурор Подільського району м. Києва заявив протест до суду цього ж району на дії нотаріуса.

Прокурор указував, що гр-н Н. Вернік 29 листопада 1973 р. склав заповіт на ім'я Р. Донського та Л. Донської на належні йому 3/10 частини будинку. 7 травня 1974 р. Вернік помер. Його непрацездатні дочки П. Степанчук і А. Старенька 11 вересня 1974 р. звернулися до 11-ї Державної нотаріальної контори м. Києва із заявою про видачу їм свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/10 частини вказаного будинку.

Посилаючись на ці обставини, прокурор просив визнати недійсним дане свідоцтво про право на спадщину.

Рішенням Подільського районного суду від 31 березня 1975 р. протест прокурора задоволено.

У протесті заступник Голови Верховного Суду України просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 235 ЦПК справи окремого провадження суд розглядає з участю заявника і заінтересованих осіб, органів державного управління, державних установ, підприємств, колгоспів та інших кооперативних і громадських організацій.

У даній справі заінтересованими особами є В. Донський та Л. Донська, на ім'я яких видано свідоцтво про право на спадкове майно, а також непрацездатні діти померлого П. Степанчук та А. Старенька, на захист інтересів яких заявлено протест.

Проте районний суд нікого з указаних осіб не повідомив про день розгляду справи, яку на порушення вимог ст. 172 ЦПК розглянув за їх відсутності. Оскільки суд порушив право заінтересованих осіб, постановлене у справі рішення не може залишатися в силі.

Враховуючи наведене, судова колегія Верховного Суду України ухвалила: протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнити; рішення Подільського районного суду м. Києва від 31 березня 1975 р. скасувати, а справу направити до районного суду на новий розгляд і в іншому складі суду^[53].

Безспірна форма окремого провадження. У частині 6 ст. 235 ЦПК зазначено, що в окремому провадженні не може розглядатися спір про право, і це є принциповим. Виникнення спору про право приводить до того, що суд повинен залишити заяву без розгляду і роз'яснити заінтересованим особам (заявнику), які порушили спір про право, що вони можуть захистити свої права у порядку позовного провадження, подавши позов на загальних підставах.

У постановах Пленуму Верховного Суду України неодноразово зазначалися наслідки виникнення спору про право в порядку окремого провадження. Так, у пунктах 1, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" підкреслювалося, що суди при прийнятті заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть розглядати їх в порядку окремого провадження, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого судові^[54].

Як історичний факт можна навести і п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 р. № 12 "Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану", в якому зазначено: якщо при прийнятті судом до провадження заяви про встановлення неправильності запису акта громадянського стану або при розгляді такої заяви в порядку окремого провадження виявиться, що є спір про право, підвідомчий суду (про спадкування, про право власності тощо), тоді суддя відмовляє у прийнятті заяви, а суд залишає її без розгляду і роз'яснює заявникові та заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. У цьому разі питання про встановлення неправильності запису акта громадянського стану вирішується одночасно із заявленим позовом^[55].

Відповідно до п. 5 згаданої постанови, якщо заявник оспорює достовірність засвідченого факту, права і обов'язки, основані на вчиненій нотаріальній дії, чи правильність документів, необхідних для цього, або коли іншими особами оспорюються права і обов'язки, набуття яких пов'язане з вчиненням нотаріальних дій, тоді заяви розглядаються в порядку позовного провадження^[56].

Недотримання вимог законодавства про безспірність окремого провадження призводить до скасування судових рішень. Так, Т. звернулася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин. Заявниця посилалася на те, що 11 липня 1975 р. у м. Севастополі померла її рідна сестра О. і відкрилася спадщина на частину жилого будинку та на грошовий вклад в ощадній касі. Спадкоємців першої черги немає. Оскільки у свідоцтвах про народження О. та її (заявниці) різні записи про прізвища та по батькові, вона не може одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину. Посилаючись на ці обставини, заявниця просила встановити факт, що вона та О. є рідними сестрами.

Справа розглядалася неодноразово. Останнім рішенням судової колегії в цивільних справах Ворошиловградського обласного суду від 28 жовтня 1980 р. заява Т. задоволена, вона визнана рідною сестрою О. У касаційному порядку справа не розглядалася.

Рішення судової колегії в цивільних справах опротестоване в порядку нагляду заступником Голови Верховного Суду України. Протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи заяву Т. у порядку окремого провадження, судова колегія обласного суду виходила з того, що свідки А., К., С., Н. та З. підтвердили родинні відносини Т. і О. як рідних сестер. Проте з такими висновками суду і розглядом справи порядком окремого провадження погодитися не можна, оскільки постановлене судовою колегією рішення не відповідає вимогам закону. Згідно зі ст. 255 ЦПК, якщо при розгляді справи у порядку окремого провадження виникне спір про право, підвідомчий судовим органам, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Такі наслідки настають як при порушенні заінтересованими особами питання про вирішення спору, так і тоді, коли суд сам дійде висновку про наявність спору про право цивільне. Крім того, справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб, відповідних органів державного управління, державних підприємств, установ та організацій.