Рішення суду у справах окремого провадження не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов'язковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про право власності; виправленням, поновленням чи анулюванням запису актів громадянського стану тощо.

Таким чином, тлумачення загальних положень окремого провадження щодо порядку цього виду судочинства, що містяться у гл. 1 розд. IV ЦПК, дозволяє зробити деякі науково-практичні висновки.

По-перше, окреме провадження за сталою традицією регламентується в межах спеціального розділу ЦПК. Причому ЦПК виходить із принципу єдності цивільного процесу та цивільної процесуальної форми, тобто із того, що всі цивільні справи розглядаються за загальними правилами, крім випадків, передбачених законом.

По-друге, справи окремого провадження проходять ті самі стадії цивільного судочинства. В окремому провадженні за загальними правилами, що містяться в основних положеннях Цивільного процесуального кодексу, регламентуються питання про склад суду, відводи, докази, представництво, судові витрати, строки, заходи процесуального примусу, перегляд судових рішень, участь іноземців тощо. Деякі норми мають застосовуватися з певними особливостями - про осіб, які беруть участь у справі, закриття провадження у справі та залишення

заяви без розгляду, судові витрати, попередній судовий розгляд та судове засідання, виконання судового рішення. Деякі норми за визначенням не можуть застосовуватися в окремому провадженні - про підсудність, мирову угоду, визнання вимог третіх осіб, забезпечення позову тощо.