Питання про належне нормативне регулювання діяльності дільничних інспекторів міліції з профілактики правопорушень в сучасних умовах набуває надзвичайно важливого значення. Важливим, на нашу думку, є визначення шляхів удосконалення правового регулювання та практики застосування дільничними інспекторами міліції адміністративно-попереджувальних заходів. При цьому слід враховувати, перш за все, стан правопорядку в країні, а також умови економічного, соціального, політичного та іншого характеру, що на нього впливають. Необхідно також враховувати зміну характеру суспільних відносин у бік їх демократизації. Враховуючи всі ці чинники, можна зробити висновок, щодо подальшого посилення охорони правопорядку і боротьби із правопорушеннями можна досягти лише шляхом удосконалення системи, організаційної структури практичної діяльності дільничних інспекторів міліції та їх нормативного забезпечення, тобто за рахунок, "внутрішніх резервів".

Першочергового значення для розвитку правового регулювання правоохоронної діяльності дільничних інспекторів міліції має здійснення судово-правової реформи, підготовка і прийняття нових законодавчих та інших нормативних актів з питань адміністративної діяльності. Разом з тим, якщо завдання, принципи, мета й етапи реформи адміністративного судочинства в загальних рисах визначені Верховною Радою України (хоча не можна стверджувати, що вона належним чином реалізується), то Концепція реформи адміністративного права поки що існує на рівні наукових розробок та проектів.

В процесі проведення реформи адміністративного законодавства мають бути прийняті низка законодавчих актів (зокрема, Адміністративний Кодекс України, Адміністративно-процесуальний Кодекс України), які позитивно вплинуть на правове регулювання діяльності дільничних інспекторів міліції щодо застосування адміністративно-попереджувальних заходів, адміністративних стягнень. Однак їх підготовка і здійснення - справа досить тривалого часу. Тому необхідно визначити напрямки роботи в зазначеній сфері, які дозволили б покращити стан справ вже найближчим часом. Основних таких напрямків, на думку автора, можна виділити два:

перший - це розробка і прийняття нових нормативних актів, в яких більш детально і чітко було б закріплено повноваження дільничних інспекторів міліції щодо застосування тих чи інших адміністративно - попереджувальних заходів, та виконання постанов про накладення адміністративних стягнень;

другий напрямок полягає у внесенні змін та доповнень до чинних нормативних актів з метою удосконалення їх норм.

Щодо першого напрямку, особливого значення має розробка і прийняття Адміністративно-процесуального Кодексу. Хоча актуальність і важливість цього нормативного акту ні у кого не викликає сумніву, до тепер не створено, навіть, його концепції. На думку автора, Адміністративно-процесуальний Кодекс має складатися із розділів, які б регулювали окремі адміністративні провадження, в тому числі, провадження щодо застосування заходів адміністративного примусу.

Що стосується розробки інших нормативних актів, то автор вважає за необхідне прискорити роботу над проектами Законів України "Про профілактику правопорушень", "Про зброю", "Про соціальну реабілітацію хронічних алкоголіків і наркоманів" та ін.

Розробка і прийняття зазначених нормативних актів для регулювання діяльності органів внутрішніх справ в цілому і дільничних інспекторів міліції, зокрема, має велике значення, в першу чергу в плані закріплення їх права на застосування нових адміністративно-попереджувальних заходів, а також чіткого визначення підстав та порядку застосування вже існуючих заходів. Це може бути здійснено також шляхом внесення змін і доповнень до чинного законодавства.

Впровадження нових адміністративно-попереджувальних заходів пов'язано, перш за все, із становленням та розвитком нових суспільних відносин, а також з необхідністю посилення боротьби з правопорушеннями. Так, в проекті Закону України "Про профілактику правопорушень" передбачається запровадити такі заходи, як профілактична перевірка на підприємствах, в установах, організаціях з метою виявлення і усунення причин та умов, які сприяють вчиненню правопорушень, профілактичний облік осіб, потенційно здатних вчинити правопорушення тощо. Ці заходи, на думку Безсмертного Є.О. слід віднести до групи адміністративно - попереджувальних, їх впровадження сприятиме попередженню вчинення не тільки злочинів, а й інших правопорушень [61]. Крім цього, потребує вивчення і впровадження позитивний зарубіжний досвід профілактичної діяльності, в тому числі, застосування заходів, які вітчизняними вченими-адміністративістами називаються адміністративно-попереджувальними.

Певного удосконалення потребує також правове регулювання окремих адміністративно - попереджувальних заходів. Так, необхідно більш чітко врегулювати підстави, порядок застосування, форму офіційного застереження про неприпустимість протиправної поведінки. Автор підтримує твердження Безсмертного Є.О., що офіційне застереження має виноситися в письмовій формі начальником або заступником начальника органу внутрішніх справ у присутності представників громадськості, інших працівників міліції і діяти протягом певного часу, наприклад, 3 або 6 місяців. У застереженні обов'язково необхідно зазначати правові наслідки повторного вчинення дій, які стали підставою його винесення. Повторне вчинення особою зазначених дій під час дії застереження має тягти адміністративну відповідальність у вигляді штрафу. За для цього доцільно доповнити КпАП новою статтею "Протиправна поведінка особи, протягом  шести місяців з дня винесення їй офіційного застереження про неприпустимість протиправної поведінки, тягне за собою накладення штрафу". Порядок застосування офіційного застереження необхідно врегулювати окремим нормативним актом або передбачити в тому ж Законі України "Про профілактику злочинів", який в першому читанні вже прийнятий Верховною Радою України.

 На думку автора, потребує перегляду Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" [37] і наказ МВС України "Про затвердження Інструкції про порядок встановлення і здійснення адміністративного нагляду за особами звільненими з місць позбавлення волі" [62], в частині встановлення для цих осіб окремих обмежень. Такі обмеження запропоновує начальнику ОВС за погодженням з оперуповноваженим карного розшуку саме дільничний інспектор міліції. Встановлення таких обмежень, як заборона виходу з будинку у певний час, заборона перебування у певних громадських місцях, заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району чи міста суперечить Конституції України і Загальній декларації прав людини, тому їх необхідно скасувати.

Однією із нагальних проблем реформування адміністративного законодавства можна назвати необхідність забезпечення безумовного виконання правових актів (і нормативних, і індивідуальних) як посадовими особами державних органів, так громадянами. В цьому плані необхідно, на нашу думку, приділити увагу проблемам удосконалення законодавства, яке регулює виконання постанов про накладення адміністративних стягнень Практика свідчить про те, що велика кількість таких постанов не виконується як особами, щодо яких їх винесено, так представниками державних органів, на яких покладається примусове виконання постанов. Як наслідок, особи, щодо яких прийнято постанови, фактично залишаються безкарними і вважаються такими, що не притягалися до адміністративної відповідальності. Це унеможливлює також використання в подібних випадках і такої кваліфікуючої ознаки як вчинення проступку повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення  Причини невиконання постанов, на нашу думку, мають як суб'єктивний, так об'єктивний характер. Це, насамперед, відсутність коштів (заробітної плати чи іншого заробітку, пенсії або стипендії) у правопорушника на сплату штрафу, небажання сплачувати штраф, відсутність майна або частки майна у спільній власності, на яке може бути звернуто стягнення, а також недосконалість законодавства. На це неодноразово зверталась увага як в літературі, так і на різних науково-практичних форумах. Разом з тим, деякі важливі питання до нашого часу залишаються невирішеними.

1. Слід, перш за все, дещо розширити використання альтернативних санкцій за конкретні адміністративні правопорушення, тобто частіше передбачати можливість використання одного із кількох адміністративних стягнень. Це дозволить під час винесення постанов про накладення адміністративних стягнень враховувати всі обставини справи, особу правопорушника, можливості виконання постанови ним, а також посадовими особами, зокрема, державними виконавцями

2. Доцільно також, як уявляється, в законодавстві передбачити норму яка б встановлювала додаткову відповідальність порушника в разі ухилення його від виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Вона могла б мати назву "Наслідки ухилення порушника від виконання постанови про накладення адміністративного стягнення" і передбачала б більш суворий захід стягнення (штраф у підвищеному розмірі, адміністративний арешт тощо).

3. Одним із засобів забезпечення виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, на нашу думку, може бути закріплення можливості заміни одного адміністративного стягнення іншим. Така можливість уже передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Однак, ця заміна допускається тільки у разі призначення виправних робіт, застосованих за вчинення тільки одного виду проступку - дрібного хуліганства.

4. Вважаємо за необхідне розширити також види адміністративних стягнень, які може бути замінено в разі неможливості їх виконання. Крім виправних робіт, це мають бути штраф та адміністративний арешт. До речі, в проекті нового Кодексу про адміністративні проступки зазначене питання не вирішено, точніше воно регулюється так само, як і в чинному КпАП [63, с. 255-256].

На нашу думку, існуюча нормативна база діяльності дільничних інспекторів міліції не відповідає потребам часу і потребує певних змін. Так, згідно з КпАП дільничні інспектори міліції здійснюють першочергові адміністративно-юрисдикційні дії - порушують справу про адміністративне правопорушення, одержують пояснення по справі, висновки спеціалістів, складають протоколи тощо по більшості адміністративних справ, віднесених до компетенції органів внутрішніх справ. І тільки про вчинення правопорушення, передбаченого ст. 177, ч. 1, 2 ст. 178 КпАП, дільничні інспектори і старші дільничні інспектори міліції наділені правом розглядати справу і виносити по ній постанову.

Специфіка боротьби з порушеннями громадського порядку, громадської безпеки вимагають термінового реагування на їх вчинення. Терміновість реагування на такі проступки і прийняття постанов зачіпає багатьох людей, а інколи призводить до тяжких наслідків. Тому виникає потреба вдосконалення правового регулювання адміністративної діяльності дільничних інспекторів міліції і розширення їх повноважень щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення. Зокрема, такі правопорушення, як дрібне хуліганство (ст. 173), виготовлення та зберігання самогону та апаратів для його виготовлення (ст. 176), проживання без паспорта або без прописки (ст. 197), умисне зіпсуття паспорта чи втрата його з необережності (ст. 198), допущення проживання без паспорта або без прописки (ст. 199), вчинені на адміністративній дільниці і викриті дільничним інспектором міліції, на нашу думку, мають розглядатися саме ними. Це дозволить дільничному інспектору міліції не витрачати час на доставлення до районного відділу внутрішніх справ особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, для розгляду справи начальником органу або його заступником.