У частинні 1 ст. 1268 ЦК передбачається, що спадкоємець за заповітом чи за  законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Одразу слід зауважити, що у такій редакції ч. 1 даної норми йдеться лише про спадкоємців за законом та за заповітом. Але тут треба говорити і про право прийняття обов'язкової частки як особливого виду спадкування, яке хоча й  внесене до глави 85 "Спадкування за заповітом ЦК",  але не може ототожнюватися з останнім, оскільки настає проти волі заповідача.

            Аналіз же ч. 1 ст. 1268 ЦК свідчить лише про два права спадкоємців, а саме: право прийняти спадщину і право відмовитись від її прийняття. Але таке положення цієї норми деякою мірою не узгоджується із самостійними статтями 1273 і 1274 ЦК, які регламентують право спадкоємців на відмову  від спадщини. Тому авторами пропонується власне розуміння прав спадкоємців, встановлених у ч. 1. Перше право передбачає прийняття спадщини шляхом:

• здійснення певної дії, що свідчить про бажання прийняти спадщину -ст.1269 ЦК);

• неподання заяви про відмову від спадщини (статті 1273-1274 ЦК), коли особа, незважаючи на пасивну поведінку, вважається такою, що прийняла спадщину (частини 3, 4 ст. 1268 ЦК).

Після прийняття спадщини спадкоємцем він набуватиме статус власника з урахуванням вимог законодавства щодо оформлення права власності за отримане ним майно (глава 89 ЦК), особливо щодо права власності на нерухоме майно (ст. 1299 ЦК).

Не приймати спадщину - це також є правом спадкоємця, яке може реалізуватися через активну і пасивну поведінку спадкоємця:

• спадкоємці вправі відмовитися від прийняття спадщини шляхом подання нотаріусу відповідної заяви (статті 1273-1274 ЦК);

• пасивна поведінка передбачає пропуск строку для прийняття спадщини, внаслідок чого спадкоємець втрачає своє право на спадкування, якщо не доведе, що строк пропущено з поважних причин (ст. 1272 ЦК).

      При вчиненні цього нотаріального провадження та прийнятті спадщини нотаріус повинен враховувати ту обставину, що спадкоємець може спадкувати одночасно за декількома підставами, зокрема за законом, заповітом, у порядку спадкової трансмісії тощо. Тому спадкоємець може прийняти спадщину за однією з цих підстав, за декількома або за усіма. Не попускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (ч. 2 ст. 1268 ЦК). Щодо цього положення, то законом встановлено безумовне і беззастережне прийняття спадщини, під яким мається на увазі неможливість висунення спадкоємцем умов, на яких він приймає спадщину. Наприклад, спадкоємець при спадкуванні будинку, в якому виділена житлова площа для довічного проживання, не може висувати умову про проживання відказоодержувача в іншому місці. Не допускається також часткове прийняття спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.

Це положення є новим порівняно з ЦК 1963 p. Згідно з ч. З ст. 1268 ЦК спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо:

•   постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини;

•   протягом шести місяців він не заявив про відмову від неї.

Дане положення прийшло на зміну раніше прийнятому фактичному вступу в управління або володіння. Тобто раніше особа могла проживати окремо і їй достатньо було хоча б декілька разів сплатити податки за будинок або квартирну плату і вона вважалася такою, що фактично вступила у володіння або управління будинком. Але дане положення щодо новітнього відрізняється тим, що передбачає хоч якусь активну дію щодо спадкового майна, тоді як тепер достатньо лише постійно проживати разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Останній новий термін у сукупності з черговістю спадкування, яка зазвичай визначається за сімейними або родинними відносинами, на наш погляд, ускладнює визначення особи такою, що має право на спадщину. Це положення може викликати на практиці значні труднощі при доведенні факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки потребуватимуть тлумачення терміни "постійно" та "разом". Термін "постійно" при подальшому скасуванні прописки-реєстрації буде важко довести, а термін "разом" взагалі невизначений. Раніше існував термін "ведення спільного господарства", а тепер в СК введено інший критерій для поняття "сім'ї" -особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (ст. З СК). Тому вважається доцільним у ч. З ст. 1268 ЦК уточнити термінологію.

Так, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, коли:

-   фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитись від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування;

-   неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може відмовитись від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування;

-   батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитись від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Автори вважають правильною новітню концепцію щодо "автоматичного" набуття зазначеними у ч. 4 ст. 1268 ЦК особами прав на спадщину, оскільки  права таких осіб не повинні залежати від належної діяльності їхніх законних представників. Однак для більшого гарантування їхніх прав вважається доцільним ввести положення, аналогічне ч. 2 ст. 1298 ЦК, що спадщина може розподілятися лише при належному представництві прав малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи, а також особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

   З метою реального захисту прав суб'єктів спадкових відносин досить важливим є питання щодо моменту, з якого у особи виникає право на спадщину.

   З  приводу належності спадщини спадкоємцям з моменту відкриття спадщини, то положення ч. 5 ст. 1268 ЦК викликає зауваження, оскільки на практиці можуть виникати проблемні ситуації. Так, спадкоємці можуть подати заяву про прийняття спадщини і спадщина буде вважатися належною їм, а потім заявлять претензії кредитори та розмір боргів може перевищувати розмір спадщини, що може призвести до відмови від спадщини. Як має вирішуватися питання про сплату податків за спадщину, якщо спадкоємці сплатили податки, особливо, якщо борг перевищує розмір спадщини. 

       Наприклад, на практиці до 2004 р. мав місце випадок, коли у володіння і управління спадщиною вступив спадкоємець другої черги - брат покійного, оскільки останній посварився з найближчими родичами і обіцяв усе переписати на брата. Він сплатив заборгованість за квартиру, зробив у ній ремонт, а коли звернувся до нотаріальної контори з'ясувалося, що існує заповіт не на його користь і спадкоємці першої черги. Хоча строк для прийняття спадщини минув, нотаріус повідомив спадкоємців про відкриття спадщини і за їх заявою строк для прийняття спадщини було продовжено (ст. 550 ЦК 1963 р.). У такому разі формально витрати брата померлого не  повинні відшкодовуватися, оскільки спадкоємці мають вважатися такими, що прийняли спадщину, з часу відкриття спадщини, з чим важко погодитися.

Це положення також важко визнати таким, що відповідає ст. 1280 ЦК.