У разі пропуску строку для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК) для спадкоємців передбачається цивільно-правова відповідальність, яка полягає у позбавленні їх права на прийняття спадщини. Так, ч. 1 ст. 1272 ЦК передбачено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Це положення за загальним правилом стосується як спадкування за законом, так і за заповітом. Слід звернути увагу фахівців на те, що положення щодо пропущення строку для прийняття спадщини стосується лише тих осіб, які мають подавати заяву про прийнятті спадщини. У частині 1 ст. 1272 ЦК встановлюється, крім наслідків пропуску строку для прийняття спадщини (ч. 1), також два варіанти її отримання в разі пропущення строку для її прийняття.

Ці два випадки є винятком із загального правила. Санкція щодо позбавлення права спадкування не настає:

- коли спадкоємцю виділяється його спадкова частка при згоді на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину (ч. 2 ст. 1272 ЦК). Такий спосіб подовження строку на прийняття спадщини передбачений такси п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, коли за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщин; така особа може бути включена до свідоцтва про право на спадщину як така, що прийняла спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана державній нотаріальній конторі до видачі свідоцтва про право на спадщину з дотриманням правил про перевірку справжності  підписів спадкоємців. У частині 2 ст. 1272 ЦК, порівняно з ч.1 ст. 550 ЦК 1963 p., має місце положення про письмову згоду спадкоємців, але автори роблять акцент на слові "всіх", оскільки у такій ситуації можна вважати, що кожний із спадкоємців володіє правом вето. Тобтов разі існування заперечень проти допущення спадкоємця, що пропустив строк для прийняття спадщини, хоча б у одного спадкоємця, він вважається таким, що пропустив строк для прийняття спадщини через спірні (суб'єктивні) причини і змушений буде звертатися до суду. При цьому згода спадкоємців на допущення спадкоємця до спадкування не повинна обґрунтовуватися. Наприклад, спадкоємці за такої редакції статті можуть "пробачити" спадкоємцю те, що він не брав участі в догляді за спадкодавцем тощо, а тому в цьому випадку питання не стоїть про пропущення строку з поважних або неповажних причин, головним фактором, на наш погляд, є безумовна згода всіх спадкоємців. Тому спадкоємець вправі, але не повинен, доводити поважність причин пропуску спадкоємцям, які вчасно прийняли спадщину або за законом вважаються такими;

-коли суд при розгляді заяви спадкоємця про продовження строку на прийняття спадщини визнає причину пропуску поважною.

Спадкоємець повинен довести суду поважність причин пропуску встановленого в законі строку в шість місяців (див. проект № 158). Необхідність звернення до суду зумовлюється такими правовими ситуаціями: коли один із спадкоємців або всі не дали згоду на допуск до спадкування спадкоємцем, що пропустив строк для прийняття спадщини закликався до  спадкування один.

       Узаконі не встановлено конкретного (додаткового) строку, який суд можевизначити спадкоємцю для подання ним заяви про прийняття спадщини, але вважається, що він має бути достатнім. Здається, що максимальний строк у даній ситуації може бути за аналогією з ч. 2 ст. 1270 ЦК - три місяці. Але виходячи з того, що інших спадкоємців у даній ситуації не треба шукати, тому вважається, що такий строк не повинен бути тривалим. На нашу думку, додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини має узгоджуватися зі спадкоємцем і може становити навіть добу,оскільки для написання відповідної заяви багато часу не потрібно, але спід враховувати, що державні нотаріальні контори працюють не кожен день. Тому оптимальний строк, який враховуватиме можливість виникнення ускладнень - це тиждень, а спадкоємець вправі подати відповідну заяву навіть у той день, коли рішення суду набере законної сили (глава 27 ППК).

Розглянемо ці випадки більш докладно. Так, у першому випадку для надання права спадкування спадкоємцю, що пропустив строк для прийняття спадщини, потрібна згода на це всіх інших спадкоємців, саме всіх спадкоємців, оскільки при відмові хоча б одного спадкоємця від надання відповідного права, така згода не буде легітимною. Розглядаючи можливі варіанти щодо кількості спадкоємців, можна зробити висновок про таке: якщо два спадкоємці прийняли спадщину, то декілька спадкоємців, що не прийняли спадщину, можуть бути допущені до спадкування при наявності відповідної згоди двох спадкоємців.

Трансформуємо вищенаведене положення на випадок, коли лише один спадкоємець прийняв спадщину. У цьому разі фактично він представлятиме "волю всіх спадкоємців", які прийняли спадщину, і може дозволити у безспірному порядку спадкувати всім наступним спадкоємцям, оскільки вважається таким, що прийняв усю спадщину.

При цьому для висловлення свого ставлення спадкоємцям, що прийняли спадщину і погоджуються на прийняття спадщини іншими спадкоємцями, треба подавати до державної нотаріальної контори офіційну заяву, складену в письмовій формі. Така заява має подаватись у державну нотаріальну контору до видачі свідоцтва про право на спадщину. На наш погляд, така заява також не може мати зворотної дії, тобто в разі її подання вона не може повертатись заявнику.

При цьому справжність підписів спадкоємців або спадкоємця повинна бути засвідчена нотаріусом. В іншому випадку за загальними вимогамидо нотаріальної процесуальної форми до державної нотаріальної контори може подаватись засвідчена іншим нотаріусом відповідна заява спадкоємців.

Спадкоємець має звертатись до суду за продовженням строку для прийняття спадщини, коли:

• спадкоємець не отримав відповідного погодження з боку спадкоємців що отримали спадщину;

• коли така згода була дана не всіма особами, що входять до кола спадкоємців, які закликаються до спадкування;

• він з тих чи інших підстав не бажає спілкуватись з іншими спадкоємцями

• свідоцтво про право на спадщину вже видане спадкоємцям, які отримали спадщину.

Слід додати, що неможливо вважати обов'язковим попереднє перед зверненням до суду узгодження цього питання з іншими спадкоємцями його можна вважати лише доцільним для з'ясування думки з цього приводу всіх інших спадкоємців. Інакше буде порушуватись принцип доступності судового захисту і безпосереднього захисту прав громадян судом.

За загальним порядком позов про визнання права на частку в спадщині спадкоємця, що пропустив термін, має подаватися до суду за місцем проживання одного зі спадкоємців, що прийняли спадщину. Але це правило не враховує особливостей нотаріального процесу - діяльність нотаріуса передбачає дотримання ним таємниці щодо змісту і характеру вчинюваний нотаріальних дій (ст. 8 Закону України "Про нотаріат"). Тому нотаріус не може повідомляти заінтересовану особу, яка не має відомостей ні про спадщину, ні про спадкоємців, хто є спадкоємцем у спадковій справі. Це положення випливає із загального правила, оскільки доти, доки ця особа не доведе свого права на спадщину, для нотаріуса вона буде "сторонньою" особою щодо спадщини.

Отже, в разі відсутності у спадкоємця відомостей про інших спадкоємців, позов, на наш погляд, має подаватись за місцем відкриття спадщини. Доцільно це положення зробити загальним, а не винятком з правила і регламентувати в ЦПК. У такому разі в більшості варіантів це положення відповідатиме  умовам охоронюваної законом нотаріальної таємниці, але в цивільному процесі, крім цього, встановлено випадки виключної підсудності по регламентуються ст. 114 ЦПК.

       В. К, Дроніковим ставилося загальне питання про те, що фактично сторона, яка не володіє матеріальними правами у справі, не може бути належною стороною і з цією позицією автори погоджуються. Тому пропонується до цієї категорії справ застосовувати правила окремого провадження, тобто має розглядатися заява спадкоємця, що пропустив строк для прийняття спадщини, а всі інші спадкоємці, які не отримали свідоцтво про право на спадщину, будуть брати участь у цивільному процесі не як сторони, а як заінтересовані особи.

      Якщо інших спадкоємців, крім позивача, немає або всі вони не прийняли спадщину, то до участі у справі як сторону або заінтересовану особу мають залучити орган місцевого самоврядування (територіальну громаду) за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК). Це зумовлюється тим, що у разі  наявності підстав, передбачених ст. 1277 ЦК, спадщина судом визнається  відумерлою та переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (ч. З ст. 1277 ЦК) (див. проект № 159).

        Якщо суд визнає, що термін пропущено з поважних причин, він може його подовжити і зазначити, на який термін. Слід при цьому мати на увазі, що закон не містить ніяких вказівок про те, які саме причини визнаються поважними. Отже, визнання причини пропуску строку для прийняття спадщини цілком залежить від суб'єктивної точки зору судді у кожному конкретному випадку, але має бути обґрунтованим відповідними доказами з остаточне рішення судді має мотивуватись.

Отже, якщо пропозиція автора буде підтримана і відповідне положення увійде до Цивільного процесуального кодексу, то в окремому провадженні встановлюватиметься лише факт поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини і таке рішення стане підставою для продовження строку на прийняття спадщини і видачі такій особі свідоцтва про право на спадщину.

        Уразі розгляду справи в порядку позовного провадження, тобто коли видача свідоцтва про право на спадщину іншим спадкоємцям відбулася, суд може вирішити одночасно питання про визнання поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини і визнати за позивачем право на частку в спадщині (див. проект № 160). При розгляді справи в порядку позовного провадження суд має притягти до участі у справі не тільки осіб, які не погоджувалися з отриманням спадщини спадкоємцем, а всіх спадкоємців, що отримали свідоцтво про право на спадщину. У такому разі ст 1280 ЦК України передбачаються відповідні правові наслідки - спадкоємцю передається у натурі лише те з належного йому майна, що збереглося, або має місце сплата грошової компенсації.

Вважаючи останню умову досить значною і за відсутності будь-яких обмежень у строках, які могли б обмежувати продовження строку на прийняття спадщини, то, по суті, виходить деяка неврівноваженість права власності на отриману спадщину. Фактично через необмежений строк щ спадкоємця-власника можуть звернутись інші спадкоємці з позовом і треба буде відшкодовувати ту частку в спадщині, яку він як добросовісний набувач відчужив, вважаючи її своєю. З цього положення випливає висновок про необхідність вживати відповідних заходів щодо розшуку спадкоємців, залишати частку в спадщині нерозподіленою в тому випадку, коли спадкоємця неможливо знайти.

Однак без встановлення конкретних строків для продовження строку на прийняття спадщини таке завдання стає необмеженим у часі. Тому доцільним є визначення загального строку про можливість порушення відповідної справи в суді. Автором пропонується такий строк визначити в законі як загальний строк позовної давності і встановити його 1 розмірі десяти років. Після сплину десяти років будь-яке судове провадження щодо спірних спадкових правовідносин не повинно розглядатись судом.