Статтею 1273 ЦК регламентується право на відмову від прийняття спадщини. Загалом дану норму слід сприймати як таку, що регламентує право на відмову від прийняття спадщини та за аналогією - право на відмову від прийняття заповідального відказу. Це положення зумовлене тим, що в ст. 1271 ЦК тільки згадується можливість відмови від заповідального відказу, але реалізація її не конкретизована.

Так, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК. Заява про  відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Частиною 1 ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк, оскільки після спливу даного строку спадкоємці за заповітом або за законом будуть вважатися такими, що не прийняли спадщину, і фактично вони позбавляються будь-яких прав щодо неї. Тому саме у цей термін вони можуть відмовитись від прийняття спадщини.

За загальним правилом, встановленим у даній нормі, заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Але, на погляд авторів, дане положення слід конкретизувати щодо форми заяви - лише у письмовому вигляді та щодо особистого подання такої заяви, оскільки останнє положення необхідне в більшій мірі, ніж при поданні заяви про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1269 ЦК). Тому вважається, що нотаріус не може приймати усні заяви та прості письмові заяви через представника, який діє на договірних підставах. Тобто спадкоємець вправі надати представнику на підставі довіреності або за договором доручення повноваження передати свою заяву, але підпис на заяві спадкоємця (відказоодержувача) має бути засвідчений у нотаріальному порядку. Інакше можливі випадки порушення прав спадкоємців і відказоодержувачів, що випливають з недотримання умов щодо єдиної нотаріальної процесуальної форми.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 1273 ЦК).

Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів піклувальника і органу опіки та піклування (ч. З ст. 1273 ЦК).

Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 1273 ЦК).

При застосуванні на практиці частин 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК слід звергати увагу на те, що зміст цих норм відрізняється. Зокрема, за ч. 2 та 3 цієї статті одночасно мають подаватися такі документи:

• особиста згода обмежено дієздатної особи чи неповнолітньої особи вік:к від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;

• згода піклувальника, батьків (усиновлювачів);

• згода органу опіки та піклування.

А за ч. 4 ст.1273 ЦК при відмові від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі: дозвіл органу опіки та піклування, який надає право батькам (усиновлювачам), опікунам відмовитися від належні малолітній, недієздатній особі спадщини шляхом подання письмової особистої заяви.

Взагалі, автори вважають, що згода на відмову від спадщини, яка належить перерахованим у частинах 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК особам, має бути вмотивованою, що спонукатиме до більш відповідальної праці органів опіки та піклування. Зокрема, це положення має враховувати наслідки відмови  від прийняття спадщини, тобто випадки, коли піклувальники, батьки (усиновлювачі) є спадкоємцями, які прямо зацікавлені у тому, щоб вище зазначені особи не отримали спадщину.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Але слід зазначити, що фактично це положення закону суперечить положенню ст. 1274 ЦК, оскільки за своєю суттю відмова від спадщини на  чиюсь користь є відмовою з певною умовою, оскільки належна спадкоємцю частка переходить не до всіх спадкоємців за заповітом, а лише до конкретного суб'єкта - спадкоємця за заповітом. Але дане положення є суто  теоретичним і його реалізувати практично неможливо.

У статті 1274 ЦК йдеться про право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи. Автори дотримуються концепції, що змінювати  волю спадкодавця без відповідних для цього причин не зовсім коректно.

Відмова від спадщини за заповітом

У частині 1 ст. 1274 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Але при цьому слід також враховувати, що до спадкування за заповітом можуть запрошуватися не тільки спадкоємці, які зазначені в заповіті, а й спадкоємці за правом на обов'язкову частку. Тому на практиці можуть виникати питання про можливість відмови на користь спадкоємців за правом на обов'язкову частку, оскільки таке право регламентоване в главі спадкування за заповітом. Водночас, надаючи право відмовлятися від спадкування лише на користь спадкоємців за заповітом, законодавцем, найімовірніше, робилося припущення, що заповідач визначив серед інших лише тих осіб, яким і заповів своє майно. А тому, надаючи спадкоємцю за заповітом право відмови від спадщини на користь інших осіб, зазначених у заповіті, було зроблено спробу узгодити волю спадкоємця та припущення щодо волі заповідача. Автори також вважають, що, не зазначаючи в заповіті осіб, які мають право на обов'язкову частку, заповідач намагався їх позбавити права на спадкування. Тому за логікою дій заповідача можна стверджувати, що спадкоємець не вправі відмовлятися від свого права на спадщину на користь спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку. Але дане припущення не повинно стосуватися народжених після смерті заповідача дітей, про існування яких заповідач не міг знати.

Відмова від спадщини за законом

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Це положення ч. 2 ст. 1274 ЦК свідчить про можливість спадкоємця відмовитися на користь спадкоємця будь-якої черги. Дане положення за своєю суттю змінює закон, яким визначено черги спадкоємців, але дане положення застосовується лише до спадкоємців.

Відмова спадкоємця від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь

Цивільним кодексом передбачено також положення про те, що спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. Право спадкоємця, на користь якого було здійснено відмову від прийняття спадщини, не викликає сумніву, оскільки в даному випадку йдеться не про спадкування, а про перерозподіл спадщини за волею одного спадкоємця. Тому виходячи із рівності прав усіх спадкоємців можна стверджувати, що лише законом або волею заповідача може бути встановлено розмір спадщини. Тобто в разі безадресної відмови від спадщини спадкоємці мають приймати належну їм частку і частку спадщини, від якої відмовився спадкоємець.

Відкликання відмови від прийняття спадщини

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Право відкликати відмову від прийняття спадщини, яке може бути реалізоване протягом строку, встановленого для її прийняття, ускладнює  діяльність нотаріусів, оскільки вони не можуть її брати до уваги до останнього дня, який встановлено для прийняття спадщини. Тобто нотаріус, якому подано таку відмову, не може шукати інших спадкоємців, наприклад, коли спадкування здійснюється за заповітом та єдиний спадкоємець відмовився від прийняття спадщини, то до спливу шести місяців така заява практично не має юридичного значення, оскільки вона набере чинності лише через шість місяців після відкриття спадщини.

Водночас таке право спадкоємців дозволяє більш виважено переглянути свою відмову від спадщини.

Визнання відмови від спадщини недійсною

Частиною 4 ст. 1274 ЦК передбачено, якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складено заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.  Але, на думку авторів, не зовсім логічною є відмова спадкоємця на користь підпризначеного спадкоємця, оскільки в даній ситуації має йтися не про волю спадкоємця, який має відмовлятися приймати спадщину безумовно, а про волю заповідача, який підпризначив такого спадкоємця.

Відмова від спадщини - односторонній правочин. Тому і недійсним він може бути визнаний на загальних підставах у порядку цивільного судочинства.

До таких підстав слід віднести ст. 225 ЦК, тобто коли відмова була  здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Така  відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або  інтереси порушено.

Виходячи зі ст. 229 ЦК відмова від прийняття спадщини може бути визнана недійсною, якщо при вчиненні такої відмови особа помилилась щодо обставин, які мають істотне значення.

За статтею 230 ЦК відмова від прийняття спадщини може бути визнана недійсною, якщо вона була вчинена під впливом обману. Так, на практиці мав місце випадок, коли спадкували два брати після смерті матері будинок та інше майно. Один із братів-спадкоємців ввів іншого в оману  щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: він пообіцяв своєму брату взамін за його 1/2 частину будинку у м. Києві подарувати однокімнатну квартиру, яка йому належала на праві власності в м. Ялта, але  після того, як той відмовився від спадщини (своєї частки будинку) та брат  отримав свідоцтво на весь будинок, останній сказав, що нічого йому дарувати  не буде, оскільки у нього є син, і йому також потрібно влітку відпочивати у цій квартирі.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана також ст. 231 ЦК недійсною, якщо вона була вчинена під впливом насильства, тобто проти справжньої волі особи внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку інших спадкоємців. Так, у адвокатській практиці одного із авторів мала місце справа, коли спадкоємцем першої черги після померлої дружини був її чоловік, який страждав на захворювання- опійну наркоманію. У його дружини був рідний брат, який погрожував чоловіку померлої, що якщо той не відмовиться від прийняття спадщини, то він прикладе усіх зусиль як працівник міліції, щоб того посадити у в'язницю за вживання наркотиків.

Статтею 233 ЦК передбачається, що правочин, який вчинено під впливом тяжкої обставини, може бути визнано недійсним. Цей випадок поширюється і на відмову від прийняття спадщини, яка може бути вчинена спадкоємцем під впливом тяжкої обставини, до якої можна віднести або на вкрай невигідних умовах, наприклад. Така відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною незалежно від того, хто був ініціатором такої з відмови, - сам спадкоємець чи інші зацікавлені особи.