Абсолютно абсурдною, на погляд автора, буде відмова недієздатної особи  на будь-чию користь, яку буде дозволено органами опіки та піклування. Фактично, недієздатна особа пропонуватиме органам опіки та піклування надати дозвіл на передачу власного права іншій особі. Для аналізу цієї ситуації і наданої їй автором оцінки пропонується опонентам навести хоч один реальний випадок і підстави для такої дії, а також надати вмотивоване  рішення органу опіки та піклування про доцільність такого кроку для  інтересів недієздатного. Хоча суто теоретично таку можливість треба розглядати і особливо щодо небезпечного майна. Крім того, потребує уточнення й питання спадкування недієздатними особами автомобілів, катерів тощо, які як певне майно не можуть успадковуватись через неможливість ними користуватись. У такому разі висновок про необхідність відчуження майна випливатиме з нереальності реалізації прав власності недієздатною особою щодо такого майна. Винятком з цього правила має бути випадок ,коли  цей автомобіль буде використовуватись опікуном в інтересах недієздатної особи, але таке користування опікуном транспортним засобом повинно контролюватися органами опіки та піклування.

Більш цікавою буде також теоретична ситуація щодо можливості юридичної  особи або держави відмовитись від прийняття спадщини за заповітом. Тобто для юридичної особи в цьому випадку потребується рішення керівного органу про це. Щодо держави, то, на погляд автора, така відмова реально неможлива, що зумовлюється, з одного боку, досить високим рівнем прийняття рішення про це, тобто Верховною Радою України, а з іншого, - держава як останній спадкоємець за законом позбавлена можливості відмовлятись від прийняття спадщини.

Виходячи з аналізу ст. 1224 ЦК, неприпустимою є відмова від права спадкування в інтересах недостойного спадкоємця, а також особи, позбавленої права спадкування шляхом прямої вказівки в тексті заповіту. Отже в разі відмови спадкоємця на користь таких осіб нотаріус при наявності у нього достатніх підстав може особисто визнати цю частину відмови недійсною (наприклад, у спадковій справі є копія вироку суду), а в іншому випадку - така відмова за заявою інших спадкоємців може бути визнана недійсною судом.

Повертаючись до процесуальних особливостей реалізації права на відмову від прийняття спадщини, слід зазначити, що при поданні відповідної заяви нотаріусом має встановлюватись особа і заява має робитись у письмовій формі. Надіслання такої заяви поштою без відповідного її посвідчення іншим нотаріусом не призводить до бажаного результату, а лише зупиняє провадження у спадковій справі. Тобто нотаріус у такому разі має роз'яснити особі загальний порядок оформлення і подання таких заяв. При особистому зверненні особи до нотаріуса, останній повинен роз'яснити особі її право на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини: те, що вона вправі зробити відмову на користь будь-кого із спадкоємців, і також доцільно зазначити в заяві про таке роз'яснення.

Доцільно також розглянути питання щодо відмови від спадщини того з  подружжя, хто пережив іншого. У статті 60 СК закріплено загальновідоме положення про те, що майно, придбане подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, а тому після смерті одного із  них спадкову масу буде складати лише 1/2 частина такого майна. Тому  той із подружжя, хто пережив іншого, відмовляючись від спадщини відмовляється лише від своєї частини спадщини, а не власної частини майна, тобто 1/2.

Правові наслідки відмови від прийняття спадщини

Автори вважають необхідним зупинитися на аналізі ст. 1275 ЦК, яка передбачає правові наслідки відмови від прийняття спадщини.

У частині 1 ст. 1275 ЦК йдеться про випадок, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині,  яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Положення ч. 1 даної статті викликає декілька запитань, відповіді на які важко знайти. По-перше, якщо  в заповіті спадщина розподілена в натурі, то вважається можливим говорити про те, що треба передавати таке майно до спадкування за законом. Це положення зумовлене тим, що воля заповідача висловлена  щодо наділення кожного спадкоємця конкретним майном, а не спадкуванню всього майна лише окремими спадкоємцями. Коли в заповіті зазначено: " Що все своє майно .... заповідаю     в рівних частках ", лише в цьому разі дана норма буде такою, що відповідає волі заповідача. Якщо ж останній заповів, наприклад, першому спадкоємцю 50 %, другому - ЗО % , третьому- 20 %, то, вважається, у такій пропорції і має ділитися та частка спадщини,яка не було прийнятою. Таке положення зумовлене волею заповідача,  який визначив більший розмір спадщини окремим спадкоємцям. Але наведена пропозиція має поки що суто науковий зміст і передбачає подальші і зміни до ЦК.

      Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, то частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну (ч. 2). По-друге, доцільним вважається уточнити, що положення частин 1 і 2 даної статті стосується випадків, коли:

- не було підпризначення спадкоємця;

- відмова від спадщини була безумовною і безадресною.

Положення ст. 1275 ЦК не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли  заповідач підпризначив іншого спадкоємця.

          Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли  спадщину, і розподіляється між ними порівну. Щодо виконання обов'язків за заповідальним відказом, то зміст цього положення ч. 4 не викликає заперечень. Але положення про чинність заповідального відказу потребує тлумачення на період переходу від спадкування за заповітом до спадкування за законом, наприклад, якщо всі спадкоємці за заповітом відмовляться від спадкування. Автори вважають, що і у такому разі волю спадкодавця слід вважати чинною.

       Частиною 5 ст. 1275 ЦК передбачається, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування не законом.

Це положення закону про можливість спадкоємця за заповітом відмовитеся від прийняття спадщини і отримати спадщину за законом, на наш погляд, залежить від того, яким чином складено заяву про відмову. Якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини як це має місце у редакції ч. 5 ст 1275 ЦК, то він сам себе усуває від спадкування. На практиці пропонується нотаріусу при прийнятті заяви про відмову від прийняття спадщини  уточняти - спадкоємець відмовляється від прийняття спадщини за заповітом чи абсолютно від будь-якого виду спадкування.