Частиною 1 ст. 1270 ЦК передбачається, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Слід зазначити, що встановлений у ч. 1 ст. 1270 ЦК загальний шестимісячий строк для прийняття спадщини пов'язаний з правовими наслідками, які зумовлені його пропущенням з поважних і неповажних причин (ст. 1272 ЦК). Слід також брати до уваги, що такий строк не стосується осіб, зазначених у ст. 1268 ЦК, які фактично вважаються такими, що прийняли спадщину з часу її відкриття. Тому встановлений у даній нормі прок для прийняття спадщини відрізняється від раніше діючого у ЦК 1963 p. тим, що його встановлено лише для подання заяв про прийняття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців (ч. 2 ст. 1270 ЦК).

Слід сказати, що зміст ч. 2 ст. 1270 ЦК є складним для сприйняття, але у спрощеній формі його треба розуміти так: усі об'єктивні обставини, які пов'язані з переходом права на спадкування до інших осіб мають зумовлювати збільшення строку для прийняття спадщини останніми до трьох місяців. Наприклад, спадкоємець за заповітом в останній день шестимісячного строку відмовляється від прийняття спадщини, отже, строк для прийняття спадщини підпризначеним спадкоємцем має складати три місяці. Якщо такий спадкоємець відмовиться від прийняття спадщини за місяць або в інші строки, то з моменту подання такої заяви нотаріусу й будуть рахуватися три місяці, які відводяться підпризначеному спадкоємцю для прийняття спадщини. Слід також зазначити, що в цей строк нотаріус повинен вжити заходів щодо розшуку спадкоємців, якщо він не має про них відомостей.