19.2. Національні матеріально-правові норми спадкового права держав системи загального права
Сторінки матеріалу:
За відсутності другого із подружжя усе майно спадкодавця переходить до інших спадкоємців за законом. їхнє коло, за деякими винятками (штат Канзас, Вайомінг), не обмежується ступенем споріднення.
Відзначимо, що у межах системи загального права існують й інші способи визначення прав другого з подружжя, за яких він висувається на перше місце незалежно від величини спадщини.
За відсутності другого з подружжя англійське законодавство встановлює таку черговість закликання до спадкування: діти, батьки, брати і сестри, дід і баба, дядьки і тітки. За відсутності другого з подружжя, діти за англійським правом і за правом США отримують всю спадщину в рівнин частках. Однак умови набуття ними спадщини відрізняються у Англії значною своєрідністю. У таких випадках спадщина перетворюється в "довірчу власність, встановлену законом". Дія цього інституту приводить до того, що дитина отримує право власності на свою частку тільки в тому разі, якщо вона досягла повноліття. Якщо ж вона помре раніше, то це право вважається таким, що не існувало.
Крім того, спадкоємцями за законом є також висхідні. За англійським правом за відсутності другого з подружжя і дітей до спадкування закликаються батьки спадкодавця. Вони отримують майно у власність у рівних частках. Якщо в живих є лише один з них, він отримує спадщину повністю. Дід і баба закликаються до спадкування тільки в тому випадку, якщо немає братів і сестер.
За спадковим правом США батьки також закликаються до спадкування, якщо права другого з подружжя не охоплюють усієї спадщини і якщо спадкодавець не залишив дітей. У більшості штатів спадщина поділяється між батьками у рівних частках чи надходить до того з них, хто є живим. Тут, як і за англійським правом, батьки відстороняють від спадкування братів і сестер. Однак у ряді штатів поряд з батьками закликаються до спадкування також брати і сестри спадкодавця. За англійським правом, за відсутності батьків до спадкування закликаються спочатку повнорідні брати і сестри, а якщо і їх немає, то - неповнорідні. Ті та інші отримують майно на умовах "довірчої власності, встановленої законом". До бокових родичів, що за англійським правом мають права на спадщину, належать дядьки і тітки. Однак вони закликаються тільки у тому разі, якщо немає братів і сестер, а також діда і баби. Усі категорії дядьків і тіток отримують майно також на умовах "довірчої власності, встановленої законом". У багатьох штатах США брати і сестри закликаються до спадкування разом з батьками. При цьому розмір їхніх часток відрізняється великою строкатістю. Інші бічні родичі закликаються до спадкування відповідно до ступеня споріднення, як правило, без яких-небудь обмежень, що стосуються цього ступеню.
За останні роки, як зазначає Г.Фединяк, законодавство більшості держав розширює права усиновлених. Так, усиновлені були прирівняні у спадкових правах із законно народженими дітьми у законодавстві Великобританії (Закон прийнято 1958 р.) та в інших країнах. У законодавстві Шотландії існувала збережена ще із часів середніх віків норма, згідно з якою перевага у спадкуванні надавалася старшим ("першонародженим") дітям і особам чоловічої статі, але у 1964 р. це положення було відмінено.
У більшості держав загального права існує норма, яка дає можливість державі успадковувати майно за законом. Це відбувається у тому разі, якщо спадкодавець помирає, не залишивши спадкоємців. Так, у праві США, Англії вказується, що за відсутності спадкоємців держава отримує спадкове майно без будь-яких обтяжень для неї, як будь-яке безхазяйне майно, тобто за правом окупації.
Згідно із титулом 78 Єдиного закону США про розпорядження не витребуваного майна спадкове майно, за умови відсутності спадкодавців, розглядається як відумерле і переходить до держави без яких-небудь обтяжень як майно, що нікому не належить.
Л.Ануфрієва вказує на те, що Великобританія використовує категорію спадкового статуту, незважаючи на те, що загальна концепція переходу відумерлого майна до держави обґрунтовується за допомогою теорії "окупації" . Згідно з існуючим у цій державі порядком до відумерлого майна у вигляді рухомих речей, які після смерті особи залишилися у Великобританії, застосовується закон доміцилію: якщо особа доміцильована у Великобританії - за її правопорядком, якщо вона доміцильована за кордоном, - за законодавством тієї держави, до права якої колізійна норма країни доміцилію відсилає вирішення цього питання[1].
При застосуванні права спадкування держава може претендувати на спадкове майно, де б воно не перебувало і в чому б воно не полягало. Так, власність спадкодавця, яка перебуває за кордоном, в деяких випадках буде належати державі. Якщо ж майно набувається за правом окупації, то державі перейде тільки те майно, яке знаходиться на території цієї держави. Окрім того, перехід майна у порядку спадкування породжує правонаступність, оскільки це похідний спосіб придбання права власності, і в результаті до держави переходите також і обов'язки спадкодавця. При окупації, яка є первинним способом набуття права власності, передбачається, що майно є вільне ви яких-небудь обтяжень.
Наведемо класичний приклад. Так, громадянка Іспанії Elvira Maldonado, яка мала останнє місце проживання в Англії, померла без заповіту і не залишила родичів. Згідно з іспанським законодавством ця спадщина повинна належати Іспанії. Тому ця держава почала вимагати від англійського суду надання їй повноважень на адміністрування (Letters of Administration) спадкового майна, яке знаходиться в Англії і складається з цінних паперів. Цю вимогу суд задовольнив у зв'язку з тим, що право іспанської держави на відумерле майно, так само як і право Німеччини, Італії та Швейцарії на відумерле майно, є правом спадкування, а не правом окупації відумерлого майна. Тобто вимога іспанської держави ґрунтувалася не на верховенстві права, а держава використала своє право на відумерле майно, що знаходиться у іншій державі, не запитуючи на це дозволу держави, де перебуває майно.
Здійснивши дослідження норм матеріального права держав системи загального права, прийдемо до висновку, що інститут спадкового права у загальному праві - це група взаємопов'язаних юридичних норм, що регулюють відносини, пов'язані з виконанням адміністратором (виконавцем заповіту) функцій розподілення спадкового майна.
У спадковому праві цих держав, поряд із судовим прецедентом, у регулюванні спадкових відносин вагому роль відіграє також і закон. Основні питання спадкування не мають однакового регламентування, законодавство держав передбачає свої специфічні особливості регулювання спадкових відносин. Це стосується, зокрема, підстав спадкування, кола спадкоємців, свободи заповіту, обов'язкової частки, розподілення часток у спадщині, порядку прийняття спадщини тощо.
Завершуючи другий розділ зазначимо, що спадкові відносини з іноземним елементом у МПрП держав системи загального права регулюються різними методами МПрП. В основу врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом у державах системи загального права покладено лех domicilii. Поняття "domicilі" ґрунтується на критерії походження спадкодавця, а не місця його проживання, як це прийнято у державах континентальної системи права.
Для права держав системи загального права характерне розщеплення статуту спадкування, яке виявляється у застосуванні різних колізійних прив'язок для рухомого і нерухомого майна: для рухомого майна, як правило, діє закон місця проживання (lex domicilii), а для нерухомого майні. - закон місцезнаходження майна (lex rei sitae).
У праві держав системи загального права спостерігається "гнучке" колізійне регулювання, заміна жорстких колізійних норм абстрактними колізійними принципами, що дає суду ширші можливості для вирішення конфлікту у кожному конкретному випадку.
урезультаті розвитку міжнародного права, торгових та економічних зв'язків між державами спостерігається тенденція до зближення континентальної та загальної колізійної теорії, але в цілому у праві цих держав спостерігаються розбіжності. Насамперед відмінність полягає у існуванні "гілок" правового регулювання, а саме - у існуванні систем права. Проте належність держав до однієї правової системи, не виключає існування розбіжностей між національними правовими системами цих держав.
- « перша
- ‹ попередня
- 1
- 2
- 3
- 4