4. Підставою адміністративної відповідальності є факт скоєння адміністративного проступку. Адміністративним проступком КУпАП визначає протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, якщо ці порушення за своїм характером не несуть кримінальної відповідальності. В цьому визначенні, на наш погляд, має бути звернута увага на громадську безпеку, яку треба розглядати як об'єкт адміністративних проступків. Разом з тим треба зважити на те, що адміністративний проступок - це посягання на суспільні відносини, що регулюється нормами не лише адміністративного права. Адміністративним правопорушенням є діяння, що завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави, якщо воно є протиправним. Адміністративна відповідальність передбачається за протиправні діяння щодо громадської безпеки і порядку (ст.ст. 173-184 КУпАП). Вона передбачає накладення стягнень, таких як попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт.

5. Від інших видів відповідальності адміністративна відповідальність відрізняється суб'єктами відповідальності: крім громадян і посадових осіб в деяких випадках відповідальність поширюється на підприємства, установи та організації.

6.Особливості адміністративної відповідальності за правопорушення проти громадської безпеки проявляються і стосовно засобів впливу на суб'єкти відповідальності. З п'ятнадцяти статей гл. 14 КУпАП лише в шести передбачається можливість застосування попередження, всі інші норми передбачають більш суворі санкції.

Заходи адміністративного примусу мають за мету різне юридичне призначення, тому що одні з них мають за мету адміністративне попередження, другі - адміністративне припинення, інші - адміністративне стягнення. Адміністративно-попереджувальні заходи не є мірою покарання, вони застосовуються у випадках скоєння правопорушення і здійснюються в цілях охорони суспільних інтересів та безпеки громадян як засіб недопущення, попередження можливих небажаних шкідливих наслідків або правопорушень.

Заходи адміністративного припинення використовуються як засіб примусового недопущення правопорушень і недопущення їх шкідливих наслідків. Реакцію на скоєння адміністративного проступку є застосування адміністративних стягнень, види яких передбачені ст. 24 КУпАП, і які специфічні за змістом та відрізняються від інших видів відповідальності.

Зважаючи на те, що громадська безпека - категорія комплексна, адміністративна відповідальність за правопорушення в сфері громадської безпеки, на наш погляд, складається з різновиду правопорушень. Маючи на увазі те, що адміністративні стягнення накладаються спеціально уповноваженими органами (посадовими особами) або суддями, було б бажано, щоб в законодавстві про адміністративну відповідальність за адміністративні правопорушення проти громадської безпеки більш чітко, комплексно були визначені її заходи. При цьому доцільно виходити з того, що правопорушенням вважають протиправну поведінку, яка характеризується посяганням на визначений відповідний об'єкт, завдає шкоди суспільним відносинам, громадській безпеці та правопорядку. Взагалі, будь-якому правопорушенню властиві не лише визначені юридичні (фактичні) ознаки скоєного діяння, але й його матеріальні (суспільні) властивості - протиправність діяння, що суперечить вимогам норм, а тому є загрозою для безпеки і правопорядку. Між протиправністю правопорушення і його суспільною небезпекою існує тісний зв'язок. Різниця між правопорушенням адміністративно-правовим та кримінально-правовим (злочином) в специфіці суспільної небезпеки кожного з них . Вона проявляється не лише в кількісних, але й в якісних факторах. Ступінь громадської безпеки вимірює і якісну юридичну характеристику правопорушення, цим  визначається принципова різниця в характеристиці відмінностей юридичної відповідальності за кожний вид правопорушення[131].

Основні риси адміністративної відповідальності за правопорушення в сфері громадської безпеки в цілому не відрізняються від адміністративної відповідальності, встановленої в інших галузях та сферах. Але, як уже відмічалось, ми вважаємо за доцільне значно диференціювати її, можливо прийняти окремий закон саме про громадянську безпеку, де дати більш чітке її визначення, розкрити зміст, структуру, заходи захисту, види безпеки, визначити відповідальність. Застосування адміністративного впливу в цій сфері обумовлюється рядом факторів - необхідністю посилення боротьби з ростом порушень загальнообов'язкових правил, причинами та умовами, що сприяють їх скоєнню, усунення конфліктних ситуацій між особою, державою та суспільством, підвищення ролі і впливу суспільства і громадськості в цій сфері та результативності правоохоронної діяльності. Тим більше, що деякі з адміністративних проступків і правопорушень межують зі злочинами. Боротьба з такими адміністративними правопорушеннями запобігає скоєнню більш серйозних правопорушень - злочинів.

Захист громадської безпеки спрацює за умови точного правового регулювання відповідних суспільних відносин. Держава мусить забороняти з допомогою права саме ті дії, що є загрозливими та шкідливими для неї та громадян. Законність в правовій, демократичній, соціальній державі має стати принципом поведінки не лише громадян, а й всіх державних органів та посадових осіб держави. Мало просто вимагати дисципліни у всіх ланках суспільства, її треба всім дотримуватися, має суттєво зростати роль права, об'єктивно виникає потреба зміцнення законності, удосконалення чинного законодавства, суворого дотримання прав та законних інтересів громадян. Право і законність виступають важливим інструментом регулювання суспільних відносин. Визначаючи правовими актами відповідний порядок діяльності державних установ, взаємостосунків різних відомств, організацій, підприємств незалежно від форми власності, основні норми поведінки громадян, держава таким чином організує економічне та соціально-політичне життя суспільства[132].

В плані громадської безпеки і порядку законність, як принцип поведінки всіх учасників суспільних відносин, означає дотримання та виконання законів усіма державними органами, посадовими особами, об'єднаннями громадян та окремими громадянами. Під режимом законності завжди було прийнято розуміти такий стан взаємостосунків органів влади та населення, при якому твердо гарантуються права громадян, забезпечується безперечна загальність виконання законів і лише на основі їх дотримання здійснюються державно-управлінські дії.

З моменту проголошення незалежності держави України громадській безпеці та її захисту приділяється значна увага, при цьому коло проблем, що вимагають зараз правового регулювання, "окреслюється" загальними умовами, станом нинішнього періоду. Для забезпечення в державі режиму законності необхідно насамперед мати розвинуте та систематизоване законодавство, що відповідає вимогам суспільства, але без чіткого його виконання про правову державу не може бути мови[133]. Навіть зваживши на те, що у цьому напрямку за останні роки немало зроблено, слід визнати, що цілий ряд наукових та практичних завдань ще чекають свого розв'язання.

Стабільність права взагалі і адміністративних норм, спрямованих на забезпечення громадської безпеки зокрема, бажано, щоб була орієнтована на довгострокову дію, забезпечення універсальності та комплексності у вирішенні подібних питань, стійкості в суспільних зв'язках і відносинах. Разом з тим законодавча, правотворча діяльність держави, спрямована на забезпечення громадської безпеки, не може бути невмотивованою та випадковою, вона повинна точно відображати потреби суспільства і бути пов'язана з усіма існуючими нормами модельної поведінки. Слід мати на увазі те, що законодавець повинен не "робити», не "винаходити» правила поведінки, а формулювати їх такими, якими вони об'єктивно склалися, визріли[134].

Говорячи про необхідність вдосконалення нормативної бази з питань громадської безпеки, треба зважити на те, які методи правового регулювання найбільш ефективні, як треба формулювати основні елементи норми чи інститути, які соціальні, економічні, правові та психологічні наслідки очікуються з прийняттям нового акта, який має бути механізм контролю за його виконанням, як вписується новий законопроект у систему чинного права і які зміни у зв'язку з цим повинні в ній відбутися. Для з'ясування всіх перелічених питань потрібний комплексний аналіз багатьох діючих факторів.

Слід погодитися з думкою в тому, що ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність взагалі та адміністративна зокрема і розглядати її як інструмент  правової держави. Важливою рисою адміністративної відповідальності є те, що вона виникає в результаті відносин між державою і громадянином і наступає за пряме порушення державних приписів. Справедливим є також погляд на  адміністративну відповідальність, як важливий інструмент правової держави і тому, що держава через адміністративну відповідальність має мобільну та дієву можливість реалізувати свої вимоги як до фізичних, так і до юридичних осіб[135].

В правовій державі важливим елементом і умовою її розвитку є постійне дотримання принципу законності, щоб у законах були закріплені оптимально збалансовані права, свободи та законні інтереси і обов'язки особи, громадянина і держави, об'єднань громадян. Адміністративна відповідальність завжди є результатом неправомірної поведінки особи. Настає вона за вчинення адміністративного правопорушення, тобто за протиправну винну (умисну чи необережну) дію чи бездіяльність, що посягає на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління. Ми поділяємо точку зору В.Лук'янова, що "…адміністративне правопорушення може являти громадську небезпеку і відсутність або наявність такої ознаки діяння як громадська небезпека не може бути межею, яка відокремлює проступки від злочинів»[136]. Відомо, що адміністративна відповідальність настає за правопорушення з меншим, ніж злочин, ступенем суспільної небезпеки. Деякі автори всі склади адміністративних проступків, як і злочинів, умовно розглядають як формальні і матеріальні. Матеріальні склади правопорушень, на відміну від формальних, включають в себе як основну ознаку, не тільки дію чи бездіяльність, а також і наслідки, і причинний зв'язок між діянням (бездіянням) та шкідливими наслідками, що наступили[137]. Думається, що шкідливі наслідки такого діяння (бездіяння) є ознакою і громадської небезпеки. Якщо погодитися, що і проступки можуть бути суспільно небезпечними, то треба визнати, що універсальною рисою, яка відрізняє проступок від злочину, є єдина обставина: вони не можуть супроводжуватися тяжкими наслідками, а розмежування сумісних правопорушень, що не тягнуть за собою тяжких наслідків, залежить від законодавця[138].