Суспільну небезпеку адміністративних правопорушень, як правило, розглядають у зв'язку з спричиненням реальної шкоди. Разом з тим, суспільно небезпечними визнаються і такі дії, які самі шкоди не приносять, але створюють реальну загрозу її заподіяння. Матеріальний склад проступка включає в себе таку ознаку, як причинний зв'язок дії з її наслідками. Треба зважити на те, що норми про адміністративну відповідальність деяким чином обслуговують норми інших галузей права своїм правоохоронним, заборонювальним, каральним впливом, гарантуючи юридичну обов'язковість приписам інших галузей права. Серед багатьох інститутів демократії адміністративно-правовому захисту фізичних і юридичних осіб відведено чільне місце. Процеси, що відбуваються в нашому суспільстві і державі, специфічні зміни в соціально-економічному та політичному житті, насамперед ті, що пов'язані з реформуванням адміністративного законодавства і адміністративної відповідальності, вимагають комплексного підходу до вирішення цих проблем[139].

Виходячи з особливостей об'єктів і суб'єктів адміністративно-правового захисту фізичних і юридичних осіб, треба передбачити основні етапи здійснення реформування з урахування досягнень правової науки, досвіду регулювання діяльності громадян і організацій з метою постійного вдосконалення системи впровадження теорії адміністративно-правового захисту фізичних і юридичних осіб. Модель діяльності державних органів слід розглядати як динамічну систему, в якій результати значною мірою обумовлюються ситуацією, що склалася в державі[140].

На прикладі конституційного права України можна прослідкувати етапи становлення адміністративно-правової системи, обумовлені змінами статусу фізичних і юридичних осіб в економічному і політичному житті суспільства, однак не можна виправдати об'єктивними причинами, економічними негараздами будь-яке порушення прав людини і громадянина, зокрема осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності.

Практика свідчить про те, що в ряді законодавчих актів передбачаються так звані економічні, фінансові санкції відносно юридичних осіб. У різних законодавчих актах передбачається різний (неоднаковий) порядок. Це тягне за собою плутанину в термінах і негативно впливає на діяльність суб'єктів господарських відносин. Треба ліквідувати колізії (суперечності) правового регулювання та застосування адміністративної відповідальності юридичних осіб. Зрозуміло, що згадані вище економічні, фінансові санкції стосовно юридичних осіб є за своєю природою адміністративними штрафами. Життя вимагає включення до кола суб'єктів адміністративної відповідальності юридичних осіб, переглядів видів стягнень, що можуть до них застосовуватися. Це може бути анулювання ліцензій на здійснення певного виду діяльності, скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької (господарської) діяльності і т. ін. Значна доля невиправданого втручання держави в економічне життя фізичних і юридичних осіб гальмує розвиток підприємництва, створює умови для поборів та корупції. В основному це відбувається на місцевому рівні, в регіонах, що певною мірою в опосередкованій формі впливає на стан громадської безпеки. Як стверджує Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, "…відповідальні посадові особи не виконують Указ Президента України, вимоги інших нормативних актів , надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів господарювання… такі державні установи, як податкова міліція, органи пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічна служба часто порушують їх права. Навіть положення Закону України "Про пожежну безпеку» використовують для тиску на підприємців. Прикладом чиновницького свавілля є також вимога чиновників різних відомств до підприємців робити внески у благодійні фонди, в яких вони особисто зацікавлені. Деякі з цих фондів мають статус правозахисних. Проте на практиці вони виконують цілі, далекі від проголошених у статутних документах. Сьогодні майже три десятки контролюючих інстанцій мають право застосовувати проти підприємця штрафні санкції, а всього таких організацій більше сотні» [141].

Тому потрібно відпрацювати і закріпити в законі систему відповідних адміністративних санкцій за такі дії, обмежити на рівні закону свавілля, що чиниться на місцях з боку "дозволяючих» чи "забороняючих» служб.

Хоч такі дії більше можна віднести до правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, разом з тим в певній мірі вони пов'язані з загальним станом суспільства - станом громадської безпеки. Слід впевнено наближатися до реалізації доктрини: "Дозволено все, що не заборонено законом", це має бути дозволено громадянину, а не чиновнику. Саме законом, а не місцевим чиновником, має бути визначена сфера адміністративно-правової діяльності по захисту фізичних і юридичних осіб. На жаль, у нас не завжди спрацьовує принцип, закладений в ст.19 Конституції України стосовно правового порядку, який має ґрунтуватися на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Рівень нормативного регулювання адміністративної відповідальності дещо непомітно "розмився", знизилася визначність  розподілу (розмежування), компетенції між різними державними органами. На рівні місцевої влади фактично здійснюється часткова підміна адміністративно-процесуальних норм відомчою регламентацією: відомства стали створювати адміністративно-процесуальні норми, які відрізняються за змістом від детального процесуального розділу КУпАП. Наприклад, є суттєві відмінності в порядку розгляду адміністративних справ митними органами, органами захисту прав споживачів та ін. На наш погляд, тут не дотримується конституційний принцип рівності, захист прав і свобод людини і громадянина має бути для всіх однаковий. До речі, серед завдань КУпАП передбачає "виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України» (ст.1), а також те, що положення Кодексу розповсюджується і на адміністративні правопорушення, відповідальність за скоєння яких передбачена законодавством, не включеним до Кодексу (ст. 2).

Конституція України стверджує, що юрисдикція судів має поширюватися на всі правовідносини, що виникають у державі. Звідси напрошується висновок: необхідно зробити єдиний порядок розгляду адміністративних справ. Існуючий "різнобій» в багатьох випадках не сприяє, а часто позбавляє процесуальних гарантій учасників розгляду справ про адміністративні правопорушення. Ми поділяємо позицію М.Студенікіної: "…реалізація ідеї правової держави потребує посилення гарантій прав громадян в судочинстві, в тому числі і адміністративному. Мова йде, в першу чергу, про розширення компетенції судів в області розгляду справ про адміністративні правопорушення»[142].

В адміністративному процесі беруть участь - потерпілі від адміністративних правопорушень, самі правопорушники, експерти, перекладачі та інші особи. З боку органів адміністративної юстиції виступають як колегіальні органи, так і посадові особи, яким закон надає право порушувати провадження про адміністративні правопорушення, проводити адміністративні розслідування і притягати винних до відповідальності[143]. Притягнення осіб до адміністративної відповідальності та накладення адміністративних стягнень тісно пов'язані з дотриманням законності, що потребує різних форм нагляду і контролю[144]. "Саме право і законність повинні в наших умовах виступати важливим інструментом регулювання суспільних відносин. Визнаючи правовими актами відповідний порядок діяльності державних установ, правила взаємостосунків різних відомств, організацій, підприємств, основні норми поведінки громадян, держава таким чином організує економічне та соціально-політичне життя суспільства»[145]. Один з основних обов'язків держави зводиться до того, щоб забезпечити особі, права і свободи якої порушені, ефективні засоби захисту.

Одним з найефективніших видів контролю є судовий. Саме він виконує важливу функцію в механізмі забезпечення законності при вирішенні правомірності дій державних органів і посадових осіб, перевірці конкретних фактів реалізації норм адміністративного права в процесі їх регулятивного впливу на відповідні суспільні відносини. Діюча судова система у відповідності зі ст.ст. 6, 124, 125 Конституції України представляє самостійну гілку, включає  в себе Конституційний суд України як суд конституційної юрисдикції, суди загальної юрисдикції, спеціалізовані, апеляційні та місцеві суди. З прийняттям Закону "Про судоустрій України», який набрав чинності з 1 червня 2002 року, тепер є чотири ланки судової влади: місцеві  (районні, міські, міжрайонні), апеляційні суди і Апеляційний суд України, Касаційний суд України. Цей закон передбачає діяльність спеціалізованих судів загальної юрисдикції: господарського і адміністративного. Вершиною судової влади є Верховний суд України, який є найвищою інстанцією у цивільних та кримінальних справах, господарських та адміністративних. Кожний з названих судів наділений власною компетенцією, що визначається головним чином за типологією скоєних правопорушень. В той же час необхідною інстанцією забезпечення законності у сфері державного управління, дієвого захисту прав та свобод громадян у взаємовідносинах з органами влади та посадовими особами мають адміністративні суди. Якщо ж говорити про розгляд судами справ про адміністративні правопорушення то тільки у 1999 р. ними розглянуто з ухваленням постанов на районному рівні 393,9 тисяч таких справ, серед них переважна більшість справ про дрібне хуліганство, порушення честі, гідності, недоторканості та безпеки громадян. Розглянуто справи стосовно 52,2 тис. осіб щодо злісної непокори законному розпорядженню працівника міліції. У порівнянні з 1998р. у 1999р. збільшилася майже у п'ять разів кількість адміністративних правопорушень, пов'язаних з порушення прав, передбачених статтею 50 Конституції України, на безпечне життя і здоров'я та довкілля. Розглянуто 24,6 тис. справ про адміністративні правопорушення у сфері торгівлі[146].

В нинішніх умовах важливим є питання про правову природу процесуального порядку розгляду в суді адміністративних справ, що виникають з адміністративних правовідносин. Дехто вважає, що суд не може мати права на відміну адміністративного акта. На наш погляд, суд мусить мати право здійснювати перевірку законності діяльності органу державного управління.

Слід відмітити, що в останні роки проявляється помітна тенденція зростання загального числа діянь, що розглядаються в судовому порядку (див. ст.221 КУпАП). Наприклад, всі справи про адміністративні правопорушення, скоєні особами в віці від 16 до 18 років, віднесені до компетенції судів (суддів). Віднесення справ до підвідомчості судів має за мету забезпечити належні умови для дотримання законності при реалізації громадянами їх прав, а також забезпечити максимум гарантій при застосуванні до громадян санкцій, конфіскації. Разом з тим застосування деяких серйозних за правовими  наслідками адміністративних санкцій, все ще знаходиться  в юрисдикції адміністративних органів [147].