Досить розповсюдженою є посада завідуючого (в системі дошкільних установ, в аптечній сіті,  у житлово-комунальному господарстві).

В галузі мистецтва, наприклад, в театрах, функції керівника здійснює головний режисер. Хоча доцільно зазначити, що останнім часом у зв'язку із створення приватних театрів, управління ними здійснюється директором. Наприклад,  в статуті Харківського приватного театру "Театр В'ячеслава Лур'є"  зазначається, що представником інтересів театру є директор, який наймається (назначається) власником майна театру.

 Не дивлячись на багатоманітні визначення посад керівників, проект Трудового кодексу України дає загальне визначення поняття "керівник": це фізична особа, наділена повноваженнями одноособово безпосередньо або через інших підпорядкованих їй посадових осіб здійснювати управління та діяти без доручення від імені підприємства, установи, організації (ст. 333 проекту ТК України).

         Неможливо визначити правове становище керівника без вивчення його трудової функції. Слід зазначити, що термін "трудова функція" раніше не застосовувався в законодавстві про працю, хоча і був розповсюджений в науковій літературі, де при існуванні різноманітних дефініцій, в основному означав роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією, посадою[188].

Майже в такому ж значенні використовується термін "трудова функція" в проекті Трудового кодексу України. Так, п.3 ч.2 ст. 65 проекту ТК називає обов'язковою умовою трудового договору  трудову функцію, яку буде виконувати працівник: найменування професії, спеціальності, кваліфікації, посади відповідно до встановленої класифікації професій та кваліфікаційних характеристик; а ч.1 ст. 73 зазначає, що трудова функція працівника визначається у посиланні в трудовому договорі та наказі про прийняття на роботу на одну із професій, передбачених класифікацією професій, що встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації.

 В аспекті визначення трудової функції взагалі заслуговує на увагу думка   О.О. Архипової, що через сорок років наукової розробки цього поняття наука трудового права повернулася (хоча і на іншому рівні) до ідеї М.Г. Александрова про те, що трудова функція - це здійснення  відомого роду трудової операції у відповідності з характером діяльності підприємства і вказівками адміністрації, договірний обов'язок працівника виконувати на вимогу роботодавця чи його представників систему загальних рухів, прийомів, операцій, що обумовлені технологічним процесом організації (об'єктивна сторона), а також з урахуванням особливих можливостей працівника, тобто його знань, умінь, навичок, здібностей (суб'єктивна сторона)[189] .

         Представляється, що даний підхід до поняття трудової функції є вузьким. Не кожна праця може бути зведена до системи робочих рухів, прийомів, операцій. Неможливо представити подібним шляхом регулювання будь-якої творчої праці та праці з широким спектром діяльності, як у керівника. Керівництво є різноманітним і передбачає здійснення різних за характером дій, що пов'язані як з управлінням всередині організації, так і з представництвом господарюючого суб'єкта зовні. Не дивлячись на широке коло здійснюваних  функцій, діяльність керівника все ж таки можливо представити як працю за певною посадою. Керівник, таким чином, виконує визначену трудову функцію, а не передає роботодавцю результат своєї праці.

Навіть у тому випадку, коли в договорі встановлено показники рівня рентабельності господарюючого суб'єкта, це не означає, що його предметом є результат праці, виконання індивідуального конкретного трудового завдання. Коло обов'язків керівника, факт належного виконання яких є істотним для іншої сторони, значно більше і  включає в себе також обов'язки, що стосуються процесу праці. Як зазначав В.М. Лебедєв, трудова функція - це технологічно обумовлена праця саме в конкретній організації, виконувати яку можна за умови членства в трудовому колективі з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, тобто при наявності відносин субординації[190].

         Своєрідний зміст трудової функції керівника, що характеризується поєднанням діяльності щодо організації виробництва і управління спільною працею, з одного боку, і діяльності щодо представництва підприємства-господарюючого суб'єкта у сфері економічного обігу, з іншого, - закономірно призводить до виникнення певних відмінностей у правовому регулюванні трудових відносин керівників. Ці відмінності настільки суттєві, що, на перший погляд, складається враження про існування окремих елементів саморегулювання праці у цієї категорії працівників. У дійсності ж повноваження керівника підприємства щодо організації виробництва і управління працею, а також їх повноваження по володінню, використанню та розпорядженню майном підприємства виникають не як вольовий засіб реалізації власних економічних інтересів у процесі використання власних засобів виробництва, а як виконання юридичних обов'язків перед власником підприємства, яке ввіряється керівнику в цілях організації виробництва і отримання прибутку від реалізації виробленої продукції.

Однак, яким би специфічним змістом не відрізнялася трудова діяльність керівника і в яких би сферах вона не здійснювалася - це є виконання дорученої йому роботодавцем роботи (трудової функції), яка визначається договором (контрактом) при прийнятті на роботу. Виходячи з цього, зупинимося на особливостях правового регулювання праці керівників підприємств, маючи на увазі, що юридичний зміст трудового договору взагалі, а трудового договору (контракту) керівника тим більше не тільки може, а й природнім шляхом розширяється за рахунок додаткових прав і обов'язків керівника-працівника[191], в тому числі і у сфері організаційно-управлінських, і майнових відносин, не змінюючи при цьому природу самого трудового найму. Передбачити інше, - означає визнати факт укладення керівником одно моментно двох різногалузевих договорів: трудового з роботодавцем і довірчого управління майном з власником засобів виробництва. При чому за трудовим договором роботодавець наймає керівника як працівника, а за договором довірчого управління майном власник передає керівнику на певний строк майно для управління в інтересах власника.

Таким чином, основна відмінність в правовому регулюванні трудових відносин керівників підприємств, що засновані на будь-якій формі власності, обумовлена поєднанням двох видів трудової діяльності керівника: а) управління організацією виробництва і спільною працею; б) управління майном ввіреного йому підприємства. І в першу чергу тому, що будь-який інший найманий працівник, що також здійснює трудову діяльність на підставі трудового договору, отримує засоби виробництва роботодавця лише для використання їх в процесі трудової діяльності - створення за їх допомогою нових матеріальних цінностей на підприємстві роботодавця, але ні в якому разі не для використання їх в зовнішньому обігу. Інакше кажучи, цей напрямок діяльності керівника лежить за межами виробничого та трудового процесів підприємства.

Якщо наділення керівника підприємства владними повноваженнями і відмінною від роботодавця, що найняв його, самостійною трудовою правосуб'єктністю викликано необхідністю організації виробничого і трудового процесів, то необхідність для підприємства як господарюючого суб'єкта бути учасником майнового обігу  викликає потребу виступати в якості суб'єкту майнових (цивільно-правових) відносин самого власника (засновника) господарюючого суб'єкта чи найнятого ним з цією метою управляючого (керівника). Зрозуміло, чому світова практика створення підприємств, що засновані на спільній праці, пішла шляхом об'єднання цих двох функцій (і функції організатора виробництва, і спільної праці, і управляючого майном цього ж господарюючого суб'єкта). Причина очевидна, бо важко уявити, що хто-небудь зовні підприємства може краще знати рівень виробництва та обслуговуючого персоналу цього підприємства, потреби в оновленні засобів виробництва і технологій, оптимальні розміри якісної продукції для її стабільної реалізації і т.п. , тобто все те, що дозволяє при управлінні майном підприємства найбільш ефективно його використовувати, ніж організатор виробництва і спільної праці. При тому зрозуміло: ці функції можна розділити, але практика показала, що виконання їх однією особою найбільш прийнятний варіант управління підприємством як господарюючим суб'єктом.

Виходячи з того, що розпорядчо-дисциплінарна влада керівника підприємства має три аспекти: це влада нормативна, влада розпорядча і влада дисциплінарна, - правовий статус як концентроване вираження можливих, санкціонованих дій керівника підприємства має наступні особливості:

• керівник наділяється правом самостійно чи за узгодженням з виборним профспілковим органом встановлювати локальні норми права, що регламентують відносини між адміністративним апаратом і працівниками даного підприємства при виконанні ними трудових обов'язків, тобто правом на нормотворчість у межах своєї компетенції організатора виробництва, заснованого на спільній праці  і в межах підприємства, яким він керує;
• керівнику надано цілий комплекс матеріальних і процесуальних повноважень щодо організації і управління спільною працею працівників. Іншими словами, він має право затверджувати штати, видавати накази та розпорядження, давати вказівки, що є обов'язковими для виконання всіма працівниками підприємства;
• керівник підприємства має певну сукупність заохочувальних і дисциплінарних повноважень щодо забезпечення дисципліни праці і правил внутрішнього трудового розпорядку на ввіреному йому підприємстві. Він вправі застосовувати заходи заохочення та заходи дисциплінарного впливу до працівників, а також притягати їх до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству.

Реалізація вказаних прав керівника підприємства по відношенню до працівників  є ні чим іншим, як виконанням обов'язку працівника перед роботодавцем.  Крім цих обов'язків, до змісту трудової функції керівника входять й інші, наприклад, обов'язок створювати безпечні умови праці, дотримуватися законодавства про працю та інші, що одночасно є і обов'язками перед державою і соціальними партнерами. В цілому всі ці права та обов'язки керівника господарюючого суб'єкта складають особливість правової регламентації лише одного різновиду трудової діяльності керівника підприємства, а саме: організації виробничого процесу і управління процесом праці.

Здійснення керівником підприємства іншого різновиду своєї трудової діяльності, що складає зміст його трудової функції, - управління майном господарюючого суб'єкта, - регламентується якісно іншою сукупністю прав і обов'язків, що визначають міру поведінки керівника в економічному обігу, тобто в майнових відносинах, що виникають внаслідок господарської діяльності підприємства, і які лежать поза виробничим і трудовим процесом даного підприємства.

 Саме це робить необхідним розширення юридичного змісту трудового правовідношення, яке опосередковує відносини керівника підприємства з власником. Ось чому повноваження керівника господарюючого суб'єкту і  щодо управління виробництвом та процесом праці, і щодо управління майном підприємства необхідно закріплювати в статуті чи положенні кожного конкретного підприємства, визначаючи тим самим специфічний зміст трудової функції керівника господарюючого суб'єкта. Це є, хай і непрямим, підтвердженням трудової природи відносин щодо управління майном господарюючого суб'єкта.

Підсумовуючи вищенаведене, зазначимо: