Зростання неплатоспроможності  суб'єктів підприємницької діяльності у період 1992 - 2001 років було зумовлено багатьма факторами, головні серед яких монополізація у основних секторах економіки, розширення та диференціація податкового тиску, девальвація національної валюти, неефективна приватизація, неготовність суспільства  до ринкових змін тощо.

         Громіздкі органи  ліквідації (спочатку ліквідаційні комісії у складі представників кредиторів, банків, фінансових органів, Фонду державного майна,  а потім ліквідаційні комісії та ліквідатори) не могли забезпечити процес відновлення платоспроможності або ефективну ліквідацію через покладення на зазначених суб'єктів невластивих функцій, відсутність у їх працівників спеціальних знань у сфері управління.

           Розвиток в Україні норм, що регулюють працю та інші безпосередньо пов'язані з нею відносини, у випадку неплатоспроможності (банкрутства) роботодавця, неминуче приводить до виникнення проблем їх застосування.  Було б неправильно розглядати проблему банкрутства в підприємницькій діяльності тільки в межах цивільного права, оскільки діяльність господарюючих суб'єктів охоплює комплекс відносин, в тому числі і тих, що регулюються трудовим законодавством.  Процедури неплатоспроможності, що проводяться в організаціях, відбиваються на трудовому колективі в цілому та на окремих працівниках. Як і будь-яке  значне суспільне явище, банкрутство має глибокий соціально-економічний сенс. Від того, на скільки продуманим, системним, соціально спрямованим будуть норми законодавства в галузі регулювання праці в процесі неплатоспроможності, залежить загальний рівень гарантій трудових прав, передбачених Конституцією України.

         Значення процедури банкрутства для регулювання трудових відносин важко переоцінити. Під впливом неплатоспроможності  не тільки відбувається деяка трансформація  існуючих трудових  та інших відносин, що пов'язані з ними, але і виникають нові, неспецифічні для трудового права відносини (наприклад, між арбітражним керуючим і працівником).

Відсторонення органів управління боржника від своїх обов'язків при проведенні          процедур банкрутства не є підставою для зміни його (боржника) статусу. Більш того, відсутність органів управління може привести до практичної нездатності боржника виконувати покладені на нього функції (в тому числі і роботодавця), у зв'язку з чим і виникає необхідність законодавчого введення в таких випадках спеціального суб'єкта управління - арбітражного керуючого. Крім того, при здійсненні процедур банкрутства негативних наслідків зазнають і працівники боржника - здебільшого проводяться скорочення штату чи навіть звільнення працюючих.  Тому поява  арбітражного керуючого пояснюється необхідністю соціального захисту більш слабкої сторони трудових відносин - працівників.

Все зазначене  викликало появу особливого суб'єкта правовідносин - арбітражного керуючого, у зв'язку з чим і було внесено зміни та доповнення до законодавства про банкрутство. Відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 р. (з подальшими змінами та доповненнями)[225] арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду.

Правовий статус арбітражного керуючого, коло завдань, які на нього покладаються, та його повноважень зумовлюються як економічними, так і соціальними складовими. Перш за все, арбітражний керуючий є однією з головних постатей у процедурі відновлення платоспроможності боржника, де він виступає у якості розпорядника майна, керуючого санацією та ліквідатора. Його діяльність регулюється не тільки нормами цивільного права, оскільки функціювання господарюючих суб'єктів охоплює широкий комплекс відносин, в тому числі і тих, що регулюються законодавством про працю. Особливого сенсу ця теза набуває в умовах нестабільної діяльності підприємств-роботодавців. Реструктуризація підприємств має глибокий соціально-економічний сенс, і від того, наскільки продуманим, системним, соціально спрямованим буде її правове регулювання, залежить рівень гарантій соціально-трудових прав значної кількості працівників.

Дослідження даної проблеми спирається на наукові наробки М.Г. Александрова, Л.Я. Гінцбурга, Р.З. Лівшиця, О.І. Процевського, О.Д. Зайкіна, присвячені загальній характеристиці суб'єктів трудового права та трудових правовідносин. Серед фахівців, які безпосереднє займаються аналізом правового регулювання відносин неплатоспроможного роботодавця, можна відзначити О.М. Акопова, Л.В. Гершанок, Б.М. Полякова, але їх наукові інтереси мають цивільно-правову спрямованість. Регламентація трудоправових аспектів діяльності арбітражних керуючих здебільшого знаходиться поза увагою дослідників і тому не знайшла належного відображення в науковій літературі.

Серед науковців немає єдиної думки щодо природи процедури призначення арбітражного керуючого. Одні зазначають, що порядок його призначення судом - це відносини влади та підпорядкування, більш характерні для адміністративного, ніж трудового права. До того ж, у трудовому праві передбачена можливість виникнення трудового правовідношення саме на підставі призначення на посаду у випадках, передбачених законом. Стосовно даної ситуації сукупністю юридичних фактів, необхідних для виникнення правовідношення, Л.В. Гершанок визнає заяву арбітражного керуючого про реєстрацію в арбітражному суді, що веде до реєстрації, а також ухвалу про призначення на відповідну посаду[226].       На думку інших вчених, із факту призначення  арбітражним керуючим виникають цивільні відносини.[227]

Не можна без застережень поділити висновки науковців, які відносять його тільки до суб'єктів цивільного права (комісіонера)[228], або трудового права[229]. У визначенні правового статусу арбітражного керуючого слід виходити з того, що він є суб'єктом різноманітних відносин,  які мають різну галузеву належність, основними серед яких є цивільно-правові та трудоправові.

У процедурі банкрутства наявне поступове розширення прав і обов'язків арбітражного керуючого від стадії розпорядження майном до ліквідації боржника. На стадії розпорядження майном підприємства-боржника арбітражний керуючий поряд з органом управління виконує тотожні функції, а на стадіях санації та ліквідації практично одноособово здійснює управління підприємством. Незмінним залишається лише те, що на всіх стадіях арбітражний керуючий, як приватний підприємець, має право на отримання винагороди (ст.27 Закону). 

В юридичній літературі висловлювалися різні позиції з приводу того, чи стає арбітражний керуючий органом організації, якою він управляє.  На думку окремих цивілістів, якщо таким органом стає приватний підприємець, юридична особа втрачає свою сутність[230]. Із цим треба погодитись, але враховуючи, що статус арбітражного керуючого при здійсненні процедур санації та ліквідації боржника багато в чому співпадає зі статусом керівника організації. Даний висновок базується на аналізі  ч.4 ст. 17 та ч.1 ст.25 Закону, згідно яким на арбітражного керуючого покладаються обов'язки керівника боржника. Відповідно до ч.1 ст.91 Цивільного Кодексу України юридична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Той факт, що боржник отримує права та обов'язки, а також здійснює ряд повноважень через арбітражного керуючого, дає підстави визнати у нього ознаки одноособового органу юридичної особи. Статус такого органу виникає у арбітражного керуючого після покладення на нього повноважень керівника підприємства.

Визнання арбітражного керуючого органом юридичної особи узгоджуються з положеннями трудового права, згідно яким права та обов'язки роботодавця у трудових відношеннях здійснюються ним самим та (або) органами управління організації.  Бо, як зазначав М.Г. Александров, юридичні особи здійснюють свою "роботодавчу" правоздатність, як і цивільну правоздатність, через своїх представників[231], скільки їх воля, що є вихідною точкою права, не може формуватися самостійно, без участі конкретних людей[232]. Проведення процедур банкрутства в першу чергу впливає саме на статус даних представників, що формують та визначають волю роботодавця. У зв'язку з цим при процедурах банкрутства повноваження роботодавця повинні здійснюватися арбітражним керуючим .

Особливості арбітражного керуючого як суб'єкта трудових правовідносин полягають у спеціальному порядку його призначення; в спеціальних вимогах, що ставляться до осіб, які можуть виконувати функції арбітражного керуючого; у підставах та порядку припинення його повноважень; у можливості здійснення ним діяльності водночас із діяльністю керівника підприємства-боржника.

Арбітражний керуючий призначається господарським судом за поданням комітету кредиторів  (ч.8 ст.16 Закону), а на  державних  підприємствах  або  підприємствах, у статутному фонді яких частка державної власності  перевищує  двадцять  п'ять  відсотків, - за  пропозицією державний орган з питань банкрутства (ч.2 ст.2 Закону). Ним може бути особа, яка має вищу юридичну або економічну освіту,  спеціальні знання та у якої відсутня зацікавленість щодо боржника і кредиторів (ст.3-1 Закону); має ліцензію на право займатися відповідною діяльністю (ч.2 ст.3-1 Закону); зареєстрована державним органом із питань банкрутства як арбітражний керуючий,   відомості   про   якого   надаються  в установленому порядку Вищому господарському суду України (ч.2 ст.13 Закону).

Оскільки ця "виключно складна роль вимагає  багатосторонньої підготовки у сфері не тільки спеціальної освіти, але і управління, економіки, психології…"[233], вказані вимоги до арбітражних керуючих  ставляться і в інших країнах. Так, за Законом Франції "Про конкурсних управляючих, ліквідаторів і експертів по визначенню стану підприємств" від 25 січня 1985 р. конкурсним керуючим може бути лише особа, яка надала гарантії високих моральних якостей, успішно склала іспити на придатність до виконання функцій конкурсного керуючого і внесена до списку, що складається спеціальною комісією.[234]  В Англії лише третина претендентів складають іспити та отримують кваліфікацію для роботи антикризовим (арбітражним) керуючим[235].