Забезпечення в країні належного громадського порядку, який відповідає вимогам сучасного періоду, є однією з функцій держави, в здійсненні якої важлива роль відводиться органам внутрішніх справ, для яких у відповідності з їх правовим положенням забезпечення громадського порядку в країні є одним з основних завдань [7].

Тому необхідно, на наш погляд, продовжити дослідження сутності та змісту громадського порядку.

В існуючій юридичній літературі до теперішнього часу ще не склалась єдина думка стосовно питання поняття "громадський порядок". Одні автори ототожнюють його з поняттям правопорядку чи порядком суспільних відносин [105. - с.7; 121. - с.40-44; 171. - с.8-12], інші розуміють під громадським порядком певну поведінку людей в громадських місцях [160. - с.7], треті пов'язують це поняття з громадськими відносинами, які забезпечують створення нормальних умов для діяльності громадян, підприємств, установ, організацій [84; 210; 237].

Звернення до норм конституційного законодавства не дозволяє зробити певного висновку про те, що необхідно розуміти під громадським порядком і на кому лежить обов'язок по охороні та забезпеченню громадського порядку.

Глава ХІІ Особливої частини Кримінального кодексу України об'єднує склади злочинів, родовим об'єктом яких, як вказано в самому кодексі, є громадський порядок та суспільна моральність. Коло цих злочинів досить широке: групове порушення громадського порядку; масові заворушення; заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку; хуліганство;  наруга над могилою; нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури; жорстоке поводження з тваринами; ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості; ввезення, виготовлення, збування і розповсюдження порнографічних предметів; створення або утримання місць розпусти і звідництво; проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією; втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Таким чином, зі змісту Глави ХІІ Особливої частини Кримінального кодексу України випливає, що інші злочини, як, наприклад, злочини проти основ національної безпеки України, злочини проти власності, злочини проти життя та здоров'я особи, а також злочини проти громадської безпеки, не посягають на громадський порядок, тому що він не буде об'єктом цих злочинів.

Як бачимо, чинний Кримінальний кодекс України на відміну від Кримінального кодексу 1960 року, який мав чинність до 1 вересня 2001 року, розмежовує посягання на громадський порядок та громадську безпеку, що є прикладом поглиблення наукового змісту дослідження про сутність громадського порядку та громадської безпеки.

Вивчення адміністративного законодавства показує, що Кодекс України про адміністративні правопорушення у Главі 14 Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку об'єднує склади правопорушень, об'єктом посягань яких є громадський порядок, а  також громадська безпека: дрібне хуліганство; поширення неправдивих чуток; стрільба з вогнестрільної зброї в населених пунктах і в невідведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку; виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення; придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього виробництва; розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п'яному вигляді; розпивання спиртних напоїв на виробництві; доведення неповнолітнього до стану сп'яніння; азартні ігри, гадання в громадських місцях; заняття проституцією; порушення громадського порядку, що виявилось у приставанні до іноземних громадян з метою придбання речей; порушення тиші в громадських місцях; завідомо неправдивий виклик спеціальних служб; невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей.

Порівняння кримінального законодавства та адміністративного законодавства в сфері посягання на громадський порядок проведене за принципом аналогії дає змогу стверджувати, що в поняття громадського порядку законодавець вкладає різний зміст. Як вже зазначалося вище, в науковій літературі також існують різні думки щодо поняття громадського порядку.

Слід зважити і на те, що в теорії права існує більш вузьке поняття громадського порядку як визначеної частини суспільних відносин, які складаються в сфері суспільно-політичного життя та побуту. Проте, його зміст в достатній мірі не визначений та викликає різні точки зору на його тлумачення.

В той же час, визначення поняття "громадський порядок" має не тільки теоретичне, але й суттєве практичне значення.

По-перше, адекватне визначення поняття громадського порядку, його місця та значення в державному будівництві необхідно для вирішення ряду проблем правового регулювання суспільних відносин.

По-друге, це вимагається для вирішення питання про ступінь суспільної небезпеки посягання на громадський порядок та їх правової кваліфікації. Так, наприклад, в одних випадках за дії, що порушують громадський порядок, законом передбачена кримінальна відповідальність, а в інших - адміністративна. У ряді ж випадків за порушення громадського порядку вживаються заходи громадського впливу - обговорення в колективах і т. п.

І, по-третє, єдине і загальновизнане визначення поняття громадського порядку має важливе значення при вирішенні питань про розподіл компетенції державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських організацій в сфері охорони громадського порядку.

Базуючись на діючому законодавстві, а також, відштовхуючись від спрямованості правоохоронної діяльності державних органів, вважаємо за доцільне узагальнити поняття "громадський порядок" та визначити систему його понять.

Існування громадського порядку в широкому розумінні як всієї сукупності суспільних відносин, що склалися в нашій незалежній державі, напевно, не викликає особливих заперечень. Тому, деякі представники юридичної науки, з тим, щоб виключити цю складну несталу термінологію, пропонують громадський порядок в широкому розумінні називати державним порядком, маючи на увазі державний та суспільний устрій, який склався, що вбачається цілком закономірним.

Існуюче в літературі визначення громадського порядку у вузькому або спеціальному розумінні, очевидно, потребує більш детального вивчення та удосконалення.

Також для виявлення сутності громадського порядку необхідно враховувати умови соціального життя та особливості досліджуваного явища. Під цим кутом зору до громадського порядку у вузькому розумінні відносять суспільні відносини, що складаються, головним чином в громадських місцях, а також деякі суспільні відносини, що складаються поза громадськими місцями (наприклад надмірний гамір чи бійка у приватній квартирі, що заважає мешканцям інших квартир будинку).

Виходячи з вищевикладеного, під громадським порядком розуміють урегульовану правовими та іншими соціальними нормами певну частину суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності у відповідних регіонах, забезпечують недоторканність життя, здоров'я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян. Таке визначення громадського порядку не суперечить сутності загально визнаного поняття, що укоренилося ще в сімдесяті роки двадцятого століття [214].

При більш детальному вивченні громадський порядок можна розглядати, на наш погляд, як результат неухильного та ретельного виконання кожної зі сторін своїх обов'язків, які склалися під впливом правових та інших соціальних норм і виникаючих в результаті цього суспільних відносин, які за своїм змістом забезпечують недоторканність життя, здоров'я та гідності громадян, власності, умов нормальної діяльності установ, підприємств, посадових осіб і громадян. Невиконання однією зі сторін з яких-небудь причин, зумовлених суспільними відносинами обов'язків, порушує відносини, що склалися та робить неможливим реалізацію іншою стороною свого права, що й тягне порушення тією чи іншою мірою режиму, що склався, тобто громадського порядку, якщо це стосується відносин, які складають його суть.

Слід звернути увагу й на те, що невиконання сторонами обов'язків, що випливають із відносин, які склалися, і неможливість по цій причині реалізації відповідних прав може відбуватися з різних підстав як морального, психологічного, так і правового, економічного, організаційного характеру. Це призводить до важливого висновку про те, що реальний прояв суспільних відносин залежить не тільки від умов і обставин, що створюються самими суб'єктами відносин, але від тих, які знаходяться за межами волі учасників відносин. У зв'язку з цим слід визнати, що громадський порядок включає не тільки певні системи суспільних відносин, але й супутні їм сприятливі умови та обставини, що забезпечують їх безперешкодний прояв.

На перший погляд може здатися, що кожне правопорушення, незалежно від того в якій сфері воно скоєне, посягає на громадський порядок. Певною мірою це саме так, проте синтез елементів поняття громадського порядку дозволяє чітко розмежовувати межі посягання на громадський порядок.

Поняття громадського порядку являє собою категорію, яка головним чином складається з трьох основних елементів:

• зміст громадського порядку;
• засоби його регулювання;
• цілі встановлення громадського порядку.

В літературі наголошується на тому, що зміст громадського порядку складається з певної частини суспільних відносин, що утворилися в суспільстві, а також супутніх їх прояву умов та обставин. Необхідність чіткого визначення громадського порядку вимагає точного обмеження цієї сукупності суспільних відносин від усіх інших, що склалися в суспільстві. Це становить найбільш складну проблему. Справа в тому, що і до теперішнього часу в правовій літературі не проведено чіткого обмеження суспільних відносин у сфері громадського порядку від інших відносин. На сьогоднішній день загальновизнано, що громадський порядок являє собою складне соціальне явище і його забезпечення вимагає комплексного підходу. Ця задача в нашій країні поставлена в ряд загальнодержавних, у зв'язку з цим повністю закономірним вбачається встановлення змісту громадського порядку шляхом виділення за допомогою правового регулювання певних, утворюючих самостійну цілісність систем суспільних відносин, забезпечення яких покладається на відповідних суб'єктів управління. Тому, базуючись на діючому законодавстві та практиці діяльності правоохоронних органів, можна зробити висновок, що зміст громадського порядку складають наступні системи суспільних відносин: