Регулювання трудових відносин в Україні між працівниками та роботодавцями - фізичними особами здійснюється відповідно до загальних правил, передбачених чинним законодавством України про працю. З метою забезпечення інтересів найманих працівників, недопущення порушення їх соціально-трудових прав законодавчо запроваджено обов'язкову письмову форму трудового договору та запропоновано її зразок, а також запроваджено обов'язкову реєстрацію трудових договорів державною службою зайнятості. Але, враховуючи, що детальна регламентація порядку оформлення трудових відносин між фізичними особами здійснюється підзаконним нормативним актом, бажано під час прийняття нового Трудового кодексу України включити до нього окрему главу, яка б враховувала специфіку трудових відносин між фізичними особами. Це значно підвищить рівень правових гарантій як працівника, так і роботодавця.

Деякі з країн СНД, прийнявши нові кодифіковані акти про працю, не передбачили специфіки трудових відносин за участю роботодавців - фізичних осіб. Це характерно для нового Трудового кодексу Республіки Узбекистан,  де визначено лише у ст. 15, що роботодавцями можуть бути особи, які досягли 18 років у випадках, передбачених законодавством [191][194]. Аналогічно врегульовано питання застосування праці фізичними особами у Азербайджанській республіці [190][195].

Заслуговує схвалення і підтримки досвід Російської Федерації. Трудовий кодекс РФ містить главу 48 "Особливості регулювання праці працівників, які працюють у роботодавців - фізичних осіб", яка, враховуючи специфічний суб'єктний склад трудового правовідношення, визначає особливості його регулювання. До них належать: наявність додаткових обов'язків роботодавця - укласти договір у письмовій формі і зареєструвати його у відповідному органі місцевого самоврядування; виключно договірний характер встановлення режиму робочого часу; менш тривалий термін попередження про зміну істотних умов праці (з 2-х місяців до 14 днів); можливість самостійно у трудовому договорі встановлювати підстави для його припинення, порядок та розміри вихідної допомоги; заборона вести роботодавцями трудові книжки на найманих працівників (ст. 303 - 309 ТК РФ) [192][196].   

У новому Трудовому кодексі України необхідно закріпити можливість укладення колективних договорів у випадку застосування фізичною особою праці значної кількості найманих працівників. Мова йде про ті випадки, коли внаслідок значної кількості працюючих відбувається формування трудового колективу із власними колективними правами. Колективні права формуються по мірі становлення інтересів тієї чи іншої спільноти чи колективу. О.І. Процевський виділяє такі їх особливості. По-перше, в них втілений "людський вимір", хоча колективні права не є сукупністю індивідуальних прав осіб, які складають колектив; по-друге, вони можуть здійснюватися не окремою людиною, а колективом, спільнотою [165, с.81][197]. Вважаємо, що мінімальною межею для реалізації такого права  п'ять найманих працівників. При цьому не має значення, використовується праця таких осіб у процесі виробництва чи для обслуговування особистих побутових потреб. У зв'язку з цим пропонуємо викласти ч. 1 ст. 2 Закону України "Про колективні договори і угоди" у такій редакції: "Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від виду та організаційної форми, які використовують найману працю і мають право юридичної особи, а також у роботодавця - фізичної особи за умови найняття ним не менше п'яти працівників". Аналогічну норму слід включити до Господарського кодексу України, КЗпП України, а також врахувати у новому Трудовому кодексі України.