• забезпечення прав громадян на інформацію згідно з Конституцією України;
• створення і підтримка необхідного для стійкого розвитку суспільства рівня інформаційного потенціалу;
• підвищення узгодженості рішень, які прийняті центральними органами державної влади, обласними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;
• підвищення рівня правосвідомості громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових і нормативних документів, що визначають їх права, обов'язки й можливості;
• надання можливості контролю з боку громадян і громадських організацій за діяльністю центральних і місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
• підвищення ділової і суспільної активності громадян шляхом надання рівної з державними структурами можливості користуватися відкритою науково-технічною, соціально-економічною, суспільно-політичною, правовою інформацією, а також інформаційними фондами сфер освіти, культури тощо;
• інтеграція зі світовим інформаційним простором.

Удосконалювання об'єкта державного управління НІС, а саме єдиного інформаційного простору України можливе за умови, якщо він стане відкритим для суспільства, що в свою чергу надасть можливість реалізувати узгоджені інтереси громадян, суспільства та держави на комплексній і системній основі. Такий простір може бути сформований на основі відповідної державної інформаційної політики, що забезпечить поступове прямування країни до побудови інформаційного суспільства. Цей рух повинен спиратися на новітні інформаційні, комп'ютерні, телекомунікаційні технології, які впливають на  бурхливий розвиток відкритих інформаційних мереж, насамперед Internet, що дає принципово нові можливості міжнародного інформаційного обміну і на його основі трансформації різноманітних видів людської діяльності. Перспективні інформаційні, комп'ютерні і телекомунікаційні технології багаторазово посилюють роль ЗМI в соціально-політичному і культурному житті людей. Всі цивілізовані держави розглядають формування інформаційного простору як основу свого соціально-економічного, політичного і культурного розвитку і проводять цілеспрямовану державну інформаційну політику. У розвитку інформаційного простору особливе значення набуває геополітичний чинник. Як суб'єкт геополітики Україна могла б стати природним мостом між Європою і Росією, яка, в свою чергу, пов'язана з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Для цього необхідно, насамперед, розвивати інформаційну інфраструктуру на всім Євроазіатському просторі, що дозволить Україні стати ключовою ланкою світового інформаційного простору.

Формування і розвиток єдиного інформаційного простору України і, зокрема, відповідних державних інформаційних ресурсів – проблема міжгалузева і міжрегіональна. Вона потребує вирішення складних організаційних і техніко-технологічних питань, значних витрат і не може бути вирішена одномиттєво. При цьому необхідне комплексне врахування соціально-економічних, правових і політичних аспектів інформатизації суспільства, всебічне використання організаційного, технологічного, технічного і нормотворчого досвіду, що отриманий при розвитку інформаційних просторів провідних країн світу.

Для вирішення проблеми формування і розвитку єдиного інформаційного простору необхідно розробити такі економіко-правові засади:

• законодавчі та інші нормативні акти, що визначають права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо формування та використання інформаційних ресурсів, засобів їх обробки і доставки;
• економічні регулятори, які забезпечували б стимулювання активного формування і використання інформаційних ресурсів.

Удосконалювання об'єкта державного управління НІС передбачає, в першу чергу, забезпечення оперативного доступу до наявних інформаційних ресурсів і проведення роботи щодо їх включення в єдиний інформаційний простір. Інформаційні ресурси, що знову сформовані та включаються в єдиний інформаційний простір, повинні бути на законній підставі доступні органам державної влади, суб'єктам господарювання і громадянам. В умовах, коли більшість регіонів України недостатньо оснащені сучасними засобами інформатизації, було б доцільно організувати систему депозитаріїв державних інформаційних ресурсів.

Сучасні інформаційні процеси, що відбуваються в Європі, узагальнені загальносистемною концепцією "Європейський інформаційний простір" (ЄІП) [187]. Основними компонентами ЄІП є різноманітні автоматизовані бази даних (АБД), їх єдина загальноєвропейська мова – спеціалізоване лінгвістичне забезпечення, а також територіально розподілені комп'ютеризовані інформаційні центри, що пов'язані між собою мережами телекомунікацій. Безумовно, невід'ємною складовою частиною до ЄІП входить і Україна, незважаючи на її помітну відсталість в галузі інформатики у порівнянні із розвинутими країнами Західної Європи. Іншими словами, саме на основі найменш політизованої "технологічної" галузі, що розглядається, тобто Європейського інформаційного простору полегшується вирішення складної актуальної міжнародної проблеми загальноєвропейської інтеграції. При цьому виникає реальна перспектива створення джерела багатополярного світу в Європі на противагу монополярній концепції США, що панує. У багатополярному світі діючою "противагою" таких геополітичних факторів можуть бути реальні системи ЄІП (наприклад, "Європейська інформаційна мережа з міжнародних відносин та регіональних досліджень" (EINI-RAS), "Міжнародна мережа з проблем безпеки" (ISN) [187, c. 19-33]. На нашу думку, Україні також слід брати активну участь в цих мережах. Безумовно, розвиток інформатики, що прогнозується, потребує значних капітальних вкладень, які перевищують можливості інвестицій з боку окремих держав. Тому буде зростати роль міжнародних державних інформаційних проектів та спільних комерційних підприємств. За своїм потенціалом інформатика у головних європейських країнах буде із випередженням входити до галузей економіки, що лідирують. Такий розвиток інформатики забезпечить інтенсивне зростання ВНП не тільки в країнах Західної, але і Східної Європи. Слід зазначити, що, безумовно, у даній галузі Україна ще дуже відстає від країн Західної Європи. Захист європейської ідентичності, без якої неможливо існування Європи як самостійного полюсу притягання у світі ХХІ ст., припускає як неодмінну передумову збереження і подальшого розвитку особливого, європейського внеску в загальносвітову культуру, зокрема створення ЄІП. Змістовною інформаційною основою ЄІП будуть розвинуті АБД із використанням сучасних технічних засобів на європейському континенті.

Безумовно, що весь позитивний досвід розвинутих інформаційних країн   варто аналізувати та адаптувати до умов України. В Україні розвиваються окремі складові єдиного інформаційного простору. Роботи ведуться в рамках як національних, так і регіональних програм. Верховна Рада України прийняла у лютому 1998 р. Закон України "Про Національну програму інформатизації". У ст. 2 цього Закону підкреслюється: "...Національна програма інформатизації визначає стратегію вирішення проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності в сферах загальнодержавного значення" [87]. Для координації зусиль всіх органів державної влади під час вирішення проблеми удосконалювання єдиного інформаційного простору України як об'єкта державного управління НІС необхідно розробити комплекс організаційних заходів, що повинні передбачати, в тому числі установлення порядку визначення головних показників і етапів формування й розвитку єдиного інформаційного простору, черговість розробки законодавчих актів і нормативних документів, у тому числі стандартів, що визначають функції і права взаємодії суб'єктів цього простору, котрі стимулюють фізичних та юридичних осіб на активне формування і використання інформаційних ресурсів. Для вирішення цих питань Кабінетом Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України "Про Державний бюджет України" на наступний рік подається на розгляд Верховної Ради України:

• доповідь про стан інформатизації України;
• завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки;
• програма завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік із визначенням джерел фінансування.

Перераховані документи розробляються Державним комітетом зв'язку та інформатизації України і погоджуються з Міністерством фінансів, Міністерством економіки і Міністерством юстиції України, що відповідає ст. 9 Закону України "Про Національну програму інформатизації" [87]. Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. прийнято акт "Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1999-2001 роки" [105]. З цього приводу слід передбачити комплекс заходів щодо здійснення пропаганди цілей, завдань і можливостей єдиного інформаційного простору, навчання громадян основам інформаційної грамоти. Це активізує, на наш погляд, звернення громадян і суспільства в цілому до інформаційних ресурсів, прискорить розвиток інформаційної інфраструктури країни, впорядкує ринок інформаційних ресурсів, технологій і послуг. Цей комплекс заходів повинен передбачати сполучення інформаційних просторів регіональних центрів з інформаційними системами центральних органів державної влади і бути основою формування інформаційної взаємодії країн СНД.

Ситуація перехідного періоду суттєво змінює вихідні позиції у політиці в інформаційній сфері. Суть державної політики має зводитися до встановлення єдиних для усіх учасників процесу інформатизації "правил гри", тобто встановлення жорсткого, заснованого на дотриманні вимог чинного законодавства регламенту інформаційної взаємодії, надання їм гарантій підтримки діяльності, яка проводиться в інтересах суспільства і його громадян. Відповідно до цього повинна "запрацювати" стандартна формула "утримань" і "противаг", дотримання балансу інтересів держави, комерційних структур, громадян і громадських інститутів у сфері виробництва, поширення і використання інформації. На перехідному етапі до інформаційного суспільства все більшого значення набувають питання оцінки нової ролі держави і уточнення її функцій як регулятора економічної системи. Технологічна відсталість галузей, що забезпечують інформатизацію, нерозвиненість систем баз та банків даних і телекомунікаційних мереж не дозволяють регулювати процеси інформатизації на приватному рівні. Однак інтереси комерційних структур часто суперечать інтересам суспільства, що робить відновлення державного регулювання у інформаційній сфері майже неминучим. Питання полягає у тому, які механізми регулювання є найбільш продуктивнішим? Це означає, що стрижень державної інформаційної політики за прогнозами, які включають економічні, організаційні та правові компоненти.