Основним нормативно - правовим актом, який визначає права і обов'язки членів таких кооперативів виступає Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію". Як відмічає ряд науковців, він є комплексним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань" [160, c. 25; 170, c. 54]. У зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України та Закону України "Про кооперацію" в науковій літературі було поставлено "питання про доцільність існування в системі нормативних актів, які регулюють діяльність кооперативів, Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" [79, с. 152] з посиланням на ту обставину, що в Законі України "Про кооперацію" не виділено такого виду кооперативів як сільськогосподарські. На наш погляд, з цією думкою не можна погодитись. Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" не тільки має право на існування, а повинен бути значно розширений, доповнений та у більшій мірі враховувати особливості правового становища сільськогосподарських кооперативів, чітко розмежовуючи сільськогосподарські обслуговуючі і виробничі кооперативи. Хоч, безперечно, зазначений Закон повинен бути приведений у відповідність із нормами Закону України "Про кооперацію" і, як слушно зазначає І.М. Кучеренко, "права членів сільськогосподарських кооперативів не повинні бути більш обмеженими, ніж права членів виробничих кооперативів" [79, с. 158]. Крім того, Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" не досить чітко та змістовно розкриває ті питання, які безпосередньо стосуються врегулювання відносин щодо створення таких кооперативів, особливостей членства в них, закріплення основних прав та обов'язків членів, компетенції органів управління та їх відповідальності.

У літературі існує думка, що в ньому одним з перших має бути розділ "Права громадян України на створення сільськогосподарських кооперативів", в якому б розкривався зміст добровільного права громадян України на організацію різних форм сільськогосподарських кооперативів; правові умови їх заснування; порядок створення, роль земельних паїв та вступних внесків для організації кооперативів; засновницькі документи; правові умови набуття членства [159, с. 149]. Не заперечуючи проти висунутої пропозиції, треба зауважити, що закон не потребує введення додаткового розділу, а зазначені зауваження необхідно врахувати у Розділі ІІ "Створення кооперативу і порядок його реєстрації". Крім того, цей розділ може бути доповнений статтями, в яких необхідно визначити: вимоги до засновників цих кооперативів, порядок проведення установчих зборів, порядок здійснення вступних та пайових внесків, врахувати особливості створення кооперативів у процесі реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств. Також, слід зазначити, що регулюючи відносини членства в сільськогосподарських кооперативах, Закон регламентує діяльність не тільки сільськогосподарських виробничих кооперативів, а й обслуговуючих, при цьому часто змішуючи норми, які стосуються членських відносин в обох вказаних вище формах. Тому, доцільно погодитись з тими, науковцями, які пропонують чітко розмежовувати норми, що визначають умови та порядок прийому в члени цих кооперативів [46, c. 155]. Крім того, необхідно розмежувати правомочності членів  різних видів кооперативів, адже, по-перше, треба врахувати, що членами обслуговуючих кооперативів можуть бути як фізичні, так і юридичні особи; по-друге, є різною мета об'єднання в такі кооперативи; по-третє, члени виробничого кооперативу є його працівниками, тому кооператив зобов'язаний забезпечувати їх трудові та соціальні права.

Як вже зазначалось у І розділі дисертаційного дослідження, питання асоційованого членства в Законі також практично не врегульовані. Так, з його тексту не зрозуміло, чи може бути асоційованим членом виробничого кооперативу юридична особа; чи є обов'язковим переоформлення членства на асоціоване у випадках припинення трудової участі. Залишились поза увагою законодавця питання, пов'язані з порядком внесення земельної діянки до пайового фонду кооперативу, правовий режим такої ділянки, а також порядок внесення майнового паю. Крім того, не передбачено яким саме документом повинно посвідчуватись право члена на витребування належного йому при виході (виключенні) з кооперативу майнового паю. 

Доцільно погодитись з науковцями, які зазначають, що центральним у Законі має бути розділ "Права членів сільськогосподарського кооперативу" з чітко визначеними підрозділами: 1) загальні права; 2) права членів сільськогосподарських виробничих кооперативів; 3) права членів сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів [159, c. 149]. Що стосується прав та обов'язків членів сільськогосподарських виробничих кооперативів, то до перерахованих у Законі необхідно включити і трудові права та обов'язки, а також встановити порядок їх правового регулювання. Необхідно передбачити підтримку членів кооперативу, щодо організації професійної підготовки, перепідготовки та підвищення виробничої кваліфікації та набутті спеціальності тощо. Важливим є включення до Закону статті, яка б встановлювала обов'язок кооперативу щодо культурно-побутового обслуговування своїх членів, надання їм допомоги, зокрема, при будівництві житлового будинку, забезпеченні паливом, обслуговуванні присадибної ділянки, та задоволенні інших потреб. На нажаль, згідно чинному законодавству, зазначені відносини регулюються локальними нормативно-правовими актами кооперативів, що призводить до практичного ігнорування кооперативами основної мети для якої вони власно і створюються. Питання визначення компетенції загальних зборів, правління та інших органів управління та контролю в кооперативі, також не розкриті на достатньому рівні. У законі не передбачено порядку проведення та скликання загальних  зборів. Відсутня норма, яка б закріплювала відповідальність членів правління за неналежне керівництво кооперативом, можливість їх дострокового відкликання .

Таким чином, можна погодитись з висновком професора Н.І. Титової, що попри всі свої позитивні риси, "даний Закон має і принципову правову негативність, яка полягає в явній недооцінці основної ланки сучасних кооперативних відносин - особи селянина, як члена кооперативу і як носія соціальних цінностей" [160, c. 25].

Важливе місце серед нормативно-правових актів щодо регулювання діяльності системи кооперації на селі відіграють укази Президента України. Зокрема, указом Президента України від 19 грудня 2000 року "Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформування економіки України на ринкових засадах" [239] розвиток кооперативного руху визнано одним із важливіших напрямів реалізації структурних змін в економіці України та формування її багатоукладності (п. 1). Нажаль, цим указом передбачена державна підтримка  лише споживчої та кредитної кооперації і нічого не сказано щодо необхідності розвитку виробничих кооперативів на селі.

Серед постанов Кабінету Міністрів України слід виділити Програму розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на 2003-2004 роки [241], адже стимулювання сільськогосподарської кооперації є одним з невідкладних та обов'язкових заходів при поглибленні реформ в аграрному секторі економіки [272, c. 9]. Знову ж таки вона не стосується питань діяльності сільськогосподарських виробничих кооперативів, які практично залишаються поза межами державної підтримки. На нашу думку, Кабінету Міністрів України доцільно розробити і прийняти Програму розвитку сільськогосподарської виробничої кооперації, що має забезпечувати сприятливі умови для діяльності зазначених суб'єктів господарювання.

Особливе місце серед джерел аграрного права мають накази Міністерства аграрної політики України. Вони є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і громадянами (п. 7 Положення про Міністерство аграрної політики України, затвердженого Указом Президента України від 7 червня 2000 року № 772 [240].

З питань сільськогосподарської кооперації міністерством прийнята невелика кількість актів. Так, з метою створення сприятливих умов для розвитку кооперативного сектору економіки, була розроблена Програма становлення і розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів як неприбуткових організацій (254). Заслуговує на позитивну оцінку факт прийняття Примірного статуту сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу [257]. Це свідчить про спробу впорядкувати відносини, які складаються в таких кооперативах. Але основним недоліком цього нормативно-правового акту є практичне дублювання норм Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" без розкриття їх змісту. Зокрема, не зрозуміло, з якого саме моменту особа вважається членом кооперативу. Так, в Примірному статуті лише зазначається, що з моменту прийняття правлінням (головою кооперативу) позитивного рішення та до моменту його підтвердження загальними зборами кооперативу, така особа має ті ж права і обов'язки, що і інші члени кооперативу (п. 5.4); не передбачені порядок та випадки виключення з кооперативу тощо.

Щодо сільськогосподарських виробничих кооперативів, то Міністерство аграрної політики України, незважаючи на те, що одним з його основних завдань є забезпечення сприятливих умов діяльності підприємств агропромислового комплексу всіх форм власності у процесі адаптації їх до ринкових умов (п.п. 18 п. 4 Положення про Міністерство аграрної політики України), прийняло рішення про примусову ліквідацію сільськогосподарських виробничих кооперативів (п. 1 Організаційних заходів щодо поглиблення реформування аграрного сектору економіки в осінньо-зимовий період 2000-2001 років, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 28 вересня 2000 року [255]. Зазначений документ  порушує право громадян на об'єднання в громадські організації (ст. 36 Конституції України), на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституцію України), право сільськогосподарських товаровиробників на вільний вибір форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності (ст. 15 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві"), а також принцип невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання та господарську діяльність суб'єктів підприємництва (ч. 3 ст. 2 Закону України від 18 січня 2001 року "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" [221]. Таким чином, зазначений наказ підлягає скасуванню, у частині, що суперечить чинному законодавству та порушує зазначені права громадян.