У корені з ними не згоден В.В. Вітрянський, який вважає, що спроба пояснити правову природу відносин, пов’язаних з подачею вантажовідправником  заявки і її прийняттям перевізником, через деякі “організаційні передумови” договору  перевезення чи “оперативно-регулюючі функції” заявки, а тим більше з точки зору “зав’язки вантажоперевізного процесу” не мають нічого спільного з визначенням правової природи відповідних відносин. Юридичний аналіз повинен ґрунтуватися на дослідженні аспектів зазначених відносин. З факту подачі вантажовідправником і прийняття перевізником заявки виникає типове двостороннє цивільно-правове зобов’язання консенсуального характеру: перевізник зобов’язаний подати вантажовідправнику під навантаження, а вантажовідправник - використовувати транспортні засоби для перевезення вантажу, зазначеного в заявці, і в термін, установлений заявкою (ст. 791 ЦК РФ). Однак цивільно-правове зобов’язання ніяк не може виникнути ні з “організаційних передумов”, ні з “зав’язки вантажоперевізного процесу”, оскільки таких основ виникнення цивільних прав і обов’язків (при всьому їхньому різноманітті) у цивільному праві немає. Джерелом обов’язків перевізника і вантажовідправника  є їхня угода, що укладається шляхом подачі заявки і її прийняття, що не може бути нічим іншим, як договором [27, с. 253-254].

Російські вчені Н.С. Ковалевська та Г.П. Савічев також вважають, що зобов’язання з надання транспортного засобу ґрунтується на заявці вантажовідправника, прийнятої перевізником, тобто має договірний характер [86, с. 306; 41, с. 31].

Проаналізувавши юридичну природу заявки відповідно до законодавства України, можна зазначити наступне. Заявка вантажовідправника відповідає усім вимогам, що пред’являються до оферти (ст. 641 ЦК України): містить у собі всі істотні умови зобов’язання з подання транспортних засобів і їхньому використанню; заявка виражає твердий намір вантажовідправника вважати себе зв’язаним запропонованими у заявці умовами в разі їх прийняття перевізником. Прийняття зазначеної заявки перевізником може кваліфікуватися як акцепт оферти (ст. 642 ЦК України). Отже, заявка, на наш погляд, служить автоперевізникові підставою для забезпечення узгодженості з вантажовідправником у виконанні договору, підготовки автотранспорту для перевезення вантажів. За своєю юридичною природою відносини, пов’язані з подачею вантажовідправником  заявки і її прийняттям перевізником, а також зобов’язання, що виникають з прийнятої заявки, мають договірну природу.

Разом з тим, дії сторін з подачі та узгодження відповідних заявок, на наш погляд,  не завжди уявляють собою самостійну підставу виникнення зобов’язань з надання автотранспортних засобів та пред’явлення вантажів до перевезення. В самому річному договорі можуть бути встановлені порядок та строки подачі заявок, а також відповідальність та інші наслідки порушення відповідних умов договору. Крім того, як вже зазначалось, саме в річному договорі (а не в заявці) можуть регулюватися питання, пов’язані з режимом роботи сторін; визначенням представників цих сторін, що мають право підпису заявок; визначенням типів транспортних засобів, що надаються, їх відповідності особливостям вантажів, що підлягають перевезенню і т.і. За наявності таких умов в річному договорі дії сторін з подачі та прийняття заявок на перевезення входять, на нашу думку, в предмет цього договору, тобто є його виконанням.

   Дотримання форми договору є однією із найважливіших умов дійсності договору. В юридичній науці усталеним вважається, що форма волевиявлення – це є форма угоди (зараз – правочин) [171, с. 121]. На думку А.В. Луць, форма договору є способом вираження волі сторін на вступ і перебування у договірних відносинах. Прибрання сторонами договору у певну форму, зокрема письмову, забезпечує (при належному визначенні відповідних умов у тексті договору) чіткість і визначеність у взаємовідносинах учасників, попереджає виникнення можливих спорів з приводу наявності самого факту укладання договору або його змісту [95, с. 217].

До форми договорів застосовуються загальні правила, встановлені до форми правочинів. ЦК України визначає дві форми правочинів: усну та письмову. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205).

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Д.А. Медвєдєв і В.Т. Смирнов зазначають, що договір перевезення вантажів - строго формальний договір. Він завжди укладається у письмовій формі, причому часто з дотриманням обов’язкових реквізитів, що встановлені законодавством [42, с. 381].О.М. Садіков підкреслює, що всі види договору перевезення вантажу відносяться до числа угод, для яких запропонована письмова форма їхнього здійснення [36, с. 386].

Ч. 2 ст. 909 ЦК України визначає, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 3 ст 909 ЦК України).

Відповідно до ст. 61 Закону України “Про автомобільний транспорт” договір про  перевезення  вантажу  автомобільним  транспортом загального   користування  укладається  відповідно  до  цивільного законодавства у письмовій  формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Таким чином, відносини між автоперевізником та вантажовідправником з перевезення конкретного вантажу оформляються перевізним документом - товарно-транспортною накладною. Відповідним чином оформлена вантажовідправником й автотранспортним підприємством накладна є одним з основних документів, необхідних для перевезення вантажів автомобільним транспортом. Накладна супроводжує вантаж під час перевезення і містить, крім того, відомості про виконання договору перевезення, є документом обліку виконання перевезень вантажів, є розрахунковим документом з оплати перевезення, та документом, необхідним при пред’явленні до автоперевізника вимог у зв’язку з невиконанням останнім зобов’язань за договором.

Тому розгляд питання про оформлення відносин, пов’язаних з перевезенням вантажів автомобільним транспортом, потребує проведення аналізу правової природи транспортних накладних, що традиційно визнавались формою договорів перевезення.

Відповідно до п. 1 Правил  товарно-транспортна накладна  -  єдиний  для всіх учасників транспортного  процесу  юридичний  документ,  що призначений  для списання  товарно-матеріальних  цінностей,  обліку  на  шляху   їх переміщення, оприбуткування, складського,  оперативного   та бухгалтерського обліку,  а також для  розрахунків  за  перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Правила оформлення документів на перевезення вантажів автомобільним транспортом визначені в п. 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні. В них зазначається, що основними   документами   на перевезення  вантажів  є товарно-транспортні   накладні   та   дорожні   листи   вантажного автомобіля. Товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля   належать   до   документів   суворої  звітності. Форма і  порядок  заповнення  цих  документів мають визначатися відповідними нормативними актами.

Відповідно до Інструкції про  порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації  для перевезення  вантажів  автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої Наказом Міністерства транспорту України  та Міністерства  статистики  України  від  07. 08. 1996 р. з  01. 10. 1997 р. для первинного обліку  обсягів  перевезених  вантажів  і транспортної   роботи   автомобільного  транспорту  підставою  для списування товарно-матеріальних цінностей у  вантажовідправника  і оприбуткування  їх  у  вантажоодержувача,  а  також  для виконання розрахунків  між  перевізниками   і   замовниками   автомобільного транспорту  застосовуються  такі  типові форми єдиної первинної транспортної документації: подорожній   лист   вантажного  автомобіля  у  міжнародному сполученні - типова форма N 1 (міжнародна); подорожній  лист  вантажного  автомобіля - типова форма N 2 (що діє у межах України); товарно-транспортна накладна - типова форма N 1-ТН; талон  замовника  -  типова  форма  N 1-ТЗ   (при    роботі автомобіля за погодинною формою оплати транспортних послуг).

 Але дія цієї Інструкції призупинена до усунення порушень, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16 жовтня 1998 року № 17-02/ 10, згідно з повідомленням Державного комітету України з питань розвитку підприємництва. Тому зараз існує прогалина в нормативно-правовому регулюванні форми і  порядку  заповнення  цих документів. Але суб’єкти підприємництва, що займаються автоперевезеннями й зараз продовжують користуватися товарно-транспортними накладними з визначеним в Інструкції змістом.