Перелік спеціальних підстав для припинення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом чинним законодавство України не визначається. Тому, вирішуючи питання визначення підстав припинення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, слід керуватись загальними положеннями цивільного законодавства України про припинення зобов’язань.

Під припиненням зобов’язань прийнято розуміти припинення існування прав та обов’язків його учасників, які становлять зміст зобов’язання [67, с. 119].

Питання припинення зобов’язань врегульовані главою 50 ЦК України, де встановлюються такі підстави припинення: припинення зобов’язання виконанням (ст. 599); припинення зобов’язання переданням відступного (ст. 600); припинення зобов’язання зарахуванням (ст. 601); припинення зобов’язання за домовленістю сторін (ст. 604); припинення зобов’язання прощенням боргу (ст. 605); припинення зобов’язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606); припинення зобов’язання неможливістю його виконання (ст. 607); припинення зобов’язання смертю фізичної особи (ст. 608); припинення зобов’язання ліквідацією юридичної особи (ст. 601).

В більшості випадків зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином: за правилами, встановленими для відповідних зобов’язань.

В цивільному праві під належним виконанням розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов’язань. Але, якщо учасники зобов’язання порушують хоча б одну з умов належного виконання, зобов’язання не припиняється, а трансформується, змінюється, оскільки в цьому випадку до основного зобов’язання контрагента приєднуються нові, додаткові зобов’язання – відшкодування збитків, сплата неустойки тощо. Тільки після того, як сторони здійснять всі дії, що випливають із зобов’язання, воно вважатиметься припиненим. Прибічниками такої точки зору в юридичній літературі є, зокрема, О.С. Іоффе, О.В. Дзера, Т.В. Боднар [67, с. 119; 70, с. 186].

Під виконанням зобов’язань розуміють вчинення кредитором і боржником дій зі здійснення прав та виконання обов’язків, що випливають із зобов’язання. За своєю юридичною природою дії з виконання зобов’язання є нічим іншим, як правочинами, оскільки вони спрямовані на припинення зобов’язань. Саме тому до цих дій з виконання застосовуються ті самі правила, що регулюють правила правочинів [175, с. 659].

Основним принципом виконання договорів у радянському цивільному праві був принцип реального виконання - зобов’язання мало бути виконане в натурі і виконання не могло бути замінене будь-якими видами грошової компенсації (крім випадків спеціально зазначених у законі). Але з розвитком ринкової економіки принцип реального виконання зобов’язання певною мірою втратив своє первісне значення: сплата кредиторові збитків, які виникли через невиконання зобов’язання в натурі боржником, в умовах ринку може задовольнити його інтерес у повному обсязі. За таких обставин новий ЦК України виходить з того, що в умовах ринкової економіки роль цього принципу поступово зменшуватиметься. 

У ст. 526 ЦК України загальні умови виконання зобов’язань формулюються так: зобов’язання має виконуватися суб’єктами належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Отже, зобов’язання має бути виконано належним чином, тобто в такому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнення зобов’язання, або відповідно вимог, що звичайно ставляться. При цьому спеціально підкреслено, що при виконанні зобов’язання можуть застосовуватися звичаї ділового обороту. І як зазначає В.В. Луць, “саме ці оціночні критерії набувають у сучасному цивільному праві особливого значення. Вони розглядаються як найважливіші критерії, за допомогою яких може визначатися принцип належного виконання зобов’язання” [174, с. 661].

Виконання зобов’язання належним чином включає в себе виконання договору у повній відповідності з усіма його умовами. Виконання належним чином – поняття широке, так як воно включає в себе виконання належної якості, в належному місці, належній особі, належною особою відповідно з умовами про порядок доставки вантажу і належним способом. Належне виконання договору перевезення передбачає його реальне виконання.

Але якою мірою зазначені принципи виконання зобов’язань можуть застосовуватись і як їх слід застосовувати щодо перевезень? Це питання в юридичній літературі є дискусійним. Зокрема зустрічаються розходження щодо розуміння виконання зобов’язання з перевезення вантажу. Так, В.М. Ізволенський та інші вважають, що виконанням є видача вантажу одержувачеві у визначеному місці [69, с. 84]. На думку інших авторів, завершальний акт виконання, яким є видача вантажу одержувачеві, не можна ототожнювати з більш загальним поняттям виконання договору перевезення; договір виконується протягом всієї його дії, починаючи з місця й часу приймання вантажу для перевезення і закінчуючи місцем і часом видачі його одержувачеві [75, с. 55; 181, с. 83].

На наш погляд, дійсно, важливим є не лише кінцевий результат – завершення виконання договору, а і своєчасність та доречність окремих актів, що в кінцевому рахунку призводять до такого результату. Для учасників зобов’язальних правовідносин завжди важливим є те, чи реалізовано основну мету зобов’язання. На нашу думку, метою річного договору є організація перевізного процесу протягом певного строку. Що ж стосується договору перевезення вантажу, то  метою цього договору є платне   перевезення конкретного вантажу та видача його  вантажоодержувачеві у визначеному місці і у визначений час.

Зобов’язання за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом припиняється також і неможливістю його виконання.

Відповідно до ст. 607 ЦК України зобов’язання припиняється  неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Тлумачення викладеної норми дає можливість виділити такі умови, за яких привовий зв’язок вважається припиненим:

1. має наступити неможливість виконання, тобто боржник або фізично не може здійснити дії, що складають його обов’язки за договором, або не має права (юридична неможливість) їх здійснити;
2. неможливість виконання має бути викликана зовнішніми для сторін обставинами;
3. обставини, що обумовили неможливість виконання, мають наступити випадково, незалежно від волі сторін [172, с. 508].

В законодавстві виділяється випадкова неможливість виконання та винна.

Але за винної неможливості виконання зобов’язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки для винної сторони обов’язок виконання зобов’язання перетворюється на обов’язок відшкодувати завдані збитки, сплатити штраф, неустойку тощо.

Випадкова неможливість, як зазначає Т.В. Боднар,  може бути зумовлена як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник не міг і не повинен був передбачити. Якщо жодна із сторін до виникнення неможливості виконання ще не встигла здійснити дії, пов’язані із зобов’язанням, воно припиняється [174, с. 726].

При випадковій неможливості виконання зобов’язання припиняється, а боржник не несе відповідальності за невиконання зобов’язання.

Ще однією з обставин є правомірне невиконання зобов’язань, зумовлене юридичними, фізичними та економічними чинниками. Під фізичною неможливістю розуміють, наприклад, погодні умови, зсув грунтів та ін.; під юридичною неможливістю слід вважати видання державним органом акта, який призводить до неможливості виконання (наприклад, заборона руху по автошляхам у певному напрямі); під економічною неможливістю розуміють випадки, за яких реальне виконання зобов’язання вимагає надмірних зусиль і затрат, що суперечить господарській доцільності.

Крім того, в науковій літературі виділяють постійну та тимчасову неможливість виконання. При тимчасовій неможливості виконання зобов’язання не припиняється, тільки виконання переноситься до усунення перешкод [67; с. 127]. До тимчасової неможливості виконання зобов’язань за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом можна віднести, наприклад, погодні умови, які тимчасово заважають здійсненню перевезення вантажу.

Однією підставою для припинення зобов’язань також є поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України). Ця підстава припинення зобов’язань в юридичній літературі пов’язується крім інших і з відносинами правонаступництва. Про це зазначалось ще в дорадянській юридичній літературі: зобов’язальні відносини передбачають наявність двох суб’єктів – активного і пасивного. Обставиною, що викликає поєднання а одній особі активного і пасивного суб’єктів, до цього часу роз’єднаних, слугує загальне правонаступництво [183, с. 302]. Загальне правонаступництво виникає у випадках реорганізації юридичних осіб, або спадкоємства.

Укладення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом можливе як між юридичними особами, пов’язаними між собою, так і між фізичними особами, між якими можливе виникнення відносин спадкоємства у випадках смерті однієї з цих осіб. Тому слід зазначити, що припинення зобов’язання за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом можливе і на підставі поєднання боржника і кредитора в одній особі.

Ще однією з підстав припинення зобов’язання є смерть фізичної особи або ліквідація юридичної особи, які були стороною зобов’язання (кредитором або боржником). Але зобов’язання припиняється смертю фізичної особи лише у випадках, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою, і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Це стосується випадків, коли сторонами договору перевезення вантажів автомобільним транспортом є фізичні особи – підприємці.

У випадку наявності спадкоємців (а за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом це можливе лише у випадку, коли фізичною особою є вантажовідправник (вантажоодержувач), причому, якщо вони не мають статусу суб’єкта підприємницької діяльності) припинення зобов’язання не відбувається. Така ситуація не може стосуватися фізичної особи-автоперевізника взагалі, тому що ним може бути виключно підприємець.

Ст. 604 ЦК України встановлює можливість припинення зобов’язання за домовленістю сторін, зокрема домовленістю про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація).

Вважають, що на відміну від інших угодсторін, які також призводили до припинення зобов’язання, наприклад, від відступного, новація не припиняє правової зв’язаності сторін, тому що натомість зобов’язання, дія якого припиняється, ними здійснюється нове зобов’язання, яке замінює попереднє [43, с. 622].

Т.О. Фаддєєва виділяє такі ознаки новації:

- наявність згоди сторін, тобто відсутність спору відносно припинення дії попереднього зобов’язання і відносно умов нового зобов’язання;

-  припинення попереднього зобов’язання;

- припинення всіх додаткових зобов’язань, що забезпечують виконання попереднього зобов’язання, якщо сторони не домовилися при укладенні нової угоди про інше;

-  виникнення між тими ж особами нового зобов’язання, що містить умову про інший предмет або про інший спосіб виконання [43, с. 622].