Слушною, на наш погляд, є думка Т.В. Боднар, що юридичною підставою для зобов’язання, яке виникає при новації, є угода сторін про припинення первісного зобов’язання. Через це від дійсності останнього залежить дійсність нового. Якщо первісне зобов’язання визнається недійсним, то недійсним стає зобов’язання, яке його замінює [67, с. 123].

До цього варто додати думку О.С. Іоффе, який звертав увагу на те, що новація являє собою правочин, за яким сторони домовляються про заміну одного зобов’язання, що їх пов’язує, якимось іншим, новим зобов’язанням. В результаті новації старе зобов’язання припиняється, але його учасники не рвуть правових зв’язків один з одним, тому що на основі припинення виникає узгоджене між ними нове зобов’язання [70, с. 193].

Мотиви, які спонукають до здійснення подібних дій, бувають найрізноманітнішими: моральними, юридичним, економічними. Зрозуміло, що  припинення договору перевезення вантажу за згодою сторін провадиться, звичайно, тому, що з’ясовується його господарська недоцільність для перевізника та вантажовідправника. Але, як відзначав О.С. Іоффе, для дійсності досягнутої сторонами згоди мотиви значення не мають. Важливо лише те, щоб характер зобов’язання допускав таке його припинення [70, с. 193]. Важко собі уявити, що, наприклад, суб’єкти договору замість перевезення домовилися б про купівлю-продаж  товару (колишнього вантажу), чи замість послуги перевезення перевізник надав би якусь іншу послугу, але закон не забороняє таких дій, тому договори перевезення вантажів теоретично можуть припинятися новацією.

На практиці досить часто виникають ситуації, коли вантажоодержувач  не  може  прийняти  вантаж  від перевізника, в такому випадку відповідно до п. 13.11. Правил  інший  пункт  призначення  та умови доставки вантажу визначаються за погодженням з вантажовідправником. Проте в таких випадках, на наш погляд, немає новації, оскільки не відбувається заміни зобов’язання. Відбувається лише зміна умов договору без зміни суті зобов’язання, оскільки залишається предмет договору – платна послуга перевезення вантажу, а змінюються лише характеристики предмету договору, а не сам предмет. Тому такі випадки назвати новацією не можна.

ЦК України на відміну від ЦК УРСР передбачає і інші підстави припинення зобов’язань. Так, ст. 600 ЦК України передбачає припинення зобов’язання за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. Ст. 601 ЦК України передбачає припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог сторін. 

Згідно з положеннями ст. 605 ЦК України зобов’язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує права третіх осіб щодо майна кредитора. Такі ж підстави передбачені в російському законодавстві та досліджувались російськими правознавцями. Так, з приводу звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов’язків Є.А. Суханов зазначає, що в такому разі мова йде про дарування, яке має своїм результатом певне збагачення боржника, що, відповідно, вимагає на те його згоди [35, с. 38].

Такі підстави, як новація, відступне та прощення боргу, належне виконання відносять до різновидів підстав припинення зобов’язань правочином [174, с. 724].

В.В. Вітрянський зазначає, що необхідно відрізняти угоду про розірвання договору та угоду про відступне: при відступному припинення зобов’язання, що виникло із договору, обумовлене передачею кредитору певного майна, тому момент припинення зобов’язання буде визначатися не датою підписання угоди, а моментом фактичної передачі майна як відступного [37, с. 193].

Якщо зобов’язання за договором припиняється з підстав, які обумовлені вольовими діями сторін, слід говорити про розірвання договору.

ЦК України окремо встановлює положення щодо правового регулювання розірвання договору в ст. 651, причому окремо встановлюються способи розірвання договорів.

В російському цивільному праві також виділяють окремо способи розірвання договору. Так, Вітрянський В.В. виділяє такі способи розірвання договору: згода сторін; розірвання договору на вимогу однієї із сторін; одностороння відмова від виконання договору [37, с. 188-189]. Крім того, угода про розірвання (зміну) договору є дво- чи багатостороннім правочином. Тому до нього застосовуються загальні правила про здійснення правочинів. Як і будь-який інший договір, він укладається шляхом акцепту однією із сторін відповідної пропозиції, отриманої контрагентом. Особа, яка внесла пропозицію про розірвання або зміну договору, не отримавши від контрагента відповіді на свою пропозицію протягом тридцяти днів, вправі вимагати розірвання або зміни договору в судовому порядку [37, с. 192-193].

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України розірвання договору можливе за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Через те, що договір перевезення вантажів автомобільним транспортом укладається лише в письмовій формі, згода про його розірвання повинна бути укладена також у письмовій формі.

Ч. 2 ст. 651 ЦК України встановлює, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У зв’язку з тим, що чинне цивільне законодавство України не встановлює спеціальних випадків для розірвання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, на нашу думку, сторони договору перевезення вантажів автомобільним транспортом повинні встановлювати в договорах підстави, за яких сторони набувають права вимагати розірвання такого договору.

У першу  чергу до таких підстав мають належати істотні порушення умов договору. Тобто для визначення права сторони на розірвання договору потрібно віднести те чи інше порушення умов договору до істотних. Ч. 2 ст. 651 ЦК України визначає істотним порушенням таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Для визначення істотності порушення умов договору в міжнародному приватному праві до уваги беруться такі обставини: чи істотно невиконання договору позбавляє потерпілу сторону того, що вона мала право очікувати (крім випадків, коли інша сторона не передбачала і не могла передбачити такий результат); чи має принциповий характер з точки зору договору суворе додержання невиконаного зобов’язання; чи є невиконання навмисним або здійснене через грубу недбалість; чи дає невиконання потерпілій стороні підстави вірити, що вона не може покладатися на майбутнє виконання другої сторони; чи понесе сторона, що не виконала зобов’язання, непомірні збитки в результаті підготовки або здійснення виконання, якщо договір буде припинений (ст. 7.3.1. Принципів міжнародних комерційних договорів) [37, с. 194-195].

Істотний характер порушення договору полягає не в розмірі збитків, а в його співвідношенні з тим, чого могла очікувати відповідна сторона договору від виконання зобов’язання контрагентом. Тому важливим є задоволення судом вимоги про розірвання (зміну) договору і в тому випадку, коли викликаний порушенням договору збиток є незначним за розміром. Рішення суду залежить від того, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що сторона, укладаючи договір, вправі була розраховувати, і тим, що фактично їй вдалося отримати [37, с. 194].

Отже, до суттєвих порушень договору перевезення вантажів автомобільним транспортом можна віднести надання послуги перевезення з суттєвими відступами від умов договору, такими як ненадання або несвоєчасне надання автотранспорту для перевезення;  надання вантажу для перевезення в стані, що суперечить вимогам законодавства, несвоєчасне виконання зобов’язання тощо.

Крім того, порушення строків внесення вантажовідправником плати за перевезення або строків надання вантажу до перевезення теж можна вважати істотним порушенням договору перевезення вантажів автомобільним транспортом. Доречи, наслідки прострочення виконання зобов’язань встановлюються в ЦК України. Відповідно до ч. 3 ст. 612 якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Для договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом прострочення внесення плати за перевезення (за умови, що така плата має вноситись до надання послуги перевезення) або виконання послуги перевезення можна вважати істотним порушенням договору, і тому доцільно в такому випадку надати право стороні, права якої порушенні простроченням виконання зобов’язання, вимагати розірвання договору.

Якщо сторона бажає розірвати договір, вона звертається з такою вимогою до другої сторони. У разі відмови другої сторони від розірвання договору сторона, яка вимагає розірвання, має право звернутися до суду з позовом про розірвання договору.

ЦК України на відміну від ЦК УРСР передбачає можливість розірвання договору шляхом односторонньої відмови від виконання договору. Так, відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно

Сутність односторонньої зміни або односторонньої відмови від договору нам допоможе розкрити позиція В.В. Вітрянського, який зазначає, що для реалізації права односторонньої відмови від виконання договору (відмова від договору) або зміни його умов не вимагається звертатися до суду з позовом про розірвання або зміну договору. Договір вважається розірваним або зміненим з моменту, коли сторона, яка наділена правом на односторонню відмову від договору або зміну його умов, доведе своє рішення належним чином до контрагента за договором [37, с. 197].

Отже, у випадках одностороннього розірвання договору достатньо волевиявлення щодо цього однієї сторони, і у разі, коли інша сторона не погоджується на розірвання договору, для розірвання не потрібне звернення до суду. Договір все рівно вважається розірваним.

Законодавство України встановлює права сторін договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом на односторонню зміну або односторонню відмову від договору. Так, ст. 917 ЦК України передбачає, що відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу. П. 10.6. Правил також передбачає, що після  укладення  договору перевізник  має  право  відмовитись  від  приймання  вантажу   для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж  чи  необхідні товарно-транспортні документи або без  попереднього  узгодження  з перевізником змінені реквізити цих документів. Тобто в таких випадках сторони не відмовляються від договору взагалі, а лише відмовляються від виконання певних обов’язків за договором.