Оскільки договір є найважливішою підставою, що породжує зобов’язальні відносини, необхідно дослідити процес укладання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до ч. 2 ст. 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Ч. 4 цієї статті визначає, що законом можуть бути передбачені особливості укладення  договору перевезення вантажу.

Так, відповідно до ст. 61 Закону України “Про автомобільний транспорт” договір про  перевезення  вантажу  автомобільним  транспортом загального   користування  укладається  відповідно  до  цивільного законодавства.

Загальний порядок укладення цивільно-правових договорів визначено в статтях 638-650 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Офертою визнається лише така пропозиція про укладення договору, яка, по-перше, містить істотні  умови договору; по-друге, підтверджує намір оферента вважати себе зобов’язаним за договором у разі її прийняття, і, по-третє, адресована певній особі чи особам [172, с. 475]. Акцепт має бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. 

Як вже було зазначено, відповідно до ст. 640  ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання певного майна або вчинення певної дії.

Більш докладно порядок укладення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні  визначено в Правилах (пункт 3).  Ініціативу  про встановлення  договірних  стосунків для перевезення вантажів автомобільним  транспортом  може  виявити  як перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач), тобто кожен з них може бути оферентом. Після  того,  як  перевізник  і  вантажовідправник узгодили умови перевезень  і  розрахунки,   стверджений   підписом   і   печаткою перевізника проект договору з необхідними  до  нього  додатками  в двох екземплярах перевізник зобов’язаний  направити  замовнику  не пізніше ніж через три дні після його узгодження. Вантажовідправник не пізніш як через 10  днів  після  одержання від перевізника проекту договору підписує його і додатки до нього, стверджує їх печатками і один екземпляр повертає перевізнику. Якщо у  вантажовідправника  є  розбіжності  по  договору,  він зобов’язаний сформулювати свої пропозиції у протоколі розбіжностей і направити їх перевізникові разом з договором у 10-денний термін. Перевізник     зобов’язаний     розглянути    протокол розбіжностей вантажовідправника, у разі потреби - спільно з ним, і включити до договору всі прийняті пропозиції.

Як бачимо, норми Правил суперечать чинному ЦК України, тому норми п. 3 Правил використовуватись не повинні.

А отже, договори перевезення вантажів автомобільним транспортом (як річні, так і перевезення конкретного вантажу разового характеру (консенсуальні) укладаються шляхом пропозиції однієї сторони - вантажовідправника укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною - перевізником.Щож стосується реальних договорів перевезення конкретного вантажу, то для укладення таких договорів необхідні також передання вантажу вантажовідправником перевізнику, тому що такий договір, як і будь-який реальний договір, є укладеним з моменту передання відповідного майна.

 Більше того, якщо договір перевезення вантажів автомобільним транспортом є публічним, то, як вже зазначалось, умови такого  договору встановлюються однаковими для всіх вантажовідправників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Автоперевізник не має права надавати переваги одному вантажовідправникові перед іншим щодо укладення такого договору, якщо інше не встановлено законом.  Автоперевізник не має права відмовитися від укладення такого договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві послуг перевезення.

Отже, автоперевізник публічною офертою фактично може встановлювати однакові умови у будь-якому договорі, адже умови, запропоновані в оферті, є однаковими для всіх акцептантів без надання переваг при укладанні таких договорів: оформлення договору має відбуватися з першим, хто відгукнеться. Крім того, у разі безпідставної відмови від укладання договору для автоперевізника має наступати цивільно-правова відповідальність.

Відповідно до пунктів 3.7., 3.8. Правил на  перевезення   вантажів   автомобільним   транспортом вантажовідправник   надає   перевізнику   при   наявності  договору  заявку відповідно до встановленої форми. У зазначених в Правилах випадках вантажовідправник повинен до заявки додати також погоджений з перевізником графік  виконання перевезень  із  зазначенням  добового  або середньодобового обсягу перевезень, а також початку і кінця роботи змін

аявка   подається   перевізнику   у  строк,  визначений договором.   За погодженням  із перевізником замовник може передати заявку на перевезення вантажів  телефонограмою,  телетайпом,  телеграфом, телефаксом,  іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість  вантажу,  адреси навантаження та розвантаження,  відстані перевезення та рід упаковки.

Отже, подання заявки регламентується лише Правилами, в ЦК України про неї не згадується, але на практиці суб’єкти дуже часто їх використовують.

Що ж стосується нормативних положень про те, що вантажовідправник   надає перевізнику заявку відповідно до встановленої форми і в  строк,  визначений вже наявним договором, то швидше за все мова тут іде про річний договір, а в заявці зазначаються лише відомості про вантаж,  адреси навантаження та розвантаження,  відстані перевезення та рід упаковки, і, прийнявши таку заявку від вантажовідправника, перевізник зобов’язаний саме подати транспортні засоби під навантаження, а відправник - пред’явити відповідні вантажі до перевезення.

На відміну від ЦК України, ЦК РФ приділяє заявці певну увагу: відповідно до ст. 791 ЦК РФ перевізник зобов’язаний подати відправнику вантаж під навантаження в термін, установлений прийнятою від нього заявкою (замовленням), договором перевезення чи договором про організацію перевезень,справні транспортні засоби в стані, придатному для перевезення відповідного вантажу. Як бачимо, з цього юридичного факту (прийняття перевізником заявки відправника вантажу), випливають зобов’язання перевізника подавати транспортні засоби під навантаження, а також зобов’язання відправника пред’явити відповідні вантажі до перевезення.

В радянській юридичній літературі з приводу правового значення заявки висловлені різні думки.

Одні автори надавали діям сторін з подання і прийняття заявки значення укладання договору. Так, Х.І. Шварц писав, що заявка і річний договір повинні розглядатися як одне ціле. Але заявці притаманне одночасно значення додаткового договору на перевезення, що здійснюється в дану добу... Додаткові договори, вчинені у виді акцепту, лише конкретизують і уточнюють те, що вже в основному визначене в річних договорах [181, с. 44-45].  

З цією точкою зору не погоджувалися А. Первушин [122, с. 21],               М.Р. Наапетян та інші автори. Так, М.Р. Наапетян зазначав, що заявку не можна визнавати додатковим договором перевезення вантажів, тому що в нормах транспортного законодавства зазначається, що основним документом, яким оформляється договір перевезення автомобільним транспортом, є товарно-транспортна накладна [107, с. 45]. Інші авторивідзначали, що представлення  вантажовідправником  заявки і  прийняття її автотранспортним підприємством не приводить до виникнення нового договору, додатково до річного. Заявка лише уточнює умови річного договору [25, с. 67; 27, с. 110].

Деякі автори стверджували, що заявка за своєю юридичною природою представляє собою односторонню угоду [4, с. 22-23; 187, с. 60].

М.Р. Наапетян та А.М. Рубін вважали заявку оперативним документом з організації перевезень вантажів автотранспортом [107, с. 44, 45; 131, с. 50].

Сьогодні у юридичній літературі також немає єдиної думки з приводу правової природи відносин з надання  та прийняття  заявки. Так,                         В.В. Вітрянський, аналізуючи таку літературу, зазначає, що деякі автори виходять з того, що зазначені відносини можуть кваліфікуватися як оперативне планування перевезень вантажів, що і сьогодні зберігає своє значення як підстава виникнення зобов’язань транспортних організацій з надання транспортних засобів і вантажовідправників - з пред’явлення вантажів до перевезення [27, с. 251]. Наприклад, О.М. Садіков зазначає, що відсутність у ЦК  будь-яких згадок про планування перевезень вантажів не означає, що такий механізм на транспорті нині цілком утратив своє значення [36, с. 385-386].  Ми погоджуємся з В.В. Вітрянським, який з цього приводу зазначає, що подібна схема ніяк не проектується на сучасну ситуацію, коли відносини між вантажовідправником  і перевізником по подачі і прийняттю заявки будуються по моделі приватноправових відносин, в основі яких лежать автономія волі, майнова самостійність і рівноправність сторін. У цих відносинах немає місця будь-яким формам централізованого планування перевезень [27, с. 252-253].

Іншу позицію в юридичній літературі висловили Д.А. Медвєдєв,               В.Т. Смирнов та В.А. Єгіазаров. Вона полягає в тому, що подача і прийняття заявки на перевезення вантажу являють собою організаційні передумовидоговору перевезення. Ці автори  вважають, що укладення договору перевезення вантажу вимагає наявності організаційних передумов. Вони втілюються в зустрічних діях сторін зобов’язання перевезення: перевізник повинний подати під навантаження транспортні засоби, а  вантажовідправник – пред’явити вантаж до перевезення. При системі заявок вантажовідправники надають перевізнику відомості про свої потреби в здійсненні перевезень. Подача заявки забезпечує зав’язку процесу транспортування вантажу, але не вважається офертою у договорі перевезення [42, с. 377-378].

В.А. Єгіазарова вважає, що подачею заявки вантажовідправник  дійсно сприяє виконанню перевізного процесу. Заявка в цьому випадку є підставою для зав’язки вантажоперевізного процесу й остаточно уточнює і конкретизує порядок виконання перевезення вантажів у даний період. Природно, тут можна говорити лише про оперативно-регулюючі функції заявки, за допомогою якої відбувається згодом укладання договору перевезення вантажів [57, с. 43].