Для розуміння впливу інформації та комунікації на сучасне суспільне життя дуже актуальними є ідеї, висловлені одним з провідних теоретиків інформаційного суспільства М. Кастельсом. Він підкреслює, що всі культури створені із комунікативних процесів. А, відповідно, всі форми комунікації основані на виробництві і споживанні знаків, що на практиці означає, що всі реальності передаються через систему символів. Тобто людина сприймає на саму реальність, а певну, прийнятну для її культури систему символів які передають цю реальність. Таким чином, "в людській, інтерактивній комунікації, незалежно від засобів, всі символи дещо зміщені відносно призначеного їм символічного значення. В певному сенсі вся реальність сприймається віртуально (виділено нами. - Б.К.)"[122, 351]. При чому така ситуація повністю відбиває етимологічне значення цих термінів: "Віртуальний (virtual) - такий що існує на практиці, хоча не строго в даній формі або не під даним ім'ям", а "реальний (real) - фактично існуючий"[386].

Таким чином, на думку М.Кастельса, нова комунікаційна система, на відміну від історичного досвіду створює реальну віртуальність. Фактично ми можемо говорити, що сучасна людина живе в світі, більшу частину якого вона не здатна обстежити за рахунок власного досвіду, і тому уявлення окремої людини і цілих соціальних груп формуються за рахунок передачі чужого досвіду через комунікативні канали, будь-то друковані видання, телевізійні або радіо програми, документи мульти-медіа тощо.

Така нова система комунікації здатна руйнувати звичну послідовність подій, адже минуле, сьогодення та майбутнє може бути об'єднане і взаємодіяти в одному повідомленні, що дає можливість говорити про "позачасовий час, який належить до простору потоків"[122, 433], і який залежить виключно від того, ким програмується послідовність передач інформації або повідомлень.

Подібні, ще до кінця не осмислені, зміни у комунікаційних і інформаційних процесах, а особливо їх темпи і обсяги, дають нам всі підстави стверджувати, що традиційні підходи до проблеми забезпечення інформаційної безпеки з кожним днем втрачають свою ефективність, потребуючи динамічного правового регулювання.

У зв'язку з цим абсолютно новим, багато в чому ще не визначеним, аспектом інформаційної безпеки можна назвати таке явище, як інформаційні війни. Адже з точки зору сучасного технологічного рівня значно простішим шляхом досягнення переваги є застосування деструктивного впливу не на реальні об'єкти матеріального світу, а на реальну віртуальність (про яку говорилося вище), через яку люди сприймають ці об'єкти. І не суть важливо, де саме застосування такого впливу відбувається та яку мету переслідує. Будь то традиційне змагання держав за сфери впливу або боротьба у сфері комерції за ринки збуту, або політична боротьба. Застосування інформації в якості зброї має певні родові характеристики. Так, по-перше, інформаційну зброю можна абсолютно справедливо віднести до зброї "масового ураження", оскільки її вплив розраховано на значне коло осіб. По-друге, найбільш адекватною інформаційній зброї щодо умов застосування є лише ядерна зброя. Першу і другу єднає той факт, що від неї практично не існує захисту, а виграє той, хто спроможеться нанести перший та максимально потужний удар. Це ми мали можливість побачити на прикладах так званої "справи Гонгадзе", в виборчих кампаніях в Україні, у сусідній Росії та на прикладі подій, що відбулися в Світі після терористичних актів в США 11 вересня 2001 року.

Ми можемо стверджувати, що інформація постає перед нами складною та багатогранною субстанцією, яка має велику кількість вимірів та специфічних характеристик. На відміну від ряду тих галузей науки, які мають справу з інформацією в "чистому вигляді" і звертають увагу лише на її зовнішні, в першу чергу, кількісні характеристики, в рамках правової науки і практики не менш важливе значення мають також її зміст інформації, характеристики, мета та спрямованість інформаційних процесів. Саме змістовні та цільові аспекти інформації дають змогу визначити такий важливий фактор як суспільна цінність інформації. Ця цінність проявляється в різних сферах суспільної діяльності: управлінні, праві, економіці, політиці, тощо.

Пріоритети починають зміщуватися від сфери матеріального виробництва до інформаційного. "Ми були певні, що бізнес заснований на матеріальних ресурсах, таких як мінерали, пальне, продукти харчування. Однак зараз фізичний компонент бізнесу складає лише меншу його частину порівняно до піраміди організованої інформації. Зараз бізнесмени більшою мірою зайняті роботою над ідеями, процедурами, маркетингом, вдосконаленням управління, відносинами зі споживачем, суспільною думкою та законами"[369, 29].

З юридичної точки зору змістовний бік інформації взагалі є найважливішим фактором, оскільки саме зміст, суспільна цінність та потенційний вплив інформації є основою визначення правового режиму збирання, виробництва, зберігання, обробки та розповсюдження такої інформації. Саме виходячи зі змісту тієї чи іншої інформації можна визначити, чи є вона державною або комерційною таємницею, чи є відповідна інформація об'єктом інтелектуальної власності та авторських прав, чи зашкоджує розповсюдження тієї чи іншої інформації інтересам держави або третіх осіб, чи є законним обмеження прав громадян на доступ до певної інформації тощо.

Визначення правового статусу та режиму обертання інформації вимагає чіткого юридичного визначення її поняття.

Конституція України правовими нормами, що містяться в ст. ст. 31, 32, 34 та 35 визначає права осіб в інформаційній сфері [142], але, згадуючи термін "інформація", не дає його тлумачення. Зокрема, ч. 2 ст. 34 Конституції України передбачається право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Підкреслюючи, що інформаційні права громадян можуть бути обмежені лише в випадках передбачених законом, автори конституції, тим самим, відсилають нас до інших законодавчих актів в тому числі і для більш детального визначення самого поняття "інформація".

Зокрема, Закон України "Про інформацію" в ст. 1 визначає, що "Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі"[77].

Необхідно підкреслити в цьому нормативно-правовому визначенні інформації таку характеристику як "документовані або публічно оголошені відомості". Таким чином, з юридичної точки зору інформацією є не будь які відомості, а лише ті, які знайшли свій зовнішній вираз поза свідомістю людини, тобто, були оприлюднені для суспільного використання.

Таке визначення є додатковою гарантією передбаченого ст. 18 та 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. ст. 34 та 35 Конституції України права кожної людини на свободу думки, на безперешкодне дотримання своїх поглядів, права на свободу совісті, світогляду та віросповідання, оскільки, як ми вже відмітили, інформація, якою оперує окрема людина, безпосередньо не підлягає будь якому правовому регулюванню, що залишає особі повну свободу щодо власних поглядів, переконань та системи цінностей. Такий підхід є актуальним, з тим що б виключити можливість повторення ситуації періоду тоталітарного режиму в СРСР, коли запровадження терміну "антирадянське мислення" ставало юридичною підставою для звинувачення та кримінального переслідування.

Інформація стає предметом правового регулювання лише при її комунікаційній конвертації для використання іншими членами суспільства. Таким чином, юридично певна інформація може існувати і бути предметом правого регулювання лише за умови її використання в суспільстві, тобто ми можемо вести мову про відповідний врегульований правом суспільний обіг інформації. Такий підхід ще раз підтверджує вже висловлену нами тезу про те, що інформація не може існувати окремо від механізмів її передачі, тобто засобів комунікації, і що в інформаційній сфері формуються відповідні відносини яки стають предметом правового регулювання.

Цінність однієї і тієї ж інформації буде різною в різних типах суспільства, оскільки вони мають різні можливості її використання. Ці можливості безпосередньо пов'язані з рівнем розвитку суспільства та рівнем розвитку засобів суспільної комунікації. Будь які "найсвіжіші" новини не будуть мати значення в державі, в якій не розвинута система засобів масової інформації. Ясна річ, будь яка комерційна інформація має цінність лише, якщо є можливість її своєчасно отримати і так само своєчасно відреагувати на неї. Так само стратегічна інформація має значення для органів державної влади лише в тому випадку, якщо вони здатні її обробити, проаналізувати і використати в прийнятті управлінських рішень.

Наприклад, вважається, що структура системи інформаційних зв'язків відтворює організацію системи управління та її функціонування [114, 46]. В принципі, якщо керуватися тим, що будь яка інформація зменшує невизначеність відносно тих або інших явищ, процесів та подій, які мають відбутися, формується пряма залежність ефективності управління від кількості інформації про об'єкт управління. Але чи є така залежність універсальною?

По-перше, для будь якої системи управління (державної або комерційної) можна визначити певний мінімальний обсяг інформації, необхідний їй для ефективного виконання своїх управлінських функцій. Нижче цього мінімуму ефективність управління істотно падає, оскільки немає можливості усунути невизначеність щодо стану, в якому знаходиться об'єкт управління, так само як і неможливо визначити конкретні цілі його діяльності. На цьому етапі дійсно цінність інформації зростає пропорційно до її кількості.

Але, по-друге, ми також можемо визначити і певний максимальний обсяг інформації, яку суб'єкт управління за наявних людських та технічних ресурсів здатен використати. Таким чином, будь яка кількість інформації вища мінімального необхідного рівня буде корисною лише за наявності у суб'єкту управління потужностей для її обробки. В іншому випадку система управління просто може захлинутися інформаційними потоками. На певному етапі цінність інформації починає різко знижуватися із збільшенням її кількості.

Подібна аргументація також означає, що існує індивідуальна для кожного суб'єкту управління оптимальна кількість інформації, що забезпечує максимальну ефективність виконання своїх функцій. Так само як і те, що існує певне оптимальне співвідношення кількості та цінності інформації.

Здатність суб'єкту або системи управління обробити значні обсяги інформації складається з багатьох компонентів. Велике значення, наприклад, має рівень кваліфікації працівників. Не меншою є залежність управлінської системи від її матеріально-технічного забезпечення, що включає кількість та якість технічних засобів збирання та обробки інформації та розвиток засобів комунікації.

Відомий американський вчений А. Тофлер вказує на зміщення акцентів с сучасній системі державного управління, яке характеризується використанням інформації в якості ресурсу владного впливу [391, 4]. Таким чином важливе значення має як розвиток внутрішньо-організаційних засобів комунікації, так і засобів масової комунікації, які не тільки доводять керуючу інформацію безпосередньо до виконавців, але й створюють позитивний імідж системи управління в суспільстві, що підвищує її авторитет та звідси сприяє виконанню її розпоряджень.

На практиці інформаційна база сучасних схемах управління представляє собою двокомпонентну систему, яка складається з потоків, каналів та мереж передачі інформації, та з поєднання людського і технологічного ресурсу, які цю інформацію обробляють.