Як ми бачимо законодавча практика майже так само як і теорія іде по шляху багатоманітності визначення поняття інформації залежно від сфери суспільного життя, що регулюється тим або іншим нормативно-правовим актом.

Ми вважаємо за доцільне виділити ряд властивих суспільно-правових характеристик інформації, що є критичними для розуміння предмету даного дослідження.

По-перше, інформацією з правої точки зору можуть вважатися лише ті дані, які є систематизованими у формі, що робить їх придатною до передачі, тобто, інформацією є дані, документовані на фізичних носіях або публічно оголошені в усній формі чи за допомогою відповідних технічних засобів.

По-друге, дані стають інформацією лише в певному контексті і лише в тому випадку, коли вони зрозумілі людям.

З названими нами придатністю до передачі та зрозумілістю невід'ємно пов'язана інша характеристика інформації - її доступність для якого-небудь іншого члена суспільства. Ця характеристика ілюструється в універсальному визначенні, що його було наведено в роботі Марка Пора, присвяченій проблемам інформаційної економіки, а саме: що "інформацією є дані, що були організовані і передані"[387, 2]. Процес передачі даних передбачає наявність щонайменше двох суб'єктів - того, що передає дані, та того, для кого ці дані передаються, принаймні, суб'єкт, що передає або документує дані, повинен розраховувати на те, що вони будуть кимсь отримані. Так само як і публічне оголошення даних передбачає наявність суб'єктів, що ці дані отримують.

Виходячи з названих компонентів інформації, ми можемо визначити її як дані, що були організовані в такій формі та документовані або передані таким чином, що можуть бути сприйнятими іншою особою.

Організованість, передача та зрозумілість даних, що перетворює їх на інформацію, робить їх придатними для суспільного використання, в той час, коли до цього моменту, ці дані існують лише в свідомості окремого індивіда або в середині якого-небудь технічного пристрою.

Суспільне використання інформації передбачає наявність певних природних та соціальних правил та законів, за якими інформація переміщується від одного індивіда до іншого. Ці закони та правила обумовлюються як законами природи (наприклад, швидкість передачі інформації обумовлюється залежно від форми цієї передачі швидкістю звуку, швидкістю світла, технічними можливостями та фізичними можливостями людини), так і соціальними законами (наприклад, коло осіб, на яких поширюється певна інформація, може обмежуватися моральними або правовими нормами).

Останнє дозволяє говорити про таке явище, як суспільний обіг інформації, що охоплює будь яку інформацію, яка є оприлюдненою для суспільного використання і передається від однієї особи до іншої. Цей обіг інформації регулюється як нормами моралі так і нормами права.

Окремо існує правовий обіг інформації, який охоплює лише ту частину суспільного обігу інформації, відносини щодо організації та передачі якої врегульовані правовими нормами. Предметом правового регулювання виступає не сама інформація, а певні суспільні відносини, пов'язані з процесами її збирання, виробництва, зберігання, використання та розповсюдження.

Кожна конкретна інформація також має певні індивідуальні характеристики, до яких відносяться її кількість, зміст та цінність.

Кількість інформації може виражатися як в кількісних одиницях, наприклад, в байтах так і в відносному вимірі, наприклад, наскільки інформація знімає невизначеність.

Зміст інформації представляє собою те, що конкретна особа розуміє з тих даних, які вона отримала.

Цінність інформації представляє її суспільне значення і може виражатися як в грошових одиницях, так і у відносному значенні (важлива, неважлива інформація тощо).

Різноманітність трактування сутності та змісту інформації в національному законодавстві ставить ряд запитань щодо визначення інформації в якості предмету інформаційної безпеки. Головне з них, це які саме види інформації є визначальними в рамках інформаційної безпеки? Прямої відповіді на це запитання в законодавстві ми не знаходимо. Але сам факт того, що відносини, які виникають з приводу збору, зберігання та розповсюдження певних видів інформації, врегульовані спеціальними нормативно-правовими актами вказує на їх велике суспільне значення. Встановлення відповідних правових норм означає і те, що зловживання в цій сфері можуть скласти значну суспільну небезпеку.

Ключовим для визначення тієї межи, що окреслює сферу, яка охоплюється питаннями інформаційної безпеки, в даному випадку, є визнання того, що діяльність щодо її захисту відбувається виключно в межах законодавства України.

Таким чином, лише та інформація, що передбачена національним законодавством та міжнародно-правовими актами, а також суспільні відносини, що виникають з приводу збору, обробки, зберігання та розповсюдження такої інформації можуть виступати предметом  інформаційної безпеки.

На нашу думку, саме наявність нормативно-правового регулювання є базовим інструментом захисту національної безпеки в тій або іншій сфері, оскільки саме це дозволяє державі та її компетентним органам здійснювати конкретні дії щодо виконання цих завдань.