Частково прогалини в цій сфері покликаний заповнити Закон України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації"[94], який вводить такий термін як "офіційна інформація органів державної влади та органів місцевого самоврядування" або "офіційна інформація". У відповідності до ч. 8 ст. 1 цього Закону "офіційна інформація" це - офіційна документована інформація, створена в процесі діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яка доводиться до відома населення в порядку, встановленому Конституцією України, Законом України "Про інформацію", цим Законом. В цій нормі офіційною визнається лише документована інформація, але на наш погляд це так само є значним звуженням. З іншого боку, позитивним моментом є застосування самого терміну "офіційна інформація", а не просто інформація як це має місце у ст. 23 Закону "Про інформацію" та встановлення відповідного механізму поширення цієї інформації.

В частині 1 ст. 24 Закону "Про інформацію" визначається такий термін як "правова інформація" що представляє собою "сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо".

Серед основних джерел правової інформації (ч. 2 ст. 24) називаються Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Необхідно зазначити, що важливим джерелом правової інформації є надання громадянам правової допомоги. У відповідності до ч. 2 ст. 59 Конституції для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

На наш погляд, є значною прогалиною те, що передбачене Конституцією джерело правової інформації не згадується в основному нормативно-правовому акті щодо інформації. Необхідно включити в перелік джерел правої інформації правову допомогу що надається представниками адвокатури України в рамках забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.

Дуже важливим елементом захисту громадянських прав є нормативно-правове регулювання питань збору, зберігання та розповсюдження інформації про особисте життя громадян. Основи цього правового регулювання закладені в ст. 32 та 34 Конституції України [142]. Зокрема, ст. 32 Конституції вводить поняття "конфіденційної інформації про особу", збирання, зберігання, використання та поширення якої не допускається без згоди цієї особи, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Враховуючи те, що в Конституції відсутній перелік даних, які вважаються інформацією про особу та особисте життя, важливою є необхідність чіткого нормативно-правового визначення поняття цієї інформації як предмету захисту.

Закон України "Про інформацію" (ст. 23) визначає інформацію про особу як сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу, до яких відносяться: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Причому, в нормах цього Закону не визначено, які з названих відомостей про особу відносяться до конфіденційної інформації, а які до відкритої.

В рішенні Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К.Г.Устименка) перелік відомостей, що вважаються конфіденційною інформацією про особу, конкретизовано і розширено. Так, згідно даного Рішення "до конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані)"[278].

Таким чином, на основі аналізу норм національного законодавства ми можемо стверджувати, що існує два типи інформації про особу - відкрита та конфіденційна. Що стосується безпосереднього розподілу даних на відкриті та конфіденційні, то навіть наявність рішення Конституційного Суду все ще залишає прогалини, оскільки, якщо вважати конфіденційними ті дані, збір яких заборонено, крім випадків передбачених законом, то згідно Закону України "Про інформацію" забороняється збирання в тому числі даних про національність та адресу особи, в той час коли рішення Конституційного Суду не називає ці дані як конфіденційні, залишаючи можливість розширюваного тлумачення переліку завершуючи його фразою "та інші персональні дані". В деякій мірі відповіді на ці запитання можуть дати інші нормативно правові акти. Так, наприклад, згідно ст. 25 Кодексу законів про працю України [128] забороняється вимагати у осіб, що приймаються на роботу, відомості про їх партійне та національне відношення, походження тощо. На цій підставі можна стверджувати, що подібні відомості теж включаються в перелік конфіденційних, але все ж таки, на наш погляд, необхідне внесення відповідних змін в Закон України "Про інформацію" з метою визначення чіткого переліку відомостей про особу, які є конфіденційними, що допоможе уникнути порушень та зловживань в сфері інформаційної безпеки людини.

Закон України "Про інформацію" виділяє ще два види інформації - інформацію довідково-енциклопедичного характеру (ст. 24) та соціологічну інформацію (ст. 25).

Інформація довідково-енциклопедичного характеру представляє собою систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Ця інформація за своїм змістом є відкритою інформацією, оскільки від початку орієнтована на задоволення інформаційних потреб суспільства щодо навколишнього світу, явищ та процесів, що відбуваються в ньому. До основних джерел такої інформації входять: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на те органами державної влади та місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.

Соціологічну ж інформацію складають документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

Соціологічна інформація може виконувати декілька функцій в суспільстві. Так, вона є одним з видів інформаційного ресурсу владних інституцій, несе в собі інформацію щодо цілей, потреб та соціальних установок об'єктів управління. Соціологічна інформація може використовуватися як один з інструментів політичного процесу, з одного боку, допомагаючи визначити політичні орієнтації електорату, що дозволяє формувати стратегію і тактику політичної боротьби, а з іншого, розповсюдження соціологічної інформації про рейтинги тих або інших політичних сил або лідерів, сприйняття суспільством тих або інших ідей само по собі може впливати на формування громадської думки. Соціологічна інформація міститься в документованих або публічно оголошених відомостях про результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень тощо.

При аналізі переліку основних видів інформації, що його встановлено Законом України "Про інформацію", виникає справедливе запитання щодо невизначеності ознак, за якими запроваджувалася ця класифікація. Так, наприклад, в класифікації інформації про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування та інформації про особу визначальним є безпосередній об'єкт, відомості про якого складають, відповідно, органи публічної влади та фізичні особи. Основною характерною ознакою визначення статистичної та соціологічної інформації є специфічні способи та методи збирання та обробки відповідних даних шляхом проведення спеціальних статистичних та соціологічних досліджень. Об'єктом правової інформації виступає специфічне суспільне явище, яким є право. Особливістю масової інформації є специфічний спосіб її розповсюдження за допомогою засобів масової інформації. Такий вид інформації як інформація довідково-енциклопедичного характеру взагалі не піддається якому-небудь чіткому визначенню, оскільки вона як інформація про "суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище" взагалі може включати в себе будь-який різновид інформації, і виникає справедливе питання про те, чи існує взагалі необхідність законодавчого визначення такого типу інформації.

Необхідно зазначити, що національне законодавство передбачає ще цілу низку видів інформації. Наприклад, ратифікована Україною "Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля"[137], встановлює такий специфічний вид інформації як екологічна.

Частина 3 ст. 2 цієї конвенції встановлює, що екологічна інформація означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про:

стан складових навколишнього середовища, таких як повітря й атмосфера, вода, ґрунт, земля, ландшафт і природні об'єкти, біологічні різноманіття та його компоненти, включаючи генетично змінені організми та взаємодію між цими складовими;

фактори, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища, аналіз затрат і результатів та інший економічний аналіз та припущення, використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища;

стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд, тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища або через ці складові, фактори, діяльність або заходи.

Правове визначення екологічної інформації є дуже актуальним з огляду на те значення, яке має стан навколишнього середовища для гарантування безпечних умов життя громадян України і правового регулювання їх прав в екологічній сфері. Достовірність і оперативність такої інформації виступає важливою умовою інформаційної безпеки.

Закон України "Про науково-технічну інформацію" в частині 2 статті 1. визначає, що науково-технічна інформація представляє собою "документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності"[82].

Закон України "Про телебачення і радіомовлення" окремо виділяє такий тип інформації як аудіовізуальна, яку визначає як "зорову інформацію, що супроводжується звуком"[103].

Також в законодавстві окремо виділяється рекламна інформація або реклама, яка згідно ст. 1 Закону України "Про рекламу"[66] визначається як "інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару".

Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 року [74] оперує таким поняттям як інформація в автоматизованих системах, яку, згідно ч. 3. ст. 1 цього Закону, складає сукупність усіх даних і програм, що використовуються в автоматизованих системах незалежно від засобу їх фізичного та логічного представлення.