Слід зазначити, що аналізу структури органів державної влади, що здійснюють управління інформаційною сферою діяльності, а також їх функцій і завдань певна увага була приділена у монографії [3], спираючись на нормативно-правові документи [1, 86, 87, 105, 127-129, 132, 141, 188-214]. При розгляді цього питання використовувалися, зокрема історичний підхід щодо еволюції цих функцій від початку становлення України як незалежної держави до сьогодення та вузьке тлумачення державного управління. Дозволимо собі зупинитися лише на деяких ключових моментах цього дослідження (у Додатку А включений допоміжний матеріал, необхідний для сприйняття цієї теми).

Вважаємо за доцільне проаналізувати Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" [127]. На нашу думку, цей указ зводиться лише до утвердження оптимальної структури центральних органів виконавчої влади, зміни їх субординації та скорочення управлінського апарату. З нашої точки зору, потребують утвердження механізми, які здатні гарантувати реалізацію принципу верховенства права, забезпечити неухильне дотримання визначених Конституцією України прав і свобод людини, істотно посилити громадський контроль за діяльністю Верховної Ради України та уряду, інших органів державної влади, оновити управлінську еліту. До системи управління всіх рівнів мають прийти люди нової генерації, тому що нинішня бюрократія не зможе остаточно здолати залишки колишньої адміністративної системи. Мають утвердитися нова культура і досконаліші процедури управлінської діяльності, нові схеми та регламенти прийняття управлінських рішень, розподіл відповідальності по управлінській вертикалі. На наш погляд, має змінитися не лише форма, але й змістовність діяльності органів державної влади. В указі не аргументуються зміни в структурі органів виконавчої влади, відсутній будь-який аналіз діяльності ліквідованих міністерств, комітетів. Але ж саме це дозволить вдосконалити роботу нових органів державної влади, сформувати нові орієнтири майбутньої діяльності (наприклад, Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України). Можливо, що це знайде свій відбиток у постановах Кабінету Міністрів України щодо реформування структури центральних органів виконавчої влади. Проте, можна зробити висновок, що Президент України приділяє певну увагу центральним органам виконавчої влади, що регулюють інформаційні відносини, формують та реалізують інформаційну політику. На нашу думку, необхідно змінити статус цих органів у зв'язку з тим, що в сучасній український державі інформаційна функція повинна бути серед головних функцій держави.

Аналіз основних напрямків діяльності Державного комітету зв'язку та інформатизації України і Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України дозволяє зробити наступне зауваження. На нашу думку, завданням цих комітетів є формування та реалізація державної інформаційної політики, і тому не зовсім вдалою є назва цих комітетів. Із наведених назв випливає, що тільки другий із згаданих комітетів здійснює це завдання. Вважаємо, що це приклад того, коли форма не зовсім відповідає її змісту. У зв'язку з цим пропонуємо звернути увагу Кабінету Міністрів України на вирішення питання щодо усунення цього протиріччя, а також на той факт, що державна інформаційна політика повинна бути соціально-технологічною.

Таким чином, проаналізована нами діяльність державних органів влади, які формують та реалізують державну інформаційну політику, тобто здійснюють державне управління (вузьке трактування) в інформаційній сфері, свідчить про функціонування саме такої структури органів державної влади. Але життя постійно вносить свої корективи як в політику держави, так і в структуру органів державної влади. Головне в даному процесі реформування – це стратегічна мета державної політики, прямування до інформаційного суспільства, в якому належне місце повинні займати державні органи, що відповідають за формування інформаційних ресурсів та удосконалення інформаційної інфраструктури єдиного інформаційного простору України. Вони можуть змінювати назву, коригувати свої функції, але вони повинні бути, щоб управляти національною інформаційною сферою. Зарубіжний досвід підтверджує доцільність саме такого підходу до інформаційної функції держави (яка взаємодіє з іншими функціями держави) та до реалізації державної інформаційної політики.

Вважаємо за доцільне відмітити, що під час державного управління НІС (маючи на увазі широке тлумачення цього поняття) необхідна саме система органів державної влади, а не їх окремі складові. Враховуючи існуючий розподіл влади у державі на законодавчу, виконавчу та судову гілки влади, слід в системі органів державного управління НІС також сформувати відповідні підсистеми з урахуванням прямих та зворотних зв'язків. Що стосується громадян України, то вони на виборах, референдумах, через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та місцевого самоврядування висловлюють і реалізують своє бачення національних інтересів України в інформаційній сфері; привертають увагу громадських і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів в інформаційній сфері; захищають власні права та інтереси в інформаційній сфері всіма законними способами та засобами.

Перша із підсистем державних органів управління НІС має бути пов'язана із законодавчою владою – Верховною Радою України. Ця інституція здійснює законодавче регулювання і контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо виконання ними функцій і завдань в інформаційній сфері; ухвалює засади внутрішньої і зовнішньої політики держави в інформаційній сфері; затверджує державний бюджет, в якому передбачаються кошти на забезпечення інформаційної безпеки України; схвалює національні програми розвитку інформаційної сфери; проводить парламентські слухання з питань свободи слова та інформаційної безпеки України; призначає половину складу (чотири особи) Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення [1]; дає згоду на призначення та звільнення з посади Президентом України голови Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України – п. 24 ст.85 Конституції України (нова назва Комітету з грудня 1999 р.) [89, c. 18].

Складовими цієї підсистеми мають бути наступні елементи:

• профільний парламентський Комітет з питань свободи слова та інформації, який готує законопроекти з питань інформаційної політики і безпеки;
• Комітет з питань будівництва, транспорту і зв'язку, який вносить законодавчі пропозиції з питань функціонування та розвитку системи зв'язку як одного з ключових елементів інформаційної інфраструктури;
• структурний підрозділ Апарату Верховної Ради України – інформаційне управління, у складі якого діє прес-служба Верховної Ради України. Зв'язки з громадськістю спікера Парламенту забезпечує прес-секретар Голови Верховної Ради України;
• Консультативна рада з питань інформатизації при Верховній Раді України (мета діяльності та функції цієї структури були вже зазначені у монографії [3]).

Інтегруючим елементом системи державних органів управління НІС має і надалі залишатися Президент України. Він, в межах своїх повноважень, здійснює керівництво у НІС; створює, реорганізує та ліквідує органи виконавчої влади, визначає їх функції та основні завдання; видає укази і розпорядження, що стосуються функціонування та розвитку НІС; звертається з щорічним (позачерговим) посланням до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, в тому числі і в інформаційній сфері; призначає (за поданням Прем'єр-міністра) та звільняє з посади керівників міністерств, державних комітетів, інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють повноваження в інформаційній сфері: міністра освіти і науки України, голів Державного комітету зв'язку та інформатизації, Державного комітету архівів, Державного патентного відомства, Державного комітету статистики, Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення, президентів Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України; призначає (за поданням голови Служби безпеки України) та звільняє з посади керівника Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації; призначає половину (чотири особи) Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення [89, c. 19]. Адміністрації Президента України підпорядкований Національний інститут стратегічних досліджень, який є базовою науково-дослідною установою аналітично-прогнозного супроводу діяльності Президента України [209]. На Інститут покладено завдання координації наукових досліджень з питань інформаційної безпеки. Інформування про діяльність глави держави здійснюють прес-секретар Президента України та Управління прес-служби Адміністрації Президента України.

Рада національної безпеки і оборони (РНБО) України, яку очолює глава держави, координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері інформаційної безпеки. На РНБО України покладено виконання таких функцій: внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в мирний час; координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та у разі виникнення кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України [210]. Очевидно, що ці функції розповсюджуються і на сферу інформаційної безпеки. Відповідно до вказаних функцій РНБО України подає главі держави пропозиції щодо: визначення національних стратегічних інтересів України у НІС, концептуальних підходів та напрямків забезпечення інформаційної безпеки; утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади в інформаційній сфері; проекту державного бюджету за статтями, пов'язаними із забезпеченням інформаційної безпеки; заходів інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України [89, c. 19].  Апарат Ради національної безпеки і оборони України здійснює поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності РНБО України [210]. Апарат підпорядкований Секретареві РНБО України, до повноважень якого, крім іншого, віднесено підготовку пропозицій щодо перспективного й поточного планування діяльності РНБО України.

Друга з підсистем державних органів управління НІС пов'язана з виконавчою владою. Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики, виконання Конституції і законів України в інформаційній сфері; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод громадян, забезпечення інформаційної безпеки України, боротьби зі злочинністю в інформаційній сфері; під час формування проекту бюджету передбачає виділення необхідних коштів для виконання загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення інформаційної безпеки України [1].

Складовими цієї підсистеми мають бути наступні елементи: