Вважаємо, що існує часткова втрата керованості інформаційною сферою. Переконливість цієї тези випливає з того, що "починаючи з 1997 р., органи виконавчої влади, які забезпечують управління інформаційною сферою, перебувають у стадії перманентної реорганізації" [89, c. 22]. На нашу думку, це не сприяє налагодженню їх стабільної й узгодженої роботи. Підтвердженням цього є і надмірно тривалі процеси кадрових призначень, і багатомісячні затримки із затвердженням положень про діяльність ключових органів, і досить тривалий термін опанування новопризначеними керівниками нової сфери відповідальності [89, c. 22]. Прикладом останнього є те, що Положення про Державний комітет зв'язку та інформатизації України було затверджено лише 3 червня 2000 р., тобто через півроку після відповідного указу Президента України щодо масштабної реорганізації центральних органів виконавчої влади [127]. Як вже зазначалося раніше [3, c. 143,144], відсутні функціональні обстеження діючих органів і всебічне обґрунтування змін, що пропонуються. Безумовно, виникає потреба в існуванні відповідної схеми взаємодії органів державної влади, що утворюються або реформуються. Організаційні зміни не мають системного характеру, а це заважає ефективній співпраці всіх гілок влади в галузі управління НІС. Вважаємо за необхідне зазначити, що значно меншою стає роль Ради національної безпеки і оборони України, яка є конституційним органом координації та контролю діяльності виконавчих структур, зокрема у сфері інформаційної безпеки. Підтвердженням цього є, наприклад, ліквідація Управління інформаційного забезпечення при скороченні (на 30%) чисельності апарату РНБО України [89, c. 23].

Вважаємо за доцільне зупинитися на проблемі відсутності цілісної системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади (про це свідчить і відповідний указ Президента України [203]) з урахуванням як центрального, так і місцевого рівнем. Йдеться також про скорочення, а частіше і ліквідацію інформаційно-аналітичних підрозділів у відповідних органах державної влади. На нашу думку, саме прогнозування, планування відповідних заходів щодо результативних управлінських рішень за допомогою нової управлінської технології є запорукою успіху не тільки інформаційно-аналітичних підрозділів, але й у цілому державних органів управління НІС.

Експерти Українського центру економічних і політичних досліджень вважають, що у Програмі діяльності Уряду "Реформи заради добробуту" не приділено пріоритетної уваги розвитку інформаційної сфери України [89, c. 26]. Цілком погоджуємося з цими висновками, проте вважаємо, що, можливо, Уряд не зазначив ці питання у програмі у зв'язку з відсутністю на цей час реальних ресурсних забезпечень. А проголосити декларативні пріоритети, як вже це було у Національній програмі інформатизації, не вважали доцільним. На нашу думку, повинні бути як нормативно-правові акти на рівні закону, так і ефективні механізми їх виконання. Безумовно, це потребує значних інвестицій в інформаційну сферу. Єдиний вихід із ситуації, в якій знаходиться Україна щодо середньодушової щорічної витрати на розвиток інформаційних технологій у розмірі $3 (у США - $250, Польщі - $28) [89, c. 26], - це створення державою сприятливого податкового клімату для залучення внутрішніх і зовнішніх приватних інвестицій.

Аналіз проблеми реалізації Національної програми інформатизації України дозволяє зробити висновок щодо недостатнього її організаційного забезпечення. Про це свідчать і неоптимальний склад відділів комп'ютерного забезпечення обласних державних адміністрацій (2-3 особи [89, c. 27]), і відсутність збалансованої структури Державного комітету зв'язку та інформатизації України, зокрема, цей комітет не має своїх структурних підрозділів у регіонах і т. ін.

На нашу думку, при формуванні та розвитку європейського інформаційного простору, зокрема його української складової, важливе завдання полягає також у підвищенні рівня свідомості всіх суб'єктів цього процесу, інформаційно-правової культури – саме це сприяло в свій час процесу інтеграції в Європі, і така тенденція повинна існувати і в ХХІ ст. Що стосується України, то її інтелектуальний потенціал дуже великий. Про це свідчать і відома у світі система підготовки кадрів у галузі інформаційних технологій, і задоволення потреб більш розвинутих держав за рахунок системи освіти в Україні. Тобто йдеться про те, що інтелектуальний потенціал країн Європи підвищується за рахунок інтелектуального потенціалу України, що означає для України відсутність необхідної кількості фахівців в інформаційній сфері та її управлінні [222]. Але відомо, що генерування ідей та їх реалізація – це нерозривні, тісно пов'язані процеси, які згідно з міжнародною диференціацією праці сприятимуть інформаційній активності всіх регіонів, зокрема і України. Таким чином, необхідно здійснювати пошук нових механізмів співпраці в "Європейському домі", від цього виграватимуть всі його "мешканці". І така тенденція на сьогодні існує в міжнародній спільноті. Не викликає ніякого сумніву, що удосконалювання суб'єктів державного управління НІС певним чином залежить від відповідної кадрової політики. На наш погляд, органам державної влади під час формування інформаційної політики доцільно було б розвивати кадровий аспект інформатизації з урахуванням тенденції прямування до інформаційного суспільства. Це пояснюється тим, що ця політика визначається не тільки техніко-технологічною складовою, але й соціально-політичною, до складу якої належать організаційні структури, в тому числі і кадрове забезпечення.

Ми погоджуємося з думкою [89, c. 28], що для зазначених проблем вирішальними є політичні аспекти розвитку в Україні демократичного громадянського суспільства, зміцнення засад парламентаризму, оскільки від вирішення ключових проблем регулювання єдиного  інформаційного простору залежить і ефективність реалізації конкретних заходів, що пропонуються на наступних ієрархічних рівнях. За цих умов зусилля всіх гілок влади, впливових політичних сил мають бути зосереджені на таких напрямках:

• зміни в системі органів державної влади на рівні Основного Закону України, що пов'язані з коригуванням владних повноважень, а саме – розширенням прав та обов'язків Кабінету Міністрів України, повноважень Верховної Ради України щодо політики формування Уряду, моніторингом функцій владних структур з метою їх оптимального виконання з мінімальними витратами та скорішим прийняттям законів "Про Кабінет Міністрів", "Про Адміністрацію Президента України" відповідно до нової, більш обґрунтованої стратегії державного управління;
• попередні зміни, що спрямовані на зміцнення інституту президентства в інтересах всього суспільства та забезпечуються інформаційною прозорістю органів державної влади, інформаційно-аналітичною діяльністю для підтримки функціонування президентських структур, співробітництвом із всіма суб'єктами інформаційних відносин [89, c. 28].

В аналітичних дослідженнях Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова робляться висновки, що зазначені недоліки стримують формування в Україні повноцінного інформаційного простору, інтеграцію до європейського інформаційного простору, побудову інформаційного суспільства [89]. Дозволимо собі прокоментувати викладене вище. На нашу думку, багатьом, хто турбується за Україну не на словах, а на ділі, вже слід зрозуміти, що період заперечень пройшов. Зараз необхідні позитивні приклади, які б допомогли орієнтуватися і підказали, як і що треба роботи. Однак це не заклик мазати все єлеєм, це заклик до відродження у суспільстві здорового раціонального оптимізму. Під час державного управління НІС головне – проаналізувати становище, ідентифікувати недоліки, сформувати стратегію і тактику подолання негативних явищ, розробити дієві механізми та реалізувати їх в життя. Відомо, що на цей час відповідна діяльність в Україні проводиться, тобто позитивний процес набуває поступової сили. Вважаємо за необхідне зазначити, що одним із дієвих механізмів щодо подолання існуючих недоліків є Програма інтеграції України до Європейського Союзу. При цьому необхідні також політична воля, стійка парламентська більшість, наявність в країні впливових політичних партій, високий потенціал громадських організацій, усвідомлення всіма суб'єктами інформаційних відносин необхідності у толерантності, у діалозі та співпраці. На нашу думку, усі підстави для цього – воля, розум, бажання та уміння – у нас є.