• міністерства, інші центральні органи виконавчої влади [215, 216], які, в межах своїх повноважень, наявних засобів бюджетного і позабюджетного фінансування забезпечують виконання законів, указів Президента України, інших органів виконавчої влади в інформаційній сфері. В кожному з цих органів діють інформаційно-аналітичні підрозділи та прес-служби;
• Урядова комісія з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади, що розробляє пропозиції щодо реформування системи інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади [204];
• Управління інформаційних технологій Секретаріату Кабінету Міністрів України. Інформування про діяльність Прем'єр-міністра України здійснює його прес-секретар – керівник прес-служби.

Перша складова другої підсистеми державних органів управління НІС, в свою чергу, складається з таких основних      елементів:

• Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України [202] (про його функції і завдання йшлося у монографії [3]);
• Державний комітет зв'язку та інформатизації України [193] (про його функції і завдання йшлося у монографії [3]);
• Міністерство освіти і науки України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності; сприяє функціонуванню національної системи науково-технічної інформації; видає охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності, забезпечує державну реєстрацію авторського права; координує діяльність щодо трансферу технологій та прав на об'єкти інтелектуальної власності, що створені повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету [211];
• Державний комітет архівів України, який вносить пропозиції щодо формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та забезпечує її реалізацію, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання, несе відповідальність за стан в архівній справі і подальший її розвиток [212];
• Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації, який діє у складі Служби безпеки України, є органом державного управління в галузі забезпечення захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних, реалізує державну політику у сфері криптографічного та технічного захисту інформації [197, 213];
• Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення, яка вирішує питання забезпечення свободи слова та масової інформації, прав телеглядачів та радіослухачів, виробників і розповсюджувачів масової звукової, візуальної та аудіовізуальної інформації; розробки і здійснення державної політики ліцензування телерадіомовлення; використання радіочастотного ресурсу держави; реалізації та контролю за додержанням законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення [214];
• Міністерство юстиції України [205] (про його функції і завдання йшлося у монографії [3]);
• Інститут нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів України [206] (про його функції і завдання йшлося у монографії [3]);
• Центр перекладів актів європейського права при Міністерстві юстиції України [207, 208] (про його функції і завдання йшлося у монографії [3]);
• Державне інформаційне агентство України [199] (про його функції і завдання йшлося у монографії [3]);
• Науково-технічна рада Національної програми інформатизації [87] (про її функції і завдання йшлося у монографії [3]);
• Експертно-консультаційна рада з питань інформатизації [192] (про її функції і завдання йшлося у монографії [3]);
• Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, які забезпечують: виконання законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; додержання законних прав та свобод громадян; виконання державних і регіональних програм в інформаційній сфері; реалізація інших, наданих державою або делегованих відповідними радами, повноважень. У державних адміністраціях діють інформаційно-аналітичні підрозділи та прес-служби;
• інші державні органи та організації – Державний комітет статистики України, Державне патентне відомство України, Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта", Концерн радіомовлення, радіозв'язку і телебачення, ВАТ "Укртелеком" і ін. – здійснюють діяльність в інформаційній сфері в межах визначених функції та повноважень.

Слід зазначити, що серед елементів другої підсистеми є такі, що включають до свого складу елементи, які за рівнем ієрархії знаходяться нижче, тобто існує не тільки система горизонтального, але й вертикального зв'язку. Вважаємо, що до другої підсистеми державних органів управління НІС можуть включатися й інші складові, що пов'язано з тенденцією перетворення держави у інформаційну. У наступному розділі буде досліджено і обґрунтована роль і місце органів внутрішніх справ України у системі державного управління НІС.

Третя із підсистем державних органів управління НІС пов'язана з судовою владою; складовими цієї підсистеми можуть бути наступні елементи:

• Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів в інформаційній сфері Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції та законів України з відповідних питань. До складу Конституційного Суду України входить його Прес-служба [89, c. 20];
• суди загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя у сфері інформаційних відносин [89, c. 21];
• Генеральна прокуратура України, яка здійснює нагляд за додержанням та застосуванням законів, що регулюють інформаційні відносини, порушує кримінальні справи. До складу Генеральної прокуратури України входить Прес-центр [89, c. 21].

Слід зазначити, що управління формуванням та розвитком єдиного інформаційного простору здійснюють також і органи місцевого самоврядування, які затверджують регіональні та місцеві програми розвитку інформаційної сфери, бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць (в яких передбачаються кошти на виконання завдань в інформаційній сфері); виконують інші, передбачені законом повноваження. Політичні партії та рухи, громадські організації (Національна спілка журналістів України, Асоціація провайдерів України, Асоціація "Журналістська ініціатива" та ін.), професійні спілки, заклади академічної науки та освіти, неурядові дослідницькі організації, інші організації та установи виконують функції щодо забезпечення діяльності в інформаційній сфері відповідно до мети і завдань їх діяльності [89].

Таким чином, в Україні повинна бути створена і функціонувати структурно повна система забезпечення державного управління НІС. Функції та повноваження відповідних державних органів закріплені в нормативно-правових актах різного рівня – Конституції України, законах України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, інших, у тому числі відомчих, нормативних актах. Водночас, розподіл функцій між  окремими суб'єктами системи та схеми їх взаємодії потребують певного вдосконалення [89, c. 21].

Вважаємо за доцільне обґрунтувати положення щодо "розподілу влади" як принципу організації роботи державного апарату, зокрема в інформаційній сфері. Йдеться про широке трактування поняття "державний апарат". Відомо, що принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову гілки має давню історію. Під час дослідження питання щодо державних органів управління НІС переконливо було доведено, що система вимог, яка включається до принципу розподілу влади, задовольняється. Йдеться про наступні  вимоги:

• розподіл функцій та повноважень (компетенції) між державними органами управління НІС відповідно до вимог розподілу праці;
• закріплення певної самостійності кожного органу державної влади під час здійснення своїх повноважень, недопущення втручання у прерогативи один одного та їх злиття;
• наділення кожного органу державної влади можливістю противопоставлення своєї думки рішенню іншого органу та виключення зосередження всієї повноти влади в одній із гілок;
• наявність у органів державної влади взаємного контролю один одного і неможливість зміни компетенції органів державної влади позаконституційним шляхом [90, c. 104, 105; 216].

Безумовно, форма і здійснення принципу розподілу влади залежить від національних традицій, конкретної соціально-економічної і політичної ситуації. Фахівці в галузі теорії держави та права вважають (і ми з цим цілком погоджуємось), що влада, будучи "розподіленою", повинна залишатися цілісною, єдиною тому, що йдеться про розподіл не влади, а функцій здійснення цієї влади. І не тільки про розподіл, але й про взаємодію даних функцій. "Розподіл влади треба сприймати як загальний принцип , а не як жорсткий регулятор в процесі реформування державної влади України" [90, с.105]. Відомо також, що принцип розподілу влади доповнюється системою "стримань і противаг". Ця система припускає конкуренцію різних органів державної влади, наявність засобів для їх взаємного стримання та підтримки відносно рівня сил. "Стримання і противаги", з одного боку, заохочують співробітництво, але з іншого – створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше розв`язуються під час переговорів, згод та компромісів [90, с.109]. В монографії [3] був наведений приклад стосовно взаємовідносин між Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України та Комітетом з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України. Для вирішення конфліктних питань ці інституції повинні мати на увазі саме цю систему "стримань" і "противаг".

Вважаємо за доцільне проаналізувати негативні прояви у діяльності відповідних державних органів управління НІС, що згодом дозволить внести пропозиції щодо вдосконалення системи державних органів управління НІС. Відповідні дослідження, безумовно, проводяться багатьма фахівцями в інформаційній сфері [88, 89, 104, 108, 112, 217-219]. Фахівці Українського центру економічних і політичних досліджень вважають, що система органів державної влади, яка закріплена в Конституції України, є структурно надмірною і нестійкою: контроль за інформаційним простором та головні важелі інформаційної політики сконцентровані в президентських структурах, вплив Парламенту і Уряду є обмеженим [89, 220, 221]. На нашу думку, для запобігання такій ситуації дії Парламенту та Уряду повинні бути узгоджені, більш системні та рішучі; вони повинні співпрацювати, а не ворогувати, підтримувати одне одного – саме це не дозволить "тримати" владу так би мовити в одних руках. На жаль, події останнього часу свідчать про інше. Так, відставка Уряду, що аж ніяк не сприяє стабільності та розвитку не тільки в інформаційній сфері, але і взагалі у державі.

Враховуючи той факт, що Україна спрямована на інтеграцію до ЄС, слід підкреслити, що для розвитку в Україні демократичного громадянського суспільства, зміцнення засад парламентаризму вкрай необхідна розробка дієвих запобіжних механізмів, які унеможливили б використання державних ЗМІ в інтересах певних структур, особливо під час виборів та референдумів. Вважаємо, що доцільно було б використовувати досвід розвинутих країн ЄС, де ефективно працюють механізми реалізації відповідних рекомендацій країнам – учасницям ЄС щодо рівного доступу до інформації, рівних прав оприлюднення певної інформації, яка надається різними гілками державної влади і т. ін.