Максимальний ефект впливу адміністративних стягнень досягається при одночасній реалізації кожної з цілей, хоч ці цілі можуть бути і незалежні одна від іншої. Може бути досягнута одна, а не досягнута інша. Відносна самостійність кожної з цілей обумовлюється особливостями механізму їх реалізації, визначенням (вибором) відповідних юридичних засобів, а також застосування санкцій.

Закріплення в законі виховної мети адміністративних стягнень - справедливо відзначає А.К.Мустафін - дає підстави вважати, що адміністративно-юрисдикційний процес поряд з реалізацією комплексу право обмежень, що становлять характерну сторону покарання, повинен мати певну психолого-педагогічну спрямованість, що забезпечить оптимальний перехід вимог правових норм в сферу індивідуальної правосвідомості громадян[165].

Як ми раніше відмічали, адміністративно-юрисдикційну діяльність уповноважених органів і посадових осіб вважають похідною по відношенню до інших, які спрямовані на реальне забезпечення прав і свобод громадян. В цьому зв'язку не можна погодитися з позицією окремих авторів (Веремеєнко І.І., Шергін А.П. та ін.) щодо необхідності подальшого розширення адміністративно-юрисдикційних повноважень міліції. Будуючи правову державу, слід обмежувати цю сферу діяльності відповідних служб та органів внутрішніх справ, розширюючи сферу  юрисдикційної діяльності саме судів, створюючи адміністративну юрисдикцію.

Реалізація з боку держави і суспільства правовиховної сторони процесу застосування санкцій за своїм змістом означає конкретизацію, роз'яснення суті негативної оцінки правопорушення.

Цю сторону адміністративно-юрисдикційного процесу не слід зводити лише до інформування правопорушника про правові заборони і юридичні наслідки їх порушення.

Цей процес повинен базуватися на високій культурі, авторитеті правозастосовчих органів, він передбачає безпосередній контакт, спілкування з особою, яка притягується до адміністративної відповідальності. Вибір оптимального рішення в справі про адміністративні правопорушення залежить від вірного визначення цілей адміністративних стягнень. Закон, як уявляється, повинен найбільш повно враховувати їх змістові ознаки, визначати механізм досягнення  виховного і запобіжного результатів адміністративного впливу на правопорушників і інших осіб. До його складових треба віднести:

• правову норму з адміністративною санкцією;
• акт застосування права;
• правовідносини;
• акт реалізації права;
• правосвідомість;
• правову культуру.

Механізм реалізації (досягнення) цілей адміністративних стягнень діє з урахуванням специфічного набору і характеру правовідносин, в межах яких здійснюється дотримання правових заборон суб'єктами права. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень передбачає здійснення спеціальних дій компетентними органами, установами, їх посадовими особами, діяльність яких носить правовий характер і базується як на нормативних приписах, так і на постановах про накладення адміністративних стягнень. Закон виконання постанов про накладення адміністративних стягнень покладає на орган  (посадову особу), який виніс постанову (ст. ст. 299; 300; 304; 305 та ін. КУпАП) та передбачає загальнообов'язковість виконання постанов про накладення адміністративних стягнень для усіх державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, яких вони стосуються. Важливою гарантією реалізації цілей адміністративних стягнень є вірна оцінка і чітке правове закріплення меж їх застосування, що передбачає:

• визначення кола суб'єктів адміністративної відповідальності;
• об'єму (обсягу) їх відповідальності;
• обставин скоєння протиправного діяння.

При накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність (ч.2 ст.33 КУпАП).  Відповідний інтерес з точки зору правової регламентації цілей (мети) адміністративних стягнень викликає сукупність норм, що встановлюють підстави і визначають порядок звільнення правопорушників від адміністративної відповідальності.

Важливою підставою звільнення правопорушників від адміністративної відповідальності та досягнення виховної і запобіжної мети адміністративних санкцій без їх реального застосування, або без їх виконання у повному обсязі,  може мати місце при застосуванні приписів ст. 22 КУпАП про звільнення від адміністративної відповідальності правопорушника при малозначущості правопорушення.

Визначення малозначущості правопорушення закон надає право органу (посадовій особі), уповноваженій вирішувати справу. Передбачається можливість звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності, або оголошення тому усного зауваження. На наш погляд, слід більш чітко законодавчо визначити поняття терміну "малозначущості", а також критерії звільнення від адміністративної відповідальності у повному обсязі. Не досить чітка визначеність підстав звільнення від адміністративної відповідальності, відсутність в чинному законодавстві формальних ознак допускає їх суб'єктивне бачення органами адміністративної юрисдикції. Тому часто такими підставами вважаються труднощі виконання адміністративних стягнень (особливо у вигляді штрафу), що приводить до звільнення від адміністративної відповідальності осіб, що ухиляються від відповідальності, систематично скоюють правопорушення і т.п. Доцільно в законі визначити перелік формальних ознак "малозначущості", що дало б можливість більш якісно здійснювати відбір суб'єктів звільнення від адміністративної відповідальності. На думку дисертанта, недоцільно звільнювати від адміністративної відповідальності осіб, які повторно скоїли проступки, злісно ухиляються від відповідальності, зважаючи загальнообов'язковість виконання постанов[166].

Успішна реалізація цілей адміністративних стягнень значною мірою визначається характером ставлення правопорушника до скоєння, розкаюванням, як підстава звільнення від адміністративної відповідальності. Факт розкаювання може бути підставою для звільнення від адміністративної відповідальності, або обставиною, що пом'якшує відповідальність. Підтримуємо думку про законодавче закріплення обов'язку посадових осіб, що беруть участь у провадженнях у справах про адміністративні правопорушення, пояснення правопорушнику його прав і обов'язків при  складенні протоколу  на стадії розгляду справи по суті, оскарженню рішення у справі[167].

Автор вважає за необхідне в деяких випадках збільшити строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, що дасть змогу розширити практику розгляду справ в присутності особи, яка скоїла проступок, а також забезпечить більш якісну підготовку адміністративних матеріалів до розгляду. Це буде сприяти зміцненню законності, підвищенню виховного значення адміністративної відповідальності. Треба виходити з того, що переважно морально-виховний характер носить попередження як вид адміністративного стягнення, реалізація його виховного і попереджувального ефекту у вирішальній мірі залежить від присутності правопорушника під час розгляду справи, застосовувати попередження доцільно лише до тих правопорушників, стосовно яких:

а) адміністративна справа розглядається за його участі (присутності);

б) процедура розгляду справи забезпечує досягнення виховного чи попереджувального ефекту[168]. Доцільно скоригувати процедуру (порядок) застосування попередження як міри адміністративної відповідальності.

До правопорушень, що посягають на громадську безпеку, на думку автора, слід відносити ті, які стосуються якості та безпеки харчових продуктів та продовольчої сировини.

Правове забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини, як уявляється, є передумовою зміцнення громадської безпеки, адже кожна людина, кожен член суспільства щоденно вживає продукти харчування, які виробляються з продовольчої сировини. Забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини передбачає визначення прав і обов'язків, відповідальності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, виробників,  продавців, постачальників і споживачів за  якість продовольчої сировини, а також врегулювання відносин між ними і під час розробки, виробництва, ввезення та вивезення, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, продажу, використання, споживання та утилізації відходів харчових продуктів.

Ці та інші питання врегульовані Законом України "Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", однак ми вважаємо за необхідне поряд з прийняттям окремого закону щодо регулювання питання безпеки харчових продуктів  і продовольчої сировини, доповнити КУпАП рядом нових складів щодо адміністративної відповідальності в разі недотримання безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини.

На наш погляд в державі треба визначити основні засади державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини шляхом прийняття відповідної програми. Така Програма мала б будуватися на пріоритетності збереження і зміцнення здоров'я людини та визнанні її права на належну якість харчових продуктів. Основні положення програми мають зводитися до: