Не менш важливе значення має санітарно-епідеміологічне благополуччя громадян в громадських місцях. Це одна з традиційних і необхідних для суспільства форм прояву громадського порядку. В наш перехідний та тривожний час, коли розпущеність, розбещеність та неохайність громадян досягли небувалих розмірів, проблема чистоти і гігієни стала надто актуальною. Без чистоти немає порядку  в місцях, що мають громадське значення. А.Файоль частково правий, говорячи: "чистота - завершение порядка." [226. - с.42]. На наш погляд, точніше буде сказати: чистота - початок порядку.

Значення даної форми громадського порядку особливо велике в сфері торгівлі продуктами харчування, на підприємствах м'ясної та молочної промисловості, на ринках, на залізничному та водному транспорті, в дитячих установах. Охорону санітарно-епідеміологічного благополуччя здійснює держаний та відомчий санітарно-епідеміологічний нагляд на основі Закону України від 1 липня 1995 р. "Про санітарно-епідеміологічну безпеку". Сам же санітарно-епідеміологічний нагляд зводиться до ряду функцій по охороні здоров'я населення, по його захисту від шкідливо діючих факторів, по здійсненню контролю за проведенням гігієнічних заходів в громадських місцях, де існує велика небезпека розповсюдження заразних хвороб і масових захворювань.

Особливе місце в ряді форм громадського порядку займає екологічна безпека громадян в громадських місцях. В середині ХХ століття забрудненість атмосфери за рахунок господарської діяльності підвищилася на 20%. Не переробляючись, речовини у вигляді відходів, викидів виробничо-господарської та комунально-побутової діяльності поступово концентруються в оточуючому людину середовищі та перш за все в громадських місцях міст, які відкриті для пилового та радіаційного забруднення.

Екологічна охорона громадського порядку реґламентується Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року зі змінами та доповненнями та Законом України "Про тваринний світ" від 3 березня 1993 року зі змінами та доповненнями. Державний екологічний нагляд здійснюється спеціально уповноваженими на це державними органами України в галузі охорони навколишнього природного середовища за участю міністерств і відомств через систему спостереження в містах, промислових центрах, на водних об'єктах. В преамбулі до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" задачі екологічної політики формулюються наступним чином: Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Таке визначення задач, на жаль, робить недостатній акцент на безпеку громадських місць у містах і промислових центрах. Отруйне повітря над багатьма містами України (Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Кривий Ріг та ін.), скупчення сміття всередині міст і біля них на звалищах, отруйна вода, вихлопні гази десятків тисяч автомобілів створюють нестерпні умови для життя громадян, - і, перш за все, в громадських місцях, які на відміну від квартири чи будинку відкриті для прямих шкідливих впливів.

Громадський порядок як поліцейська категорія виступає і в інших формах: технічній безпеці, пов'язаній з безпечним використанням енергетичного, газового, промислового господарства, безпеки в умовах стихійних природних явищ (землетрусу, паводку) і т.п. Різні форми громадського порядку свідчать про масштабність категорії, що розглядається, та охопленні нею величезної частини соціальної дійсності.

Враховуючи різноманітність форм прояву громадського порядку, на наш погляд, необхідно розглянути об'єм поняття "громадський порядок". Адміністративісти 60-80-х років М.І.Єропкін, А.В.Серьогін та І.І.Веремєєнко охарактеризували сферу громадського порядку як особливу сферу суспільних відносин [84. - с.16-19; 209 - с.4; 237. - с.37], яка є різновидом сфери державно-управлінських відносин, але разом з тим і автономною. Проте в той час категорія громадського порядку не була осмислена в адміністративно-правовій науці з теоретико-філософських позицій, і їй давалось більшістю адміністративістів обмежене трактування. Така недооцінка найважливішої категорії адміністративного права знайшла своє відображення фактично у всіх підручниках адміністративного права радянської епохи, в тому числі виданих професорами вищих шкіл і Академії МВС.

Правда, в законодавчій практиці 60-х років, зокрема, в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 15 лютого 1962 року "Про посилення відповідальності за посягання на життя, здоров'я та гідність працівників міліції та народних дружинників" і в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 26 липня 1966 року "Про посилення відповідальності за хуліганство" намітився підхід до категорії громадського порядку як до достатньо широкої та багатогранної. Проте Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року знову відвів їй скромне місце, надзвичайно звузивши межі громадського порядку в главі чотирнадцятій. Вузький погляд законодавця на цю категорію зберігся і в Законі України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року та в інших сучасних законодавчих актах, реґламентуючих діяльність інших наглядових структур.

Таке ставлення до категорії громадського порядку в науці адміністративного права і в законодавстві неможливо визнати об'єктивним і справедливим. Щоправда, деякі з адміністративістів усвідомлюють зазначену несправедливість, але говорять про це  впівголоса, виправдовуючись тим, що дане поняття недостатньо визначене [149. - с.87-88].

Між тим громадський порядок як поліцейська категорія стосовно повсякденного життя кожного громадянина - масштабна категорія. Життя окремого громадянина, при філософському погляді на неї, проходить, як правило, в трьох вимірах:

1. в сім'ї;
2. на роботі;
3. на вулиці (в громадському місці).

Причому добовий час розподіляється людиною між цими трьома частинами в цілому порівну. Можна стверджувати, що в плані соціального буття перебування людини в громадських місцях (проїзд на роботу в громадському транспорті, відвідування магазинів, видовищних закладів) складає одну з основ її існування. Фактично кожний громадянин - щоденний суб'єкт адміністративно-правових відносин в сфері громадського порядку. Більш того, громадський порядок складається в місцях, які за своїм звичайним станом не є громадськими місцями, але набувають цього статусу в силу тимчасової концентрації людей, як зазначалося вище, мають тимчасовий характер. Такими є берег річки, де у вихідний день відпочивають громадяни, галявина лісу, на якій розташувались туристи, маршові сходи багатоповерхового будинку, куди виходять палити жителі сусідніх квартир. Ексцеси в таких місцях можуть розглядатися як посягання на громадський порядок. Тому М.І.Єропкін слушно зазначав, що до сфери громадського порядку відносяться також відносини, що виникають поза межами громадських місць, але за своїм характером мають пряме відношення до громадських місць [237. - с.10].

Глобальність поняття громадського порядку підкреслюється тим, що в кримінально-правовому просторі - це де-факто самий об'ємний об'єкт злочинних посягань. При скоєнні злочину проти особи в громадському місці винна особа посягає не тільки на життя, здоров'я, честь та гідність конкретного громадянина, але також посягає і на громадський порядок, хоча такі злочини не включені в главу злочинів проти громадського порядку. Особливо це характерно для такого серйозного злочину, як вбивство в громадському місці, яке, як правило, містить елементи прямого посягання на громадський порядок і викликає вкрай негативний громадський резонанс.

Аналогічна картина спостерігається у сфері адміністративно-правового простору. Тут також де-факто громадський порядок є найбільш об'ємним об'єктом протиправних посягань. Проте, даний об'єкт представлений тільки в главі 14, яка охоплює порівняно невелику групу адміністративних правопорушень (дрібне хуліганство, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях, азартні ігри і т.п.). Між тим громадський порядок виступає об'єктом посягання в більшості правопорушень, об'єднаних іншими главами особливої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення. Наприклад, більшість адміністративних правопорушень на транспорті, адміністративних правопорушень в галузі житлово-комунального господарства та в сфері порядку управління (відповідно глави 10, 11, 15 КпАП України) посягають одночасно і на громадський порядок.

Враховуючи масштабність громадського порядку як об'єкту посягань, В.І.Ігітов писав ще в 60-х роках: "Ведь любое преступление и административный проступок нарушают общественный порядок, если они угрожают интересам государства или правам и здоровью граждан…" [121]. Фактично в зазначеній частині злочинних діянь та адміністративних правопорушень при уважному погляді на них громадський порядок виступає першим чи другим об'єктом посягання.

Масштабність сфери громадського порядку виражається також в її прихованому зв'язку з багатьма іншими сферами суспільних відносин: з внутрішнім трудовим розпорядком на підприємствах і в установах, з сімейним побутом і відпочинком громадян. Низька трудова і службова дисципліни, аморальна атмосфера в сім'ї негативно впливають на громадський порядок, нерідко є першопричиною скоєння правопорушень в громадських місцях. З іншого боку, адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок (наприклад, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях, хуліганство), сприяють росту конфліктних ситуацій в сім'ї, дезорганізують трудові відносини.