Якщо поняття "організаційне керівництво судом" на сьогоднішній день, як відмічалось вище, обмежується виключно діяльністю голови відповідного суду, тобто має "внутрішній характер" і не обіймає решти проявів організаційного впливу щодо судової системи з боку органів законодавчої, виконавчої влади і Президента України, то поняття "організаційне забезпечення судів" застосовується щодо діяльності Державної судової адміністрації України, на яку, відповідно до ст. 119 Закону України "Про судоустрій", покладається здійснення саме цієї функції.

Аналізуючи зміст поняття "організаційне забезпечення судів", можна встановити наступне. Категорія "забезпечувати" означає : 1) постачаючи щось у достатній кількості, задовольняти кого-, що-небудь у якихось потребах; надавати кому-небудь достатні матеріальні засоби до існування; постачати; 2) здійснювати надійні умови для здійснення чого-небудь, гарантувати щось; 3) захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки.[208][227]

Тому, виходячи із завдань, що стоять перед судової владою, а також - з позицій етимології під терміном "організаційне забезпечення діяльності судів" можливо розуміти реалізацію дій щодо задоволення потреб судової системи, надання їй достатніх матеріальних, інформаційних, кадрових та інших засобів для здійснення функцій з відправлення повного і незалежного правосуддя в державі.

При цьому з аналізу статті 119 Закону України "Про судоустрій" випливає, що такі дії практично полягають у вжитті заходів : 1) фінансового; 2) матеріально-технічного; 3) кадрового; 4) інформаційного та 5) організаційно-технічного характеру.

Деякі вчені вважають, що в зв'язку з тим, що матеріальне забезпечення судів на сьогоднішній день за чинним законодавством здійснюється виключно відповідними органами виконавчої влади в особі Державної судової адміністрації України, то можливо визначити, що це поняття обіймається терміном "судове управління" (виділено нами - С.Г.) ", до якого включають як діяльність з організаційного керівництва судами, так і організаційне забезпечення судів. [202][228]

Вважаємо, що і при вказаному розумінні цього терміну, його слід визнати умовним, оскільки Суд незалежний і ним не можна управляти.

До останнього часу відомче організаційне керівництво судами відкривало перед місцевими органами виконавчої влади певні можливості для втручання у правосуддя через власні управління (відділи) юстиції.

Як зауважує В.Д. Бринцев, - в період з 1981-го по 1994 р. судоустрійне законодавство пройшло еволюційну трансформацію функцій виконавчої влади відносно судової від "організаційного керівництва судами" Міністерством юстиції України до "організаційного забезпечення діяльності судів при суворому дотриманні принципу їх незалежності" з боку цього самого відомства, внаслідок якої, спостерігається зниження ефективності діяльності місцевих судів, тому що раніше існуюча система керівництва судами практично повністю зруйнована, а нова фактично не створена. [25][229]

У відповідності до ст. 125 Закону "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року Указами Президента України від 29 серпня 2002 року і 3 березня 2003 року [203][230] створено Державну судову адміністрацію України, яка є центральним органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, діяльність якого спрямовує і координує Кабінет Міністрів України.

Між створенням належних організаційних, матеріально-технічних умов та якістю правосуддя, ефективністю судового захисту тих, хто звертається до суду, незаперечно існує тісний зв'язок, якому приділяється значна увага, в тому числі - міжнародним співтовариством.

Так, відповідно до п. 7 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада і 13 грудня 1085 р., кожна держава зобов'язана виділяти достатні ресурси для того, щоб судова влада могла належним чином виконувати свої функції. [157][231]

В рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № R (94) 12 від 13 жовтня 1994 р. "Про незалежність, ефективність і роль суддів" з огляду на важливість забезпечення належного здійснення суддівських функцій урядам держав-членів рекомендовано вжити чи посилити всі заходи, необхідні для підвищення ролі суддів і суддівського корпусу в цілому, зміцнити їх незалежність та ефективність, зокрема за допомогою додержання низки принципів. Так, зокрема, принцип Ш - належні умови роботи, реалізується на допомогою "прийому на роботу достатньої кількості суддів і організації відповідної підготовки", "забезпечення такого статусу і винагороди суддів, які були б відповідні їх професійному авторитету і рівню відповідальності", забезпечення "належного допоміжного персоналу і устаткування, зокрема, для автоматизації діловодства і обробки даних для того, щоб судді могли ефективно і оперативно виконувати свої обов'язки", "вжиття відповідних заходів для передачі виконання не суддівських функцій іншим особам", " вжиття всіх необхідних заходів для забезпечення безпеки суддів, обов'язкова присутність охорони в приміщеннях судів чи надання поліцейського захисту суддям, які можуть стати чи є об'єктами серйозних погроз". [176][232]

У п. 6 Європейської хартії про статус суддів (оплата праці, соціальне забезпечення) зазначається, що "рівень оплати повинен встановлюватися так, щоб захистити суддю від тиску, націленого на те, щоб вплинути на зміст його рішень і взагалі його поведінку в суді, порушуючи, таким чином, його незалежність та неупередженість". Правове становище судді передбачає для нього "гарантію проти соціальних небезпек, пов'язаних із хворобою, доглядом за дитиною, інвалідністю, старістю і кончиною. [60][233]; [59][234]

Концепцією судово-правової реформи в Україні, схваленою Верховною Радою України, серед основних принципів реформування судової системи передбачена відповідність нормативних актів з питань діяльності судів і органів юстиції вимогам міжнародних угод, ратифікованим Україною. [99][235]

Ряд фактично аналогічних положень міститься у Конституції і законодавстві України. Відповідно до ч. 1 ст. 130 Конституції України, п. 3 ст. 3 Закону України "Про статус суддів" держава забезпечує фінансування і належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. [69][236] Згідно з п.1 ст. 123 Закону "Про судоустрій України" розмір заробітної плати (грошового забезпечення) суддів повинен забезпечувати його фінансову незалежність. [71][237] Крім того, створення необхідних організаційно-технічних, інформаційних умов для діяльності суддів та належне матеріальне і соціальне забезпечення суддів з огляду на п. 1 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" і п. 1 ст. 14 Закону "Про судоустрій України" є гарантією самостійності і незалежності суддів.

Але аналіз статистичних даних свідчить про те, що реалії сьогодення переводять питання матеріальної незалежності суддів із соціально-економічної сфери в соціально-політичну.[238] Ситуація з забезпеченням діяльності суддів і суддів не тільки суперечить міжнародним нормам і принципам, а й посилила залежність від органів місцевої влади. [189][239] Обсяги бюджетних асигнувань не забезпечують мінімуму коштів на матеріальне-технічне забезпечення нормальної діяльності судді, а тому суди вимушені звертатися за допомогою до районних адміністрацій, потрапляючи тим самим у певну залежність від останніх. [55][240]

Відповідно до ч. 2 ст. 118 Закону України "Про судоустрій України" забезпечення функціонування судової влади передбачає окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування суддів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону. Частина 2 ст. 119 вищевказаного закону передбачає, що організаційне забезпечення діяльності судів покладається на Державну судову адміністрацію.

Ми цілком проділяємо думку тих вчених та практичних працівників, які вважають, що покладення обов'язку фінансування судових органів на Державну судову адміністрацію, яка є центральним органом виконавчої влади, не сприяє незалежності суддів та судів, [142][241] не є адекватним високому статусу судової влади та її місцю в системі владних інститутів України. [166][242]; [134][243]

За нашою думкою, вирішення питань соціально-економічного забезпечення суддів повинно бути доручено самостійному органу, який би не входив у систему ні законодавчої, ні виконавчої влади. Державну судову адміністрацію необхідно вивести із підпорядкування виконавчої влади і передати контроль за її діяльністю Верховному Суду України. При цьому статус державної судової адміністрації необхідно визначити, як орган організаційного управління в системі судової влади. Саме за цих умов може бути обмежено соціально-політичний аспект можливого тиску на суддів при прийнятті ними рішень.

З цього приводу заслуговує уваги досвід Російської Федерації, де 8 січня 1998 року було прийнято федеральний Закон "О Судебном департаменте при Верховном Суде Российской Федерации" [201][244].

У відповідності до ст.ст. 125, 126 Закону України "Про судоустрій України" до повноважень Державної судової адміністрація України входе вирішення питань : 1) фінансового; 2) матеріально-технічного; 3) кадрового; 4) інформаційного та 5) організаційно-технічного забезпечення судової влади.

Усі турботи щодо матеріально-технічного забезпечення судової системи покладаються на місцеві управління судової адміністрації, які у межах бюджетних асигнувань здійснюватимуть внутрішній розподіл витрат.

За нинішніх умов, коли судові установи здебільшого розташовані в мало придатних для здійснення правосуддя будівлях, судовій адміністрації необхідно насамперед вирішувати питання будівництва та капітального ремонту приміщень судів, їх технічного оснащення й умеблювання. Не менш важливим є проблеми комп'ютеризації та налагодження зв'язку, створення єдиного банку, який містив би правову інформацію щодо судової практики, теоретичних досліджень у галузі права тощо.

Для реалізації цих завдань, яка потребує великих фінансових затрат і значних організаційних зусиль, потрібно розробити окрему довгострокову програму. Комп'ютеризація, крім усього іншого, пов'язана з технічним навчанням суддів і допоміжного судового персоналу, зокрема секретарів судових засідань. В судах запроваджено вже використання технічних засобів для фіксації судового процесу і підготовки судових документів. Адже секретарі судових засідань, фіксуючи свідчення учасників процесу на слух, іноді випускають певні деталі, які можуть мати принципово важливе значення для прийняття рішення у справі.