Взявши курс на європейський демократичний шлях розвитку ми повинні прикласти максимум зусиль для того, щоб діяльність судової системи України в цілому і місцевих загальних судів зокрема відповідала б європейським стандартам.

Одним із таких важливих стандартів є право на справедливий судовий розгляд закріплене в ст.6 Конвенції "Про захист прав і основних свобод людини," прийнятої в м. Римі 4 листопада 1950 року [97][246].

Процесуальними гарантіями, якими може скористатися особа при розгляді її цивільного позову в національному суді, що закріплені в ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини є:

• доступ до суду та право на виконання рішення суду;
• розгляд справи судом, створеним відповідно закону;
• розгляд справи безстороннім і неупередженим судом;
• розгляд справи в розумні терміни;
• відкритість процесу та публічність проголошення суду.

Питання доступу до правосуддя в місцевих загальних судах особливо актуальне і тому потребує окремої уваги. Як вже наголошувалося - місцеві загальні суди розглядають біля 90 відсотків всіх судових справ по першій інстанції і тому доступ до правосуддя в цих судах є важливим фактором який гарантує захист законних прав та інтересів громадян суб'єктами судової влади, зокрема місцевими загальними судами.

Так ст.8 Загальної декларації прав людини встановлює право за кожною людиною на ефективне поновлення в правах національними судами у разі порушення її основних прав, наданих конституцією або законом [94][247].

Встановлені діючими нормативно-правовими актами організаційні основи доступу до правосуддя в місцевих загальних судах умовно можна поділити на три складові частини: територіальну, процесуальну і матеріальну (економічну).

1. Організаційно-правове визначення територіальної частини полягає у визначені географічних меж розповсюдження компетенції певного місцевого суду. На сьогодні таке визначення, як вже детальніше зазначалось попередньо ідентичне адміністративно-територіальному поділу і місцеві загальні суди як правило функціонують в райцентрах та містах.

2. Процесуальна частина визначає організаційні основи порушення судової справи її розгляду, яким передбачено саму процедуру порушення судової справи, розгляд її і можливість оскарження винесеного рішення.

3. В третій частині об'єднуються економічні передумови, організаційно-правового забезпечення доступу до правосуддя, в першу чергу на рівні загальних місцевих судів.

Так однією із головних умов провадження по справах цивільного судочинства є сплата державного мита сторонами по цивільній справі. Державне мито, яке сплачує учасник судового розгляду є своєрідною платою державі за ту роботу, яку виконують, судді по розгляду даної справи, апарат суду, який забезпечує такий розгляд і т.п.

Також державне мито виступає платою юридичних та фізичних осіб за вчинення в їх інтересах місцевими загальними судами дій, та видачу документів, що мають юридичне значення.

При аналізі розмірів даного платежу, визначених у Декреті Кабінету Міністрів "Про державне мито" яскраво виявляється невідповідність суми такої сплати фактичним затратам на здійснення вищезазначених дій. Так наприклад при подачі заяв і скарг немайнового характеру сторона сплачує державне мито в розмірі 17 грн., або одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян [50][248].

Наші опоненти можуть зауважити, що для певних категорій громадян це вже не така і мала сума. Але для іншої, досить значної категорій громадян, така сума надто низька.

На нашу думку проблема оплати державного мита, як засобу доступу до правосуддя якраз і полягає у відсутності диференційованого підходу до вирішення даної проблеми: низький розмір держмита і внаслідок чого бідні і незабезпечені суди, низькооплачувані судді та працівники суду, що явно не сприяє їх незалежності та неупередженості при розгляді справи.

Не є виходом із даної ситуації значне підвищення розміру державного мита, так як це вдарить в першу чергу по низькооплачуваних верствах населення, які є найменш захищені і в правовому полі.

Ми вбачаємо необхідність докорінно змінити сам підхід до порядку сплати державного мита і за основу брати майновий стан його платників. Тобто процентні ставки повинні вираховуватися не від розміру неоподаткованого мінімуму громадян, а від доходів отримуваних платником за минулий рік. Погодьтеся, що сплатити 17 грн. пенсіонеру, який отримує 90 грн. пенсії та мільйонеру, прибуток якого складає мільйон і більше гривень явно не адекватно.

Наступною матеріальною проблемою доступу до правосуддя в місцевих загальних судах є висока плата за надання кваліфікованої юридичної допомоги, яку не завжди може сплатити сторона цивільного чи кримінального судочинства, а інститут участі адвоката в справі за призначенням робить лише видимість надання такої допомоги.

Тобто в Україні давно вже назріла проблема створення інституту державної адвокатури, яка могла б надати кваліфіковану юридичну

допомогу найменш захищеним громадянам нашого суспільства.

Покладання такого захисту на органи прокуратури, є неефективним і непрактичним, тому, що на прокуратуру покладаються державою ще ряд важливих функцій за виконанням яких, вона не завжди в змозі надати ефективну правову допомогу громадянам в захисті своїх законних прав та інтересів в суді.

Актуальною дана проблема являється не тільки при здійсненні цивільного судочинства, а також і в кримінальному судочинстві.

Зокрема порушення і розгляд судом кримінальних справ так званого "приватного звинувачення" що передбачено ст.27 КПК України. Обвинувачення по даних категоріях справ законодавець поклав на самого потерпілого. Звичайно кваліфіковано побудувати обвинувачення, зібрати докази, навіть оформити скаргу без належної правової допомоги як показує практика потерпілому важко і інколи просто неможливо. Все це тягне за собою значні матеріальні затрати, тобто мало того, що людина потерпіла від злочину - вона без матеріальних затрат не може себе захистити в кримінальному судочинстві. На думку автора це є недопустимим і цей інститут потребує термінового вдосконалення шляхом проведення досудового слідства органами внутрішніх справ по даній категорії злочинів.

"Міжнародний досвід свідчить, що головна роль у забезпеченні вразливих верств населення кваліфікованою юридичною допомогою належить державі, на якій лежить обов'язок щодо прийняття та належного фінансування системи надання юридичної допомоги" [123][249], - зауважує Марочкін І.Є.

Доступ до суду є також гарантією закріпленою в ст.6 Конвенції "Про захист прав людини та основних свобод" прийнятої в м. Римі 4 листопада

1950 року. Найбільш важливим кроком Європейського суду з прав

людини стало проголошення того, що ст. 6-1 Конвенції гарантує передусім доступ до суду.

Право доступу до суду гарантує як доступ фактичний, так і закріплений в законі, при цьому часткова або строкова заборона звернення до суду є порушенням вищевказаної статті.

Слід відмітити, що автор в грудні 1998 року був представником України на міжнародному семінарі на тему "Доступ до судової системи" у рамках програми ради Європи стосовно правового співробітництва у галузі прав людини в м. Відень в Австрії.

В завершення семінару його учасники прийняли звернення до судді. Зокрема в ньому наголошувалося, що звернення до суду є основним правом в будь-якій державі, яка керується законом. Це є право, яке існує на всіх рівнях судового процесу і яке включає виконання різних процедур при залученні значної кількості юристів. Це право повинно бути належним чином організовано в кожній державі, яка є членом Ради Європи.

Юридична допомога і порада. Вибір рішення в суперечливій ситуації, роль адвоката і виконання судових рішень - все це є обов'язковим в забезпеченні доступу до суду. Ефективність і справедливість юридичного судочинства повинні бути взяті до уваги на всіх етапах судового розгляду згідно з рекомендацією (94)12 Ради Європи.

Щоб полегшити доступ до суду учасники семінару погодилися з тим, що існує потреба для громадян одержувати більше інформації і порад про їхні юридичні права, особливо на стадії до судового розгляду.

Надання юридичної допомоги і поради згідно з Європейською Конвенцією прав людини і рішенням Ради Європи (78)8 вважається особливо важливим в полегшенні звернення до суду. Скоординована система юридичної допомоги, яка забезпечує звернення до суду без фінансових перешкод і без надмірних затримок, вважається обов'язковою для того, щоб уникнути непотрібних труднощів громадянам, які втягнуті в судові слухання.

Роль адвоката на всіх судових стадіях є основною в наданні допомоги сторонам, щоб досягнути справедливого суду і в зверненні до судді. Інші юристи, такі як працівники юстиції, нотаріуси та ін. можуть також допомогти сторонам у визначенні їхніх прав та обов'язків в суді.

Одним з головних складових елементів у системі справедливого судочинства є доступ до процедури з усіма атрибутами судової форми контролю: держава не може обмежити або скасувати судовий контроль у певних галузях (Голдер проти Сполученого Королівства, 1975). Зацікавлена особа повинна мати можливість розгляду своєї справи в суді, і їй не повинні заважати надмірні та практичні перепони.

Розгляду спору не повинні заважати надмірні правові чи практичні перепони: ускладнені чи формалізовані процедури прийняття та розгляду позовних заяв; високі ставки судового мита; недоступність адвокатської допомоги; відсутність спрощених процедур для розгляду нескладних справ, а також справ про права, що вимагають оперативного (термінового) захисту.

Відмова в правосудді заборонена.

При цьому Європейський суд допускає у виняткових випадках можливість обмеженого доступу до суду приватних осіб, наприклад, для психічно хворих під час лікування; для осіб, схильних до сутяжництва. При цьому будь-яке обмеження права доступу до суду повинно переслідувати певну мету, а також розумно відповідати цій меті [137][250].

Застосування статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини як в цивільній, так і в кримінальній галузі права передбачає право на розгляд незалежним і безстороннім судом, встановленим законом . Це положення закріплює "право на суд". Воно включає три елементи, в першу чергу - це наявність "суду", створеного на підставі закону, причому такого, що відповідає критеріям незалежності і безсторонності. По-друге, суд повинен мати достатньо широкі повноваження для того, щоб приймати рішення по всім аспектам спору чи звинувачення. Крім того, особа повинна мати право доступу до суду.

Щодо безсторонності суду існує дві вимоги: суд повинен бути суб'єктивно вільний від упередження чи зацікавленості в результаті справи, по-друге, він також має бути безсторонній з об'єктивної точки зору, тобто має запропонувати досить гарантій для виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності (справа Фіндлей, ор. сіt). Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: "Існування безсторонності для цілей статті 6 параграф 1 повинно визначатись згідно суб'єктивного тесту, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і також згідно об'єктивного тесту, тобто встановлення, чи суддя має гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно безсторонності" (справа П'єрсак, А 53 параграф 30) [137][251].