Як зауважував Суд, суддя є безсторонній, поки зворотне не буде доведено (справа ле Компта, ван Лейвена і де Мейра, А 43 параграф 58 ). До того ж необхідно зазначити, що, крім всього, суди зобов'язані заслуговувати на довіру учасників процесу, особливо обвинувачених.

Європейський суд стверджує в справах Делкурта (А 11 параграф 31), П'єрсака (А 53 параграф 30 ) і де Куб бера (А 86 параграф 26): "…будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід" [137][252].

Закріплений в даній статті принцип розумного строку встановлює стандарти, протягом якого має відбутися судовий розгляд. Позиція Європейського суду зводиться до того, щоб зволікання судового розгляду суттєво не впливало на становище по справі. При вирішенні кримінальних справ відлік розумного строку розпочинається з моменту "офіційного повідомлення, що передається особі компетентним судовим органом з висунутим обвинуваченням."

Вимога слухання справи протягом "розумного сроку" передбачає виникнення двох основних питань: який термін (строк) необхідно брати до уваги і чи можна вважати його розумним.

До строку розгляду справи входить весь строк розгляду претензії особи, що захищає свої права як в адміністративних, так і в судових органах держави, - члена Ради Європи, а також термін фактичного виконання рішення. Розумність строку в судовому розгляді визначається в залежності від конкретних обставин страви, складності спору, поведінки сторін в процесі, добросовісності судових структур, що розглядають спір, а також видають виконавчі документи.

При цьому Європейський суд, як правило, виключає з цього строку періоди, коли затягування розгляду ініціювалося приватною особою (вивчаються клопотання, внесені приватною особою, підстави зміни її адвоката, причини немотивованої відсутності сторін в судовому процесі та інше).

Невиправдані дії державних органів (по затягуванню розгляду скарг), а також судів (відмова в прийнятті позовних заяв, необ'єктивний розгляд справ, невиправдане об'єднання справ, зміна суддів, зупинення та призупинення розгляду та інше) розцінюються як факти, що свідчать про порушення принципу розумності строку розгляду.

Привертає увагу і той факт, що судді в європейських країнах наділені набагато більшими і широкими повноваженями, що до проведення судового процесу. Перебуваючи на стажуванні в якості судді-волонтера автор був присутнім на судових процесах і коли постало питання чи можна бути присутнім в нарадчій кінаті під час винесення рішення, це питання просто вирішив суддя, який головував в судовому засіданні і надав автору таке право після прийняття ним присяги як судді-волонтера.

Повертаючись до питання строків розгляду цивільних справ необхідно при їх визначенні в першу чергу враховувати місце проживання сторін, свідків і т.п., їх кількість і це дійсно не можна детально регламентувати нормою закону. Однак в нашій судовій системі розгляд цивільних справ з порушенням приведених вище строків є недоліком в роботі судді і фактично може бути підставою про ініціювання його дисциплінарної відповідальності.

Своє втілення вимоги Конвенції стосовно строків розгляду судових справ знайшли в певній мірі в ст. 157 нового ЦПК України прийнятого 18 березня 2004 року:

1.Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.

2. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць [37][253].

Однак і ця правова норма на нашу думку не є зовсім досконалою, тому що при встановленні терміну розгляду справи судом слід враховувати кількість позивачів і відповідачів, місце їх проживання, наявність засобів зв'язку і т.п.

Ст. 6 Конвенції встановлює право на відкритість судового розгляду та публічне проголошення судового рішення, які забезпечують можливість проведення розгляду в присутності всіх осіб, що захищають свої права, а також зацікавлених осіб.

Суд відмітив, що публічність судового розгляду направлена на захист сторін від таємного правосуддя, яке не підпадає під контроль громадськості, і що вона також є одним із засобів збереження довіри в судах всіх рівнів (Axen від 8 грудня 1983 року Series A # 72, p.12, №25) [137][254].

При цьому Європейський суд наполягає на позиції, яка стверджує, що питання фактичних обставин справи спору повинні розглядатись тільки в присутності сторін справи та інших зацікавлених осіб. В той же час з позиції Європейського суду обговорення судом питань права можливе і при відсутності сторін справи.

Представники громадськості і засобів масової інформації не допускаються в судове засідання при розгляді фактичних обставин лише з мотивуванням такої заборони моральними підставами та нормами, що захищають державну таємницю.

Іноді міркування збереження професійної таємниці чи захисту приватного життя клієнтів або пацієнтів можуть виправдати закритий розгляд з професійної дисципліни, але це залежить від обставин конкретної справи, і загальна заборона публічного розгляду була б невиправданою.

Незалежно від цієї обставини дотримання вимоги публічності обов'язкове в стадії винесення мотивувального судового рішення. Це не потрібно сприймати, як вимогу публічно проголошувати рішення в усіх випадках, тим не менше необхідно дотримуватися відповідній випадку формі відкритості. Зокрема, може бути достатнім передача до канцелярії рішення суду, де зацікавлена особа може з ним ознайомитись (Pretto and Others від 8 грудня 1983 року Series A # 71, p.12, №27; Sutter від 22 лютого 1984 року Series A # 74, p.14, №31-34 ) [137][255].

Пункт 1 ст.6 Конвенції перелічує елементи, що складають систему справедливого судочинства відповідно до європейської моделі права.

Аналіз прецедентної бази дозволяє зробити чіткі висновки стосовно процедурних вимог у забезпечення справедливого судового розгляду.

Судовий розгляд визнається справедливим при умові забезпечення рівного процесуального положення сторін, що приймають участь у спорі.

Для підтвердження необхідності дотримання цього принципу Європейський суд, встановлюючи відсутність процесуальних і фактичних привілеїв у сторін, перевіряє: фактичну змагальність сторін в процесі; незалежність і законність призначення експертів і експертиз; законність методів отримання доказів; вмотивованість рішень, порядок і фактичну можливість оскарження судових рішень сторонами, а також неможливість втручання в порядок оскарження судових рішень осіб, що не приймають участь у спорі і чиїх прав не торкнулися судові акти; фактичну можливість участі сторін на всіх стадіях розгляду справи.

Особа, що захищає свої приватні права, повинна: бути фактично повідомлена зрозумілою їй мовою про час і місце судового засідання; мати можливість захищати свої права особисто чи через своїх представників, а також отримати допомогу перекладачів; вільно надавати докази, що підтверджують її права.

Важливою проблемою яка не сприяє ефективній роботі по організації судочинства в місцевих загальних судах це надзвичайне деталізування судових рішень, вироків, постанов та ухвал.

При надзвичайно високому навантаженні це настільки ускладнює роботу суддів, що інколи вони вимушені процесуальні документи писати в неробочий час, святкові і вихідні дні, тому що від дотримання формальних вимог цих документів залежить їх доля під час розгляду в апеляційній або касаційній інстанції.

Важливо що з такою думкою погоджується голова Верховного Суду України Маляренко В.Т. - " …форма розвантаження суддів - це процедура оформлення судових документів. Я вважаю, що судді не обов'язково розписувати рішення повністю з усією детальною аргументацією, чому він постановив таке рішення, а не інше. Це колосальна робота. До того ж цього ніхто не вимагає. З отих шести мільйонів справ оскаржено приблизно 10 відсотків, 90 відсотків, тобто 5 з гаком мільйонів рішень, ніхто не оскаржує. Навіщо суддя втрачає стільки часу і сил для складання деталізованого рішення?

Я хочу, щоб мене зрозуміли правильно. Розписувати в рішенні аргументи суддя повинен і має це робити. Але в розумних межах." [120][256].

Практичним підтвердженням вищенаведеного є досвід того ж швейцарського суду, так зокрема цивільна трудова справа, яка розглядається в суді складає всього… один аркуш паперу у вигляді бланку.

Титульна сторінка містить дані позивача і короткий зміст його позовних вимог. 1\2 частина звороту містить дані відповідача і короткі його заперечення стосовно позову і нижня половина зворотньої сторони містить рішення суду в короткій формі. Думаю суддям місцевих загальних судів України такий розгляд трудових спорів важко уявити після стосів всяких довідок та запитів, протоколів судових засідань і детально описаних рішень. Все це як правило складає товсті томи справ.

10 липня 1998 року в Лісабоні учасники всебічного семінару за законом про статус суддів, організованого Радою Європи, прийняли Європейську хартію про закон про статус суддів. Цю Хартію було ухвалено зібранням представників судових систем більшості європейських країн, у тому числі України, скликаного Радою Європи у межах здійснення проекту № 3 правового співробітництва країн Центральної та Східної Європи "Феміда" [137][257].

При прийнятті Хартії було враховано :

1) положення статті 6 Конвенції про захист прав й основних свобод людини, що передбачає право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону;

2) основні принципи Організації Об'єднаних Націй про незалежність суддів, схвалені Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй у листопаді 1985 року;

3) рекомендації N R (94) 12 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи щодо незалежності, ефективності і ролі суддів [137][258].

Прийняття даної Хартії було зумовлено необхідністю мати офіційний документ, призначений для всіх європейських держав, в якому були б викладені положення, спрямовані на забезпечення найбільших гарантій компетентності, незалежності і неупередженості суддів.

Дана Хартія покликана сприяти більш ефективному розвитку незалежності суддів, зміцненню верховенства права, захисту свободи особи в демократичних державах.

Слід відмітити, що положення Європейської Хартії про закон "Про статус суддів" носять рекомендаційний характер і мають враховуватися європейськими країнами в законодавстві про статус суддів з метою забезпечення найвищого рівня гарантій у конкретних формулюваннях. У національні закони не можуть вноситися зміни, спрямовані на зниження рівня гарантій, уже досягнутих у відповідних країнах.

Метою закону про статус суддів є забезпечення компетентності, незалежності і неупередженості, на які законно розраховує кожна людина при зверненні до суду за захистом своїх прав та інтересів. У ньому не повинно бути положень і процедур, здатних підірвати впевненість у такій компетентності, незалежності і неупередженості.

У кожній європейській державі основні принципи закону про статус суддів викладаються у внутрішніх нормах вищого рівня, а його правила - у нормах не нижче законодавчого рівня.

В українському законодавстві гарантії компетентності, незалежності і неупередженості суддів встановлюються Конституцією України, Законом України "Про статус суддів" та Законом України "Про судоустрій України".